ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2014 р. Справа № 917/271/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.,

при секретарі Полубояриній Н.В.,

за участю представників сторін:

прокурора - Хряка О.О. (посвідчення №013774 від 06.12.2012р.),

першого відповідача - не з'явився,

другого відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 (вх.№1607П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2014 року по справі №917/271/14,

за позовом Прокурора Решетилівського району Полтавської області, АДРЕСА_1

до 1.Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, с. Решетилівка Решетилівського району Полтавської області

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про визнання договору оренди індивідуально визначеного майна недійсним та зобов'язання звільнити його з поверненням власнику,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03 квітня 2014 року у справі №917/271/14 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір від 01 квітня 2012 року оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади, укладеного між Решетилівською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з моменту його укладення; встановлено, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди від 01 квітня 2012 року припиняються на майбутнє; зобов'язано ФОП ОСОБА_1 звільнити орендоване приміщення дошкільного навчального закладу "Лелеченька" площею 40,1 кв. м, що розташоване у АДРЕСА_2, яке було одержане за договором оренди від 01 квітня 2012 року та передати вказане приміщення Решетилівській селищній раді; стягнуто в доход Державного бюджету України: з Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області 1827,00 грн. судового збору; - з ФОП ОСОБА_1 1827,00 грн. судового збору.

Другий відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03 квітня 2014 року у справі № 917/271/14 та припинити провадження у справі.

Апелянт вказує на те, що укладений договір оренди індивідуально визначеного майна від 01 квітня 2012 року не суперечить нормам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, актам цивільного законодавства. Також, на його думку, посилання в рішенні суду першої інстанції на ст.16 Закону України «Про дошкільну освіту» про реорганізацію або ліквідацію діючих комунальних дошкільних навчальних закладів за згодою територіальної громади є неправомірним, тому що ні ліквідація, ні реорганізація не проводились. Посилається на інші обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2014р. у справі №917/271/14 апеляційну скаргу прийнято до провадження, її розгляд призначено на "12" серпня 2014 р. о 10:00 год. у складі колегії суддів: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Барбашова С.В., суддя Гончар Т.В.

Розпорядженням голови суду від 11.08.2014р. у зв`язку з відпусткою судді Гончар Т.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Горбачова Л.П.

У судове засідання 12.08.2014р. апелянт не з'явився, 11.08.2014р. від апелянта до суду надійшла факсограмою заява (вх.№6465), в якій ФОП ОСОБА_1 просить суд розглядати справу без його участі. Апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі і просить її задовольнити.

У судовому засіданні прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві (вх.№3440) на апеляційну скаргу. Просив суд рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2014 року по справі №917/271/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання не з'явився представник першого відповідача про причини неявки належним чином суд не повідомив. Як вбачається з матеріалів справи, про час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, копію якої Решетилівська селищна рада отримала 28.06.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або з відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; одержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.01.2001р. виконавчим комітетом Решетилівської селищної ради було прийнято рішення про прийняття на баланс селищної ради Колотіївського дитячого садка (а.с.50).

01.04.2012 року між Решетилівською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди індивідуально визначеного майна із строком дії договору до 31.12.2014 року (а.с.24-а.с.26).

Предметом даного договору є надання в оренду в строкове платне користування окреме індивідуально визначене приміщення, розташоване в ДНЗ "Лелеченька" с.Колотії площею 40,1 кв.м, що передуває на балансі Решетилівської селищної ради, для здійснення торгівельної діяльності.

При цьому згоду на продовження ФОП ОСОБА_1 цого договору оренди з 01.04.2012р. по 31.12.2014р. було надано рішенням від 29.03.2012р. №47 виконавчим комітетом Решетилівської селищної ради (а.с.51).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене приміщення в дошкільному навчальному закладі "Лелеченька", розташованого у с.Колотії, площею 40, 1 кв. м., що перебуває на балансі Решетилівської селищної ради, для здійснення торгівельної діяльності.

Орендна плата згідно з п. 3.2 Договору складає 3 грн. за 1 кв. м. щомісячно, тобто 120 грн. на місяць.

Зазначений об'єкт оренди передано орендарю 01.04.2012 року, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с.27).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт - ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що прокурор не є належним позивачем у даному спорі.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням другого відповідача, виходячи з наступного.

Статтею 121 Конституції України встановлено, що на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави. Тобто, прокуратура набула права визначати наявність інтересів держави в конкретних спірних відносинах, які підлягають захисту та вирішенню в судовому порядку.

Ці заяви у відповідності із ст.2 ГПК України є підставою для порушення справи в господарському суді.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про дошкільну освіту" основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти.

У п. 2 ст. 4 Закону України "Про дошкільну освіту" зазначено, що дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на: забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Даний позов заявлено прокурором з метою захисту інтересів держави оскільки передача в оренду приміщень в дошкільному навчальному закладі "Лелеченька" забороняється Законом України "Про дошкільну освіту", призводить до порушення прав дітей, які захищає і гарантує держава, а також відсутністю державного органу, який міг би представляти ці інтереси в суді.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про те, що позов пред'явлено прокурором правомірно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що спірний договір суперечить ч.5., ч.6 ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту", нормами якого заборонено передавати в оренду приміщення дошкільних навчальних закладів. Крім того, в порушення вимог статті 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» частина приміщення в дошкільному навчальному закладі «Лелеченька» розташованого в с.Колотії площею 40,1 кв.м. передана власником - Решетилівською селищною радою без оцінки об'єкта оренди, обов'язкового страхування, забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. В даному приміщенні орендар здійснює діяльність у вигляді роздрібної торгівлі, зокрема, з реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною першою ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також його моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За ч. 1 ст. 760 ЦК України законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Частиною п'ятою ст. 16 Закону України від 11 липня 2001 року N 2628-III "Про дошкільну освіту" (в редакції станом на 01.04.2012р. - дата укладення спірного договору) встановлено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

В частині шостій ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі).

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює свою діяльність у вигляді роздрібної торгівлі продуктів харчування, спиртних напоїв та тютюнових виробів, що підтверджується листом Решетилівського відділення Полтавської ОДПІ № 487/10-1744 від 20.12.13 року, ліцензією серії АЕ №411046 щодо роздрібної торгівлі тютюновими виробами та ліцензією серії АЕ №356643 щодо роздрібної торгівлі алкогольними напоями в магазині в с.Колотії Решетилівського району, який розташований в орендованому приміщенні дошкільного навчального закладу "Лелеченька" (а.с.15 - а.с.18).

Згідно з п.11. Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 24.07.2002 р. N218, зі змінами (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2002р. за N679/6967) продаж тютюнових виробів забороняється: у приміщеннях та на території дошкільних, навчальних закладів і закладів охорони здоров'я.

Відповідно до п.9 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. № 854 (зі змінами) роздрібна торгівля алкогольними напоями забороняється у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, крім ресторанів, що розміщені на території санаторіїв.

Таким чином, частиною шостою ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" встановлена заборона на передачу в оренду приміщень дошкільних навчальних закладів. Крім того, в частині п'ятій ст. 16 цього Закону визначено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.

З огляду на викладене, господарський суд Полтавської області дійшов вірного висновку про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного майна від 01.04.2012р., оскільки він суперечить законодавству, а саме: ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту".

Щодо посилання прокурора на те, що селищним головою даний договір не був переданий на затвердження селищної ради, приміщення передано без оцінки об'єкта оренди, його страхування, забезпечення пожежної безпеки, то такі доводи не є підставою для визнання договору недійсним.

В п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що незалежно від форми власності об'єкта оренди господарські суди мають виходити з того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

В даному випадку відбулося фактичне виконання договору. Отже, вказані посилання не є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину.

Господарський суд Полтавської області дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання ФОП ОСОБА_1 звільнити орендоване приміщення та передати вказане приміщення Решетилівській селищній раді.

За ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

В п.2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

В п.2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що з урахуванням змісту статті 236 ЦК України і частини третьої статті 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Оскільки спірний договір є договором оренди, зобов'язання сторін за цим договором припиняються на майбутнє з моменту набрання рішенням законної сили.

Стосовно посилань апелянта на те, що судом першої інстанції в порушення норм чинного законодавства визначено даний спір як майновий та стягнуто судовий збір з відповідачів, як за подання позовної заяви майнового характеру, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Оскільки позовну заяву про визнання договору оренди індивідуально визначеного майна недійсним подано прокурором з вимогою про зобов'язання звільнити його з поверненням власнику, тобто із застосуванням наслідків передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, то судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв майнового характеру, а тому суд першої інстанції законно та обґрунтовано стягнув судовий збір з відповідачів за ставками, як за подання позовної заяви майнового характеру у відповідності до Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладене, господарський суд Полтавської області дійшов вмотивованого висновку про задоволення позову, а відтак, судове рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2014 року по справі №917/271/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2014року по справі №917/271/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 14.08.2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.