Центрально-Міський районний суд м. Макіївки
86108 Україна Донецька область м. м. Макіївка буд.111
Справа № 270/3333/14-а
Провадження № 2-а/270/114/2014
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2014 року Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого судді Єрьоміна Д.О.
при секретарі Хроменкові С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Макіївці адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до УПФУ в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого зазначила, що Указом Президента Україні № 712/2002 від 13 серпня 2002 року була призначена суддею Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області. Указом Президента України № 148/2007 від 26 лютого 2007 року була переведена на посаду судді Донецького апеляційного адміністративного суду. Постановою Верховної Ради України № 1237-У від 27.06.2007 року була обрана безстроково суддею цього ж суду, де працює по теперішній час. Всі записи належним чином відображені в її трудовій книжці. 16 липня 2014 року вона досягла пенсійного віку у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є основоположним для всієї системи пенсійного забезпечення в державі. Також позивач зазначила, що вона має загальний трудовий стаж на день виникнення права на призначення пенсії за віком 38 років 2 місяці 28 днів, стаж державної служби 15 років 10 місяців 22 дні, стаж роботи на посаді судді 11 років 11 місяців 3 дні. 17.07.2014 року вона звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про державну службу» і надала пакет документів, що передбачений законодавством. Листом від 24 липня 2014 року за вихідним № 11341/03 начальник Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки звернувся до Донецького апеляційного адміністративного суду за роз'ясненням щодо розміру вислуги років, яка була зазначена в довідці № 03-48/44314/14 від 15.07.2014 року. 04 серпня 2014 року позивач подала заяву про надання додаткових документів, а саме: листа за підписом голови Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.08.2014 року за № 03-48/44891/14 про роз'яснення обчислення їй стажу державної служби та дві довідки за № 04-30/44884/14 від 01.08.2014 року та № 04-30/44886/14 від 01.08.2014 року, які за формою і змістом повністю відповідають зразкам довідок, затверджених постановою Правління Пенсійного Фонду України від 04.09.2013 року № 15-1 щодо розміру суддівської винагороди та додаткових видів оплати. 07 серпня 2014 року позивач отримала рішення № 11924/03 від 05.08.2014 року про відмову в призначенні пенсії. Мотивом відмови в призначенні пенсії вказана та обставина, що всупереч вимогам ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вона продовжує працювати на посаді судді Донецького апеляційного адміністративного суду. Вищевказане рішення пенсійного органу позивач вважаю незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 1 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення віку, встановленого першим реченням цієї частини, право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року». Конструкція першого речення даної правової норми містить в собі перелік осіб, на яких поширюється дія, а саме: а) суддя, який пішов у відставку, б) суддя - чоловік, після досягнення ним віку 62 років, в) суддя - жінка, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Частина перша ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була визнана конституційною Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року у справі № 1-2/2013 і вмотивована наступним чином: «Судді у відставці, які не досягли встановленого у частині першій статті 138 Закону № 2453 віку (62 роки - для чоловіків 1956 року народження і молодших; від 60 до 61 року 6 місяців - для чоловіків 1955 року народження і старших; пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - для жінок), одержують щомісячне довічне грошове утримання відповідно до частини другої статті 138 Закону № 2453 до досягнення ними віку, визначеного в частині першій цієї статті, коли в них виникне вказане право вибору матеріального забезпечення, зокрема пенсії державних службовців або щомісячного довічного грошового утримання, тобто, законом виключно для суддів у відставці встановлюється щомісячне довічне грошове утримання або за їх вибором пенсія державних службовців, що є гарантією забезпечення незалежності суддів. Одержання суддею щомісячного довічного грошового утримання обумовлене винятково наявністю стажу роботи на посаді судді не менше двадцяти років та виходом у відставку і не залежить від досягнення суддею пенсійного віку, передбаченого в частині першій статті 138 Закону № 2453, в тому числі перехідного віку, визначеного у другому реченні цієї частини для суддів-чоловіків, які народилися до 31 грудня 1955 року. Тобто, змінивши вік, після досягнення якого судді мають можливість реалізувати право на вибір матеріального забезпечення, а саме одержувати пенсію державних службовців або за їх вибором щомісячне довічне грошове утримання, Верховна Рада України здійснила свої конституційні повноваження, не порушивши при цьому положення статті 126 Конституції України щодо граничного віку працюючого судді та гарантій незалежності суддів. Таким чином, положення частин першої, другої статті 138 Закону № 2453 не суперечать Конституції України. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними». В даному випадку позивач зазначає, що вона має статус судді-жінки, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і якій пенсія виплачується на умовах статті 37 Закону України «Про державну службу». Право на вибір пенсії у разі якщо особа має право на отримання пенсії за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-6 та Законом України «Про державну службу» № 3723-12 передбачено пунктом 13 Розділу 15 Закону України 1058-6. Стосовно призначення спеціальної пенсії державного службовця, вона має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-12, з урахуванням наявності всіх умов, передбачених нормами зазначеної статті. Умови щодо припинення служби (професійної діяльності судді) норми зазначеного закону не містять. Приписами зазначеної статі не передбачено вимоги звільнення зі служби, як умови призначення пенсії. Пункт 3 статті 30 Закону № 3723-12 визначає підстави припинення державної служби, зокрема досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону). За своїм правовим навантаженням норми даної статті регулюють проходження державної служби і жодного відношення до призначення пенсії не мають. У Рішенні від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 Конституційний Суд України вже вказував про недопустимість невиплати певним категоріям працівників пенсії на період їх роботи. Так, в абзаці другому підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах громадян за ознаками майнового стану, зокрема в залежності від отримання працюючими пенсіонерами заробітної плати. Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення (пенсії або щомісячного довічного грошового утримання). Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді. Тому таке забезпечення суддів залежить від умов, пов'язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя, і не може залежати від інших умов, у тому числі соціального забезпечення, яке призначається і виплачується на загальних засадах та передбачене іншими, крім Закону № 2453, законами України. Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначено Конституцією і законами України, зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453. За приписами статті 1 Закону № 2453 « 1. Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур». Верховний Суд України у своїх постановах від 2 липня 2013 року у справі № 21-186а13 та від 24 грудня 2013 року у справі № 21-452а13 висловив правову позицію щодо права суддів на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» і її розмір, яка викладена в такий спосіб: «Статтею 1 Закону № 3723-XII державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Згідно зі статтею 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей першої, другої Закону № 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів. Граничний вік перебування на державній службі фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників. Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. Аналіз статей 23, 37 зазначеного Закону дає підстави для висновку про те, що особи, які досягли пенсійного віку, мають право на отримання пенсії державних службовців (за наявності відповідних підстав) та продовження терміну перебування на державній службі (за наявності погодження начальника Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України). Крім того, статтею 37 Закону № 3668-VI встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 3723-XII». За приписами ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України є обов'язковими як для судів усіх ланок, так і для підприємств, організацій, установ. Тобто, у даній ситуації у відповідача не було законодавчо визначених підстав відмовляти в призначенні пенсії за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» в розмірі 70 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і виплачувати її в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV. На підставі наведеного позивач просила суд визнати неправомірним рішення Управління Пенсійного Фонду України в Центрально - Міському районі м. Макіївки № 11924/03 від 05.08.2014 року про відмову в призначенні пенсії і скасувати його; зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Центрально - Міському районі м. Макіївки призначити їй пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 17 липня 2014 року.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи та обґрунтування адміністративного позову підтримала в повному обсязі і просила визнати неправомірним рішення Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки № 11924/03 від 05.08.2014 року про відмову в призначенні пенсії і скасувати його; зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Центрально - Міському районі м. Макіївки призначити їй пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 17 липня 2014 року з цієї дати.
Представник УПФУ в Центрально-міському районі м. Макіївки Донецької області, яка діє на підставі довіреності - Кукуровська Н.Є., в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позивних вимог ОСОБА_1 та просила суд відмовити в їх задоволенні, про що також суду були надані письмові заперечення /а.с. 65-67/.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, матеріали пенсійної справи, вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, з копії трудової книжки вбачається, що згідно із Наказом Президента Україні № 712/2002 від 13 серпня 2002 року була призначена суддею Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області, також відповідно до Наказу Президента України № 148/2007 від 26 лютого 2007 року була переведена на посаду судді Донецького апеляційного адміністративного суду. Постановою Верховної Ради України № 1237-У від 27.06.2007 року була обрана безстроково суддею цього ж суду, де працює по теперішній час /а.с. 10-13/.
Відповідно до довідок про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» виданої Донецьким апеляційним адміністративним судом за №04-30/44884/14 від 01.08.2014 року, та довідкою про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» виданою Донецьким апеляційним адміністративним судом за №04-30/44886/14 від 01.08.2014 року на ім'я ОСОБА_1, остання дійсно працює в Донецькому апеляційному адміністративному суді на посаді судді та заробітна плата якої, станом на 16.07.2014 року становить - 18757, 20 грн. Також з довідок вбачається, що сума заробітної плати, на яку нараховуються внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне страхування, становить 430186, 94 грн, надбавки, премії та інші виплати за період з 01.07.2012 року до 30.06.2014 року становили: доплата за адміністративну посаду - 7843, 54 грн., індексація - 48, 85 грн., матеріальна допомога на оздоровлення - 26015 грн. Для проведення корегування вищезазначених виплат розміри посадового окладу та надбавки за ранг, визначені на дати підвищень заробітної плати працюючим державним службовцям становили: з 01.07.2012 року посадовий оклад 9698 грн.; з 01.10.2012 року посадовий оклад 9838 грн.; з 01.12.2012 року посадовий оклад 9979 грн.; з 01.01.2013 року посадовий оклад 12617 грн.; з 01.12.2013 року посадовий оклад 13398 грн. /а.с.16, 17/.
17.07.2014 року позивач ОСОБА_1 звернулась до УПФУ в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про державну службу» /а.с. 63-64/.
Рішенням УПФУ в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області від 05.08.2014 року, за вихідним номером № 11924/03 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії згідно Закону України «Про державну службу», в зв'язку з недотриманням вимог ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме відсутності факту виходу судді у відставку /а.с.19-20/.
Нормативно-правовими актами, що визначають правовий статус, осіб які працюють на посаді судді, та статус суддів у відставці, є Конституція України та Закон України «Про судоустрій та статус суддів».
Згідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» пенсія державним службовцям призначається в розмірі 70 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім того ст. 37 зазначеного Закону встановлює, що особа, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті, та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія, у розмірі обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльність судів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів.
Особливості забезпечення функціонування судової влади визначені ст. 40 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2)законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає: «суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення віку, встановленого першим реченням цієї частини, право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року».
Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті другої, абзацу другого пункту 2 розділу другого «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» права щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці було встановлено, що частина третя статті 138 Закону України № 2453 до внесених Законом № 3668 змін передбачала: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання». Таким чином, визначений Законом 2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом 3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон 3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Отже, частина третя статті 138 Закону України 2453 не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить статті 126 Основного Закону України. Цим же рішенням Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання, а саме: - підлягають застосуванню частини перша, друга статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668 як такі, що не суперечать Конституції України.
Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням наведеного суд вважає, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на підставі ст. 138 Закону України «Про державну службу» УПФУ в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області діяло неправомірно, оскільки відповідно з нормами Закону України «Про державну службу», а саме ст. 37 пенсія державним службовцям призначається в розмірі 70 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім того ст. 37 зазначеного закону встановлює, що особа, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті, та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія,у розмірі обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
У зв'язку з цим судам необхідно враховувати, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (п. 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року N2).
За приписами підпунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Враховуючи викладе, оцінивши дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання таких дій неправомірними та з огляду на наведені вище норми процесуального права та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню у справах із соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, суд вважає за необхідне визнати дії відповідача неправомірними, скасувавши його неправомірне рішення та зобов'язати Управління пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» згідно її заяви від 17 липня 2014 року, а саме з дати її звернення пенсійного управління.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд також враховує, що подібні правовідносини вже були предметом судового розгляду Верховним Судом України, а саме справа № 21-186а13 та справа № 21-452а13, що відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для усіх суб'єктів владних повноважень, які застосовуються у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для усіх судів України.
Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються: Пенсійний фонд України та його органи; органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення.
В зв'язку з чим суд вважає, що оскільки позивач був позбавлений можливості сплати судовій збір з обставинами, які виникли не з його вини, а відповідач звільнений від сплати судового збору, то витрати по сплаті судового збору стягненню не підлягають.
Керуючись, ст.ст. 2, 4, 8-12, 15, 17-19, 71, 90-99, 158-164, 254 КАС України, ст.ст. 19, 130 Конституції України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про державну службу», Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року, Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області № 11924/03 від 05 серпня 2014 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» з 17 липня 2014 року.
Повний текст постанови виготовлено 18.08.2014 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду, через суд першої інстанції, протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подачі апеляційної скарги.
Повний текст постанови виготовлено суддею в 1-му примірнику.
Суддя: