ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"31" липня 2014 р. м. Київ К/9991/17045/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації, треті особи: Лисянська районна державна адміністрація, Лисянська районна рада, про зобов'язання виплатити допомогу державному службовцю,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації про зобов'язання виплатити допомогу державному службовцю.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 31 березня 2011 року до справи у якості третіх осіб без самостійних вимог на сторони відповідача залучено Лисянську районну державну адміністрацію та Лисянську районну раду.
Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 12 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року скасовано постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 12 травня 2011 року. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Зобов'язано районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
У касаційній скарзі районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в сили.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працював провідним спеціалістом у районному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації та приймав Присягу державного службовця.
Наказом Миколаївського обласного центру зайнятості від 20 серпня 2008 року №15 ОСОБА_2 був звільнений із займаної посади відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виходом на пенсію.
На час звільнення позивач мав 21 рік стажу державної служби.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Частиною 13 статті 37 вищенаведеного Закону передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Відповідачем не оспорюється право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі 10 окладів у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця, передбаченої частиною 13 статті 37 Закону України "Про державну службу". Про це вказано в рішеннях судів як першої, так і апеляційної інстанцій. Така ж позиція висловлена і у касаційній скарзі.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду із адміністративним позовом, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідно до Наказу №15 йог було звільнено 20 серпня 2008 року, відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області від 24 червня 2009 року №2877 пенсія призначена 21 серпня 2008 року, а до суду із позовом про захист своїх порушених прав він звернувся лише 21 лютого 2011 року. Тобто із пропуском шестимісячного строку, встановлено частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується суд касаційної інстанції, зазначив, що шестимісячний строку звернення до суду позивачем пропущено не було, оскільки ОСОБА_2 вирішував спір в досудовому порядку.
Так, ОСОБА_2 25 червня 2009 року звернувся до районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації із заявою при виплату грошової допомоги передбаченої статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Відповіді на своє звернення позивач не отримав, а тому 08 грудня 2010 року звернувся до відповідача із повторною заявою, відповідь на яку отримав листом від 30 грудня 2010 року за вихідним номером 171, де було зазначено, що виплатити належні кошти неможливо у зв'язку відсутністю достатнього фінансування.
За таких обставин, датою початку перебігу строку звернення до адміністративного суду слід вважати дату офіційної відмови районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації у здійснення такої виплати.
З огляду на викладене, шестимісячний строку звернення до суду із адміністративним позовом, з урахуванням положень частин 1, 4 статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України закінчується 01 липня 2011 року.
Позовну заяву до суду було подано 21 лютого 2011 року, тобто в межах строку, передбаченого законодавством. Отже, висновок суду першої інстанції є помилковим, та таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи, а рішення суду апеляційної інстанції є правильним.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Лисянської районної державної адміністрації, треті особи: Лисянська районна державна адміністрація, Лисянська районна рада, про зобов'язання виплатити допомогу державному службовцю - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній