Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
15 серпня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Кожух О.А., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Міжгірського районного суду від 14 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,-
в с т а н о в и л а :
У березні 2014 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 30.07.2003 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 у борг 5000 доларів США., які зобов'язався повернути до 30.09.2003 року.
Також за розпискою від 04.02.2004 року ОСОБА_3 отримав у борг від позивача 3000 доларів США.
Позивачка вказувала, що орендувала та мала намір придбати магазин в м. Хуст по вул. К.Набережна, 16, який належав ЗАТ «Поріччя».
Тому сторони домовилися, що ОСОБА_3 отримані в борг кошти в сумі 8000 доларів США внесе в касу ЗАТ «Поріччя», де він займав посаду заступника голови правління.
Про те, що відповідач не вніс гроші до каси ЗАТ «Поріччя» дізналася лише 29.05.2008 року, коли товариство продало магазин іншій особі.
Умови договорів відповідач не виконав і борг їй не повернув.
Зазначала, що постановою слідчого СВ Хустського МВ УМВС в Закарпатській області від 28.03.2013 року кримінальне провадження проти ОСОБА_3 та ОСОБА_6 за ст. 190 ч. 1 КК України закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України.
Посилаючись на дані обставини та норми цивільного законодавства, просила визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, стягнути з відповідача на її користь 95706,80 грн., з яких 75040 грн. сума боргу і 20666,80 грн. - 3% річних.
Заочним рішенням Міжгірського районного суду від 14 травня 2014 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 70085,56 грн. боргу за договорами позики.
Позивач рішення суду не оскаржила.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування заочного рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4
Представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу в якому він просить апеляцію відхилити, а рішення суду залишити без змін.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності позивача та відповідача, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження № 1201307005000211 та, матеріали цивільної справи № 706/1041/12, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право ОСОБА_4 підлягає захисту, оскільки причини пропуску нею позовної давності щодо розписки від 30.07.2003 року є поважними, а також вважав, що розписка ОСОБА_3 від 04.02.2004 року підтверджує укладення договору позики без встановлення строку виконання боржником обов'язку.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи та прав сторін.
Стосовно розписки від 30.07.2003 року слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР (1963 року) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Матеріалами справи встановлено, що 30.07.2003 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 у борг 5000 доларів США., які зобов'язався повернути до 30.09.2003 року.
Строк пред'явлення вимоги, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності новим ЦК України (01.01.2004 року), а тому до цього позову застосовуються правила нового ЦК України про позовну давність (п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).
Перебіг позовної давності за розпискою від 30.07.2003 року почався 30.09.2003 року та закінчився 30.09.2006 року.
Колегія суддів вважає голослівними й не підтвердженими жодними належними доказами твердження позивача в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності, що сторони домовилися про те, що ОСОБА_3 отримані в борг кошти внесе в касу ЗАТ «Поріччя», де він займав посаду заступника голови правління.
Клопотання позивачки про поновлення строку позовної давності, що міститься в позовній заяві є необґрунтованим, оскільки нею не наведено поважних причин його пропуску.
Факт продажу 29.05.2008 року магазину в м. Хуст по вул. К.Набережна, 16, та розслідування кримінальної справи не є обставинами, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
Висновок місцевого суду щодо поважності причин пропуску позовної давності є помилковим.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у березні 2014 року після спливу позовної давності, а відповідач письмово заявив про застосування позовної давності (а.с. 36) колегія суддів вважає, що в частині вимоги про стягнення боргу за розпискою від 30.07.2003 року - слід відмовити за спливом позовної давності.
Щодо розписки від 04.02.2004 року необхідне вказати таке.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З розписки від 04.02.2004 року видно, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 3000 доларів США.
При цьому з її змісту не вбачається наявність боргового зобов'язання, у ній не вказано, що така дається позичальником, що гроші надаються ОСОБА_3 саме у борг, наявність обов'язку повернути кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч вимог процесуального закону позивач не довела обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог не надала належних і допустимих доказів факту укладення договору позики від 04.02.2004 року.
Тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права на думку колегії суддів, відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Заочне рішення Міжгірського районного суду від 14 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: