Справа № 22-ц- 409 / 2008 р. Категорія: стягнення    боргу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

Головуючий:  1 інстанції

Мішуровська С.Т. Доповідач:   Трішкова І.Ю.

31 січня 2008 року                                                                                м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі: Головуючого - Бездітко В.М., суддів      -        Трішкової І.Ю., Борової С.А., при секретарі:   Макарова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_1на ухвалу судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 ли­стопада 2007 року по заяві Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі ЗАТ «Приватбанк») про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2забо­ргованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2007 року ЗАТ «Приватбанк» звернулося до Лозівського міськрайонного суду Хар­ківської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_2. гро­шових коштів - боргу за кредитним договором.

При цьому заявник зазначав, що на підставі договору від 03.11.2005 року, укладеного між ЗАТ «Приватбанк» та ОСОБА_2, остання отримала 4000 грн. грошового кредиту, який був наданий у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

За умовами вказаного договору позичальник зобов'язувався повернути отримані в кредит гроші шляхом внесення на рахунок банку щомісячних платежів, а також сплачувати банку відповідні про­центи за користування наданим кредитом.

Однак, не зважаючи на досягнуті між сторонами домовленості,ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань не виконує, в зв'язку із чим утворилася кредитна заборгованість.

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив суд на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України та Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладе­ного між сторонами кредитного договору, видати судовий наказ про стягнення з боржника кредитної заборгованості в сумі 1713,41 грн., а також судові витрати по справі.

Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 листопада 2007 року в прийнятті вищевказаної заяви відмовлено на підставі ст. 100 ЦПК України, в зв'язку з тим, що із заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право.

В апеляційній скарзі представник ЗАТ «Приватбанк» просить скасувати наведену вище ухвалу районного суду, як необгрунтовану, та передати питання про прийняття його заяви про видачу судо­вого наказу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, відмовляючи йому в прийнятті заяви, порушив норми матеріального й процесуального права, оскільки ця його за­ява грунтується на письмовому правочині, який є підставою для стягнення з боржника заборгованої суми.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для її за­доволення.

Згідно ст. 95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої ви­моги.

2

При цьому судовий наказ може ґрунтуватися лише на вимогах, які є безспірними, тобто такими, що не потребують перевірки їх обґрунтованості та з'ясування суттєвих обставин, які стосуються пра­вовідносин сторін.

Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу передбачені ст. 100 Цивіль­ного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видячу судового наказу, якщо заявлена вимога, за якою не може бути видано судовий наказ, чи з заяви і по­даних документів вбачається спір про право.

Як свідчать матеріали справи, заявник ЗАТ «Приватбанк» звернувся до суду з вимогою про стяг­нення з ОСОБА_2. шляхом видання судового наказу кредитної заборгованості з відповідними процентами, надавши при цьому докази на підтвердження укладеного між сторонами кредитного до­говору та виконаний представником заявника розрахунок суми, яка на його думку, підлягає стягнен­ню з боржника.

При цьому, як вбачається з матеріалів, що стосуються кредитного договору, термін дії цього до­говору ще не сплив, боржник з наданим заявником розрахунком кредитної заборгованості не озна­йомлювався, вказаний розрахунок з ним не узгоджувався й будь-якого свого особистого ставлення до цього розрахунку боржником не виказувалося.

За таких обставин судова колегія вважає, що суддя районного суду обґрунтовано відмовив заяв­никові ЗАТ «Приватбанк» в прийнятті його заяви про видачу судового наказу, оскільки в даному ви­падку вимога заявника про стягнення з боржника грошових коштів, в тому числі й заборгованості по процентам за користування кредитом, хоча й ґрунтується на правочині, вчиненому в письмовій фор­мі, однак не є безспірною, оскільки строк для повернення позичальником в повному обсязі отрима­них ним грошових коштів на момент подання заяви про видачу судового наказу ще не настав, а пи­тання про дострокове розірвання укладеного між сторонами кредитного договору та стягнення кре­дитної заборгованості з боржника не є безспірним і не може вирішуватися виданням судового наказу без встановлення обставин, що мають істотне значення, шляхом дослідження необхідних доказів з урахуванням відповідних пояснень сторін по справі на загальних підставах, тобто в позовному про­вадженні.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Прива­тбанк» ОСОБА_1- відхилити.

Ухвалу судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 листопада 2007 року -залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в каса­ційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її прого­лошення.