Центрально-Міський районний суд м. Макіївки
буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108
Справа № 270/1097/14-ц
Провадження № 2/270/817/2014
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 травня 2014 року
Центрально-Міський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
при секретарі Мізерній О. В.
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду в місті Макіївці Донецької області цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 "Про звернення стягнення",-
в с т а н о в и в:
У березні 2014 року до суду надійшла позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 "Про звернення стягнення", на обґрунтування якої позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № DOM0GK40000152 від 05.07.2005 року ОСОБА_1 05.07.2005 року отримав кредит у розмірі 59649,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.07.2025 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти /щомісячний платіж/ для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат. Статтями 526, 527 і 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника, та несенні витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. У зв'язку з цими порушеннями відповідач станом на 12.02.2014 року мас заборгованість в розмірі 53592,88 гривень, з яких: 47670,55 гривень - заборгованість за кредитом; 5769,75 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 90,99 гривень - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 61,59 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідач 05.07.2005 року уклали договір іпотеки, згідно якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 45,08 м2, житловою площею 27,90 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 50505,00 гривень. Згідно з договором іпотеки даний договір підлягає нотаріальному посвідченню з покладенням витрат на іпотекодавця. Разом з тим, на пропозицію ПАТ КБ «ПриватБанк» з'явитися до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору відповідач відмовився, посилаючись на небажання нести витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору. Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержатєля письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб за адресою предмету іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 Цивільного кодексу України. Тому зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотеко держателя, що повинне відбуватись на підставі рішення суду. Просили визнати дійсним договір іпотеки від 05.07.2005 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру, загальною площею 45,08 м2, житловою площею 27,90 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, - шляхом продажу вказаного предмету іпотеки /на підставі договору іпотеки від 05.07.2005 року/ ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі /предметі іпотеки/, розташованій за адресою: АДРЕСА_3; стягнути з відповідача судові витрати.
Представник позивача Чубкова Н. П., що діє на підставі довіреності, у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була сповіщена своєчасно та належним чином, надала суду заяву, зареєстровану за вхідним № 11057/14-вх від 28.05.2014 року, про розгляд справи за її відсутності, з урахуванням того, що позовні вимоги вона підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи сповіщений судовою повісткою своєчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надавав.
Відповідно до положень частини 2 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника позивача по справі свідчить її відповідна заява, долучена до матеріалів справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання представником позивача особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за її відсутності.
Згідно положень частини 1 статті 224 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглядати на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував представник позивача.
Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме: дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази у справі, - суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Судом встановлено, що відповідно договору № DOM0GK40000152 від 05.07.2005 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, 05.07.2005 року останній отримав кредит у розмірі 59649,00 гривень зі сплатою за користування кредитом 14,04% на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення 04.07.2025 року /а. с. 16 - 18/.
Згідно договору застави майнових прав /на нерухомість/ від 05.07.2005 року ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором надав ПАТ КБ "ПриватБанк" в заставу право вимоги передачі другому двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3. Сторони оцінюють право вимоги в 50550,00 гривень /а. с. 22 - 23/.
З розрахунку, наданого позивачем, загальна сума заборгованості станом на 12.02.2014 року становить 53592,88 гривень та складається з: 47670,55 гривень - заборгованість за кредитом; 5769,75 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 90,99 гривень - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 61,59 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором /а. с. 8 - 12/.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, Закону України "Про заставу" від 02 жовтня 1992 року та Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року, які були чинними на час їх виникнення, тобто станом на 05 липня 2005 року.
Так, як убачається з положень частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином визнаються дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, дво - чи багатосторонні правочини визнаються договорами /частина друга статті 202 Цивільного кодексу України/.
З огляду на положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями частини першої статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Норми права, які містяться у положеннях частини першої статті 639 Цивільного кодексу України визначають, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У свою чергу, з положень частини першої статті 205 Цивільного кодексу України убачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на положення частини першої статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно до положень частини першої статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.
При цьому, суд враховує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір /оферти/ і прийняття пропозиції /акцепту/ другою стороною /частина друга статті 638 Цивільного кодексу України/.
Виходячи з приписів частини першої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації /частина перша статті 210 та частина третя статті 640 Цивільного кодексу України/.
Під час вирішення спірних правовідносин суд приймає до уваги, що позивач ПАТ КБ «Приватбанк» заявляє позовні вимоги про визнання дійсним договору іпотеки, який спрямований на забезпечення виконання зобов'язань відповідачем ОСОБА_1 за укладеним між ними кредитним договором.
Відповідно до положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
З положень частини першої статті 547 Цивільного кодексу України убачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
У ході розгляду справи судом встановлено, що 05 липня 2005 року між позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір застави майнових прав.
Зазначений договір застави був укладений сторонами у справі з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитний договором № DOM0GK40000152 від 05 липня 2005 року.
Згідно до положень пункту 2 договору застави у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 надав у заставу право вимоги передачі йому двохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, - а також інші права за договором купівлі-продажу від 05 липня 2005 року, укладеному між ним та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які є боржниками перед ОСОБА_1, з моменту уплати повної вартості майна за договором купівлі-продажу.
Даючи правову оцінку укладеному сторонами договору застави майнових прав суд виходить з наступного.
Так, положеннями частини першої статті 572 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про заставу» передбачено, що в силу застави кредитор /заставодержатель/ має право у разі невиконання боржником /заставодавцем/ зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом /право застави/.
Норми права, які містяться у частині першій статті 576 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про заставу» визначають у якості предмета застави будь-яке майно /зокрема річ, цінні папери, майнові права/, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Таким чином, укладання сторонами у справі договору застави, предметом якого є відповідні майнові права, що належать відповідачу ОСОБА_1, є правомірним та не порушує вимог чинного законодавства України.
При цьому, суд враховує, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі, а у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або у переробці, він повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів, а також проведена відповідна державна реєстрація /стаття 577 Цивільного кодексу України та стаття 13 Закону України «Про заставу»/.
У свою чергу, вирішуючи спірні правовідносини, суд приймає до уваги приписи частини першої статті 575 Цивільного кодексу України відповідно до яких окремим видом застави визнається іпотека.
Правове регулювання укладання договорів іпотеки регулюється Законом України «Про іпотеку», норми якого є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів.
Згідно положень статті 1 Закону України "Про іпотеку" під іпотекою розуміється вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
При цьому, суд приймає до уваги, що предметом договору іпотеки може бути лише нерухоме майно, до якого належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти /частина перша статті 181 Цивільного кодексу України та статті 1, 5 Закону України «Про іпотеку»/.
З огляду на положення статей 4, 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в порядку, встановленому законом.
Таким чином, системний правовий аналіз наведених вище норм права дозволяє суду дійти до висновку, що договір застави майнових прав та договір іпотеки є двома окремими видами цивільно-правових договорів, які укладаються з метою забезпечення виконання зобов'язань за основним договором.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з укладанням, виконанням та припиненням зобов'язань, які виникають на підставі договору застави майнових прав та договору іпотеки здійснюється як загальними нормами права /Цивільний кодекс України/, так і окремими спеціальними нормами права /Закон України «Про заставу»; Закон України «Про іпотеку»/.
Як убачається з правової підстави, зазначеної позивачем ПАТ КБ «Приватбанк», якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним /частина друга статті 220 Цивільного кодексу України/.
У свою чергу, суд враховує, що у ході розгляду справи позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» не було надано письмових доказів ані укладання між ним та відповідачем ОСОБА_1 договору іпотеки, його повного або часткового виконання; ані ухилення з боку відповідача від його нотаріального посвідчення.
При цьому, судом приймаються до уваги положення частини другої статті 547 Цивільного кодексу України, які визначають, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно положень частини першої статті 220 Цивільного кодексу України правовим наслідком недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору є нікчемність такого договору.
Крім того, під час вирішення спірних правовідносин суд враховує роз'яснення, наданні Пленумом Верховного Суду України у пунктах 8, 13 своєї Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з огляду на які, по - перше, рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору, а, по - друге, норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить до висновку про неправомірність та необґрунтованість позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки дійсним, а також похідних від нього вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з нього його мешканців, у зв'язку із чим у їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 181, 202, 205, 209, 210, 220, 509, 526, 546, 547, 572, 575 - 577, 626, 629, 638 - 640, 1054 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, статтями 1, 4, 13 Закону України "Про заставу" від 02 жовтня 1992 року, статтями 1, 4, 5, 18 Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», статтями 4, 8, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 80, 88, 158, 208, 209, 212 - 215, 218, 223 - 226, 292, 294 та 296 Цивільного процесуального кодексу України,-
в и р і ш и в:
У задоволенні позовних вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 "Про звернення стягнення" відмовити у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.
Іншими учасниками судового процесу рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.
Рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.
Рішення ухвалено, оформлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя: С. В. Мащенко