Центрально-Міський районний суд м. Макіївки

буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108

Справа № 270/1094/14-ц

Провадження № 2/270/815/2014

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року

Центрально-Міський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

при секретарі Фабаровській І. М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду в місті Макіївці Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВАНТІ" "Про захист прав споживачів",-

в с т а н о в и в:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області із позовом до ПП "Аванті" "Про захист прав споживачів", мотивуючи свої вимоги тим, що 05 грудня 2012 року між нею як покупцем та ПП «Аванті» як продавцем був укладений договір купівлі-продажу № 810/12, за умовами якого продавець прийняв на себе зобов'язання передати їй у власність узгоджений ними товар в строк, що не повинен перевищувати 50 робочих днів з дати передплати. У свою чергу, вона зобов'язалась прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених укладеним договором. Вартість замовленого товару склала грошову суму у розмірі 27387,66 євро. Визначення вартості товару в євро було обумовлено вимогою ПП «Аванті», бо воно замовляло його виготовлення та здійснювало придбання в Італії. Згідно до умов вказаного договору, вона 05 грудня 2012 року та 11 грудня 2012 року оплатила відповідачу повну вартість замовленого товару, яка в перерахунку до встановленого Національним Банком України курсу, в гривнях, склала грошову суму у розмірі 285240,75 гривень. Таким чином, ПП «Аванті» повинно було передати їй у власність товар не пізніше 21 лютого 2013 року /тобто після спливу 50 робочих днів з дати передплати/. Незважаючи на те, що на дату складання позову, сплинуло вже 373 дні, відповідач так і не передав їй жодного товару із узгодженого ними асортименту. На її неодноразові звернення протягом останнього року, вони обіцяють здійснити передачу товару щотижня, але досі цього не зробили. Невиконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань є порушенням з його боку не тільки її прав як споживача, а й положень чинного законодавства України, що у свою чергу завдає їй майнової та моральної шкоди, а також надає право на стягнення процентів за користування ПП «Аванті» її грошовими коштами. Оскільки в укладеному ними договорі купівлі-продажу розмір процентів не був встановлений, то слід застосувати аналогію закону /частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України/, а саме положення частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів, як в їх випадку, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Виходячи з зазначених нею норм права ПП «Аванті» повинно сплатити їй проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7317851,44 гривень, з наступного розрахунку: за період з 21.02.2013 року по 09.06.2013 року: 7,5% х 285240,75 гривень х 109 днів = 2331843,13 гривень; за період з 10.06.2013 року по 12.08.2013 року: 7,0% х 285240,75 гривень х 64 дні =1277878,56 гривень;за період з 13.08.2013 року по 01.03.2014 року: 6,5% х 285240,75 гривень х 200 днів = 3708129,76 гривень. Зазначила, що розуміє той факт, що зазначений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами є достатньо великим та значно перевищує суму вартості придбаного товару, але норми чинного законодавства України надають їй право на їх стягнення. При цьому, реалізація нею цього права повністю залежить від дій відповідача, який всупереч умовам укладеного ними договору відмовився від своєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань. Виходячи з того, що ПП «Аванті» не виконало прийнятий на себе обов'язок по передачі товару, то сумою завданих їй збитків є його вартість, що була оплачена відповідачу у розмірі, еквівалентному 27387,66 євро. Таким чином, вона вважає, що з ПП «Аванті» підлягають стягненню на її користь збитки у національній валюті України - гривні, але у розмірі, еквівалентному 27387,66 євро станом на дату ухвалення рішення у цій цивільній справі. Окрім завдання їй майнових збитків відповідач невиконанням прийнятих на себе договірних зобов'язань також завдав їй й моральної шкоди. Передусім, моральна шкода, завдана їй відповідачем, полягає у погіршенні її стану здоров'я, порушенні життєвого укладу, створення дискомфортних умов проживання, а також наявності душевних хвилювань. Так, придбання товару у ПП «Аванті» була обумовлена здійсненням нею у своєму будинку капітального ремонту. При цьому, зазначений ремонт вона планувала зробити у зв'язку з очікуванням дитини, яка народилась у 2013 року. У свою чергу, нею були проведені підготовчі роботи для здійснення ремонту, які полягали у демонтажу раніше існуючих конструкцій. Фактично її будинок знаходиться в напівзруйнованому стані, бо демонтовані кухня, ванна кімната та туалет, тобто основні санітарно-побутові приміщення. Її проживання у цьому будинку, взагалі, та разом із немовлям, зокрема, є неможливим. Окрім неможливості проживання в цьому будинку, вона позбавлена можливості і вільно спілкуватись із своїми рідними та друзями, бо їй немає де їх приймати. З цього приводу вона дуже хвилюється та відчуває неприємні емоції. Все це викликано неправомірними діями з боку відповідача, бо відсутність придбаного нею товару є наслідком неможливості здійснити ремонтні роботі, які вже розпочаті. Крім того, у неї немає інших коштів для того, щоб ці роботи закінчити, у зв'язку з тим, що дуже велика сума була передана ПП «Аванті» у якості передплати товару, яку воно у цей час відмовляється їй повертати. У зв'язку з тим, що відповідач відмовився від виконання своїх договірних зобов'язань, а також повернення сплачених нею грошей, вона вимушена була також докладати додаткові зусилля для захисту своїх порушених прав. Так, спочатку вона неодноразово зустрічалась з відповідачем, щоб якимось чином вирішити спірні відносини. При цьому, відповідач мав можливість зустрічатися з нею тільки за місцем знаходження своєї торгівельної точки у місті Донецьку, у зв'язку з чим вона була змушена витрачати свій час на такі поїздки. Крім того, кілька разів вона їздила до відповідача у вихідні дні, але, як з'ясувалось, це була марна трата часу. Як наслідок бездіяльність відповідача призвела до того, що вона звернулась до управління з питань захисту прав споживачів, а також до адвокатів за наданням правової допомоги. Отже, замість того, щоб займатися своїми звичними справами, виховувати маленьку дитину, вона витрачала свій час на здійснення зазначених вище дій, що порушило її життєвий уклад. Таким чином, завдану відповідачем моральну шкоду вона оцінюю у розмірі 20000 гривень. Просила розірвати договір купівлі-продажу № 810/12, укладений 05.12.2012 року між ПП «Аванті» як продавцем та нею як покупцем; стягнути з відповідача на її користь: суму передплати за товар згідно договору купівлі-продажу № 810/12 від 05.12.2012 року в розмірі, еквівалентному 27387,66 євро за офіційним курсом Національного Банку України у нривні на дату ухвалення рішення у ці цивільній справі; проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7317851,44 гривень; компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 20000,00 гривень.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась та скористалась правом, наданим їй частиною 1 статті 38 Цивільного процесуального кодексу України щодо прийняття участі у цивільній справі через представника за довіреністю ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_1, що діяв на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту позову.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надавав.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання позивачем особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 224 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглядати на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував представник позивача.

Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на які представник позивача посилався як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме: вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази у справі, - суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 810/12 від 05.12.2012 року, укладеного між ПП «Аванті» як «Продавцем» та ОСОБА_2 як «Покупцем», продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар. Ціна товару за зазначеним договором складає грошову суму в національній валюті України, що еквівалентна 27387,66 євро, розмір якої визначається по курсу продажу євро, встановленому ЗАТ КБ «ПриватБанк» на день платежу. Згідно пункту 2.2 зазначеного договору, товар передається покупцю протягом 50 робочих днів з моменту внесення ним передоплати /а. с. 7 - 9/.

Як убачається із замовлень специфікацій № 810/12, № 811/12, № 812/12, 813/12, 815/12 від 05.12.2012 року та № 825/12 від 11.12.2012 року, ОСОБА_2 замовила у ПП «Аванті» товар на суму 11984,53 євро, 2125,04 євро, 4359,42 євро, 1445,28 євро, 4247,96 євро та 3225,43 євро відповідно /а. с. 13 - 18/.

Згідно копій реєстрів кредитових платіжних документів, отриманих від банків для зарахування на рахунок клієнта, ОСОБА_2 на рахунок ПП «Аванті» сплатила вартість товару 05.12.2012 року за договорами № 810/12 - 8389,17 євро, № 811/12 - 1487,53 євро, № 812/12 - 3051,59 євро, № 813/12 - 1011,70 євро та 2978,20 євро; а також 11.12.2012 року оплатила за договорами № 810/12 - 3595,36 євро, № 811/12 - 637,51 євро, № 812/12 - 1307,83 євро, № 813/12 - 433,58 євро, № 815/12 - 1269,75 євро, № 825 - 3225,43 євро, а всього 27387,66 євро, що в перерахунку до встановленого Національним Банком України курсу станом на час здійснення платежів складає 285240,75 гривень /а. с. 19 - 29/.

З заяви ОСОБА_2 на ім'я ПП «Аванті» від 01.12.2013 року вбачається, що вона звернулась до відповідача із проханням повернути їй отриману ними від неї суму передоплати за товар згідно договору купівлі-продажу № 810/12 від 05.12.2012 року у розмірі 285240,75 гривень та виплатити проценти за користування чужими грошовим коштами у розмірі 5630652,40 гривень /а. с. 31 - 32/.

Листом заступника начальника центру поштового зв'язку № 9 Донецької дирекції Українського державного поштового зв'язку «Укрпошта» від 10.01.2014 року № 11-1-С-586, ОСОБА_2 повідомлено, що надісланий нею рекомендований лист з рекомендованим повідомленням № 8615707311456, відправлений з Макіївки-57 03.12.2013 року за адресою: вулиця Університетська, будинок № 97, місто Донецьк, 83048, - на ім'я ПП «Аванті», поступило до відділення поштового зв'язку Донецьк-48 04.12.2013 року та цього ж дня повідомлення про надходження листа вкладено в поштову скриньку підприємства, повторне повідомлення вкладено туди ж 09.12.2013 року. Рекомендований лист № 8615707311456 вручено 27.12.2013 року уповноваженій особі на отримання пошти ПП «Аванті» Піляєвій. Рекомендоване повідомлення № 8304819520079 відправлено на адресу ОСОБА_2 27.12.2013 року та вручено їй особисто 10.01.2014 року /а. с. 33/.

Під час вирішення спірних правовідносин суд, передусім, виходить з того, що з огляду на положення статті 42 Конституції України діяльність держави спрямована на захист прав споживачів.

При цьому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року та Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року.

На необхідності застосування зазначених норм права звертає увагу й Верховний Суд України у пунктах 1 та 3 своєї Постанови Пленуму № 5 від 12.06.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

Як убачається з положень пункту 18 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації, визнається продавцем.

У свою чергу, положення пункту 22 статті 1 зазначеного Закону передбачають, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Тотожне за своїм юридичним змістом визначення терміну «споживач» міститься також у Рішенні Конституційного Суду України № 15 - рп/2011 від 10.11.2011 року /справа про захист прав споживачів кредитних послуг/ та пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

У ході судового розгляду справи встановлено, що 05 грудня 2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ПП «Аванті» був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання передати позивачу узгоджений ними товар в строк, що не повинен перевищувати 50 робочих днів з дня дати передплати, а позивач зобов'язалась прийняти та оплатити його вартість.

Додатково до укладеного договору купівлі-продажу сторонами були оформлені відповідні замовлення специфікації № 810/12, № 811/12, № 812/12, 813/12, 815/12 від 05.12.2012 року та № 825/12 від 11.12.2012 року.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує, що позивач ОСОБА_2 здійснила передплату за придбаний нею товар у розмірі 27387,66 євро, що в перерахунку до встановленого Національним Банком України курсу станом на дату оплати складало 285240,75 гривень.

При цьому, суд приймає до уваги роз'яснення, надані у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», з огляду на які до відносин, котрі регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу.

У свою чергу, положеннями частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона /продавець/ передає або зобов'язується передати майно /товар/ у власність другій стороні /покупцеві/, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно /товар/ і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи з положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, укладений між сторонами у справі договір купівлі-продажу за своєю правовою природою є правочином, тобто діями осіб, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як убачається з положень пункту 7 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договором визнається усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем /виконавцем/ про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з визначеної статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину.

Так, відповідно до наведеної норми права правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних судових рішень про визнання зазначеного договору недійсним або встановлення його нікчемності сторонами у справі в ході судового розгляду надано не було.

З огляду на частину 1 статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 цього ж кодифікованого закону України укладений між сторонами по справі договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи з положень частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, суд приймає до уваги, що укладений договір є підставою виникнення між сторонами зобов'язань, тобто правовідносин, в яких одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку /частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України/.

Згідно до положень частини 1 статті 526 зазначеного кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У свою чергу, положеннями частини 1 статті 525 того ж нормативно-правового акту України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми права, які містяться у частині 1 статті 662 Цивільного кодексу України закріплюють обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З огляду на положення частини 1 статті 663 цивільного кодифікованого закону України виконання зазначеного вище обов'язку повинно бути здійснено продавцем у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Як було встановлено у ході судового розгляду справи, позивач ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що відповідач ПП «Аванті» не передало у визначений договором строк товар, звернулась до нього з заявою про повернення сплаченої суми передоплати згідно договору купівлі-продажу № 810/12 від 05.12.2012 року у розмірі 285240,75 гривень та виплату процентів за користування чужими грошовим коштами у розмірі 5630652,40 гривень.

Однак зазначена заява була залишена відповідачем ПП «Аванті» без розгляду та задоволення.

Згідно положень частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 610 вказаного кодифікованого нормативно-правового акту України невиконання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/ визнається порушенням такого зобов'язання.

Правові наслідки порушення зобов'язання передбачені положеннями статті 611 Цивільного кодексу України.

Так, з огляду на положення частини 1 цієї статті у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору, а також відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому, при вирішенні спірних правовідносин, суд враховує положення частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України з огляду на які у разі відмови продавця передати проданий товар, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, наведені положення чинного законодавства України передбачають права позивача ОСОБА_2 як покупця за укладеним договором та кредитора у виниклому зобов'язанні на односторонню відмову від договору та його розірвання.

При цьому, суд враховує, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом /частина 1 статті 651 Цивільного кодексу України/.

У свою чергу, положення частини 3 вказаної норми права передбачають, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Правові наслідки розірвання договору визначені положеннями статті 653 Цивільного кодексу України.

Так, з огляду на положення частини 2 зазначеної вище норми права у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про розірвання укладеного з ПП «Аванті» договору купівлі-продажу від 05.12.2012 року.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з ПП «Аванті» на її користь суми попередньої оплати та процентів за користування чужими грошовим коштами, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, суд враховує, що з огляду на положення частини 1 стаття 533 цього ж кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом /частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України/.

Виходячи з наведених норм права, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ПП «Аванті» на її користь суми попередньої оплати в розмірі 27387,66 євро, яка в перерахунку до встановленого Національним Банком України курсу станом на 18.06.2014 року /Повідомлення НБУ від 18.06.2014 року офіційний курс 100 євро - 1604,7682 гривень/, складає 439506,21 гривень.

У свою чергу, положеннями статті 536 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок боржника, за користування чужими грошовими коштами, сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Оскільки в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу розмір процентів не був встановлений, то суд, виходячи з аналогії закону /частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України/ вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів, як в спірних правовідносинах, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм права, відповідач ПП «Аванті» повинно сплатити позивачу ОСОБА_2 проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20048,89 гривень, з наступного розрахунку:

- за період з 21 лютого 2013 року по 09 червня 2013 року: 7,5% х 285240,75 гривень х 109 днів / 365 = 6388,61 гривень;

- за період з 10 червня 2013 року по 12 серпня 2013 року: 7,0% х 285240,75 гривень х 64 дні / 365 = 3501,03 гривень;

- за період з 13 серпня 2013 року по 01 березня 2014 року: 6,5% х 285240,75 гривень х 200 / 365 днів = 10159,26 гривень.

При цьому, здійснюючи розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, суд виходив із зазначеного позивачем ОСОБА_2 у своїй позовній заяві періоду користування коштами; затвердженими Національним Банком України розмірами облікових ставок, а також порядком нарахування відповідних процентів за календарний рік.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування завданої моральної шкоди, суд виходить з наступного.

У якості підстави відшкодування моральної шкоди позивач зазначає невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань як продавцем за укладеним ними договором купівлі-продажу, що завдало їй відповідних страждань.

Як убачається з положень пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні вимог споживачів про відшкодування моральної шкоди, суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди».

У свою чергу, положеннями пункту 2 зазначеної останньою Постанови роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної /немайнової/ шкоди розглядаються, зокрема, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної /немайнової/ шкоди.

З огляду на положення частини 1 статі 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції /дефекту в продукції/, відповідно до закону.

Згідно положень частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема моральної шкоди.

При цьому суд враховує, що норми права, які регулюють виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу не передбачають права покупця на відшкодування завданої моральної шкоди.

Таким чином, виходячи з того, що сторонами при укладанні договору купівлі-продажу не було досягнуто домовленостей про відшкодування моральної шкоди у разі невиконання ними зобов'язань за ним, а чинне законодавство України про захист прав споживачів передбачає можливість відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача в цій частині та відмовляє у їх задоволенні.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_2 до ПП «Аванті», суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 214 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року за подання до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року була затверджена мінімальна заробітна плата у розмірі 1218,00 гривень.

Відповідно до арифметичного розрахунку 1% від суми майнових вимог позивача до відповідача складає 76946,37 гривень, що перевищує 3 розміри мінімальної заробітної плати (3654,00 гривень).

Таким чином, позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 3654,00 гривень. Однак, частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, які пов'язані з порушенням їх прав.

У свою чергу, приписи частини 3 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відтак, ухвалюючи рішення на користь позивача ОСОБА_2 частково, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача ПП «Аванті» суми судового збору у розмірі 3654,00 гривни.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 5, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 8, 11, 14, 202, 204, 509, 525, 526, 536, 611, 612, 626, 629, 651, 653, 655, 662, 663, 693, 1048 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України» № 5 від 12.06.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів, Рішенням Конституційного Суду України /справа про захист прав споживачів кредитних послуг/ № 15 - рп/2011 від 10.11.2011 року, статтями 4, 8, 10, 11, 38, 57, 58, 60, 61, 80, 88, 119, 158, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 292, 294 та 296 Цивільного процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВАНТІ" "Про захист прав споживачів" задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу № 810/12, укладений 05 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "АВАНТІ".

Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВАНТІ" на користь ОСОБА_2 суму передплати за товар згідно до договору купівлі-продажу № 810/12 від 05 грудня 2012 року, у гривнях, в розмірі, еквівалентному 27387,66 євро за офіційним курсом НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ, на дату ухвалення рішення, що складає 439506,21 гривень /чотириста тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шість гривень 21 копійка/ та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20048,89 гривень /двадцять тисяч сорок вісім гривень 89 копійок/.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВАНТІ" на користь держави судовий збір у розмірі 3654,00 гривень /три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні 00 копійок/.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Іншими учасниками судового процесу рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.

Вступну та резолютивну частину рішення було ухвалено, складено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті 18.06.2014 року

Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею в одному примірнику 23.06.2014 року.

Суддя: С. В. Мащенко