ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 червня 2006 р.

№ 4/327

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Кравчука Г.А.

суддів:

Мачульського Г.М.

Шаргало В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну  скаргу

Приватного підприємства “Металомеблі”

на  постанову

Київського апеляційного господарського суду

від	26.01.2006р.

у справі                                        господарського суду

№4/327 м. Києва

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Спецмеблі”

до	Приватного підприємства “Металомеблі”

про	стягнення 101 010, 69 грн.,

за участю представників

- позивача:

Верещинського С.Г. (довіреність №295 від 06.06.2006р.),

- відповідача:

1) Узунова С.П. директора, 2) Румянцева В.С. (довіреність №211 від 15.05.2006р.), -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.10.2005р. (суддя Борисенко І.І.) зустрічну позовну заяву Приватного підприємства “Металомеблі” повернуто без розгляду з посиланням на п. 10 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.10.2005р. (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Приватного підприємства “Металомеблі” на користь Відкритого акціонерного товариства “Спецмеблі” 93 762, 69 грн. основного боргу, 937 грн. державного мита та 118 грн. інформаційних послуг. В частині стягнення інфляції, 3% річних постановлено в позові відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Моторного О.А., суддів Кошіля В.В., Нечитайла О.М.) ухвалу господарського суду м. Києва від 14.10.2005р. та рішення господарського суду м. Києва від 28.10.2005р.у справі №4/327 залишено без змін.

В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені ухвалу і рішення господарського суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р., та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також невідповідність оскаржених судових рішень фактичним обставинам справи.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувані рішення господарські суди попередніх інстанцій, виходили з того, що відповідачем було придбано у позивача товар (меблі та столярні вироби), які були отримані відповідачем згідно довіреностей та товарно-транспортних накладних, всього на суму 14 936, 39 грн. Також відповідачем були спожиті комунальні послуги, що надавались позивачем, згідно з погодженими сторонами розрахунками оплати спожитих послуг. Вартість поставлених відповідачу та спожитих останнім комунальних послуг за період з 30.04.2002р. по 13.08.2003р. становить 83 556, 05 грн. Всього відповідачем було отримано товару та комунальних послуг на суму   98 525, 44 грн., однак розрахунки з позивачем ним були проведені частково, і станом на 14.08.2005р. сума заборгованості становила 93 762, 69 грн. Відповідно до протоколу погодження погашення заборгованості Приватного підприємства “Металомеблі” перед Відкритим акціонерним товариством “Спецмеблі”, відповідач зобов’язувався погасити борг не пізніше жовтня 2003р., і сторонами був затверджений графік погашення боргів, тобто сторони погодили строк оплати заборгованості. Стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості а також індексу інфляції та 3% річних від суми основного боргу послужили причиною звернення позивача до господарського суду, при чому первинні позовні вимоги визначали суму заборгованості, заявлену до стягнення, як заборгованість за договором №249/02-10 від 02.01.2002р., а в подальшому були уточнені позивачем, внаслідок чого зазначена заборгованість стала визначатись як заборгованість за поставлений товар згідно представлених видаткових накладних та поставлені і спожиті комунальні послуги згідно представлених накладних.

При цьому відповідач в свою чергу звернувся до господарського суду із зустрічним позовом, в якому посилався на наявність між сторонами по справі №4/327 Договору підряду №249/02-10 від 02.01.2002р., відповідно до умов якого відповідач зобов’язувався виконувати на замовлення позивача виготовлення меблевої фурнітури для комплектації продукції позивача, а останній зобов’язувався своєчасно проводити розрахунки за виготовлену та передану на його склад продукцію. Також як зазначено в зустрічному позові, основна сума заборгованості позивача перед відповідачем за вказаним договором підряду №249/02-10 від 02.01.2002р. становить 76 463, 41 грн., а з врахуванням індексу інфляції та 3% річних –93 904, 27 грн.

Оскаржуваною ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, матеріали зустрічної позовної заяви повернуто позивачу без розгляду з посиланням на п.10 ст.63 ГПК України з підстав не подання доказів сплати послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення місцевого господарського суду також мотивовано тим, що відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк, при забороні односторонньої відмови від виконання зобов’язання, а відтак основна сума заборгованості відповідача в розмірі 93 762, 69 грн. підлягає стягненню з відповідача. Доводи відповідача про наявність у позивача перед ним заборгованості відповідно до Договору підряду №249/02-10 від 02.01.2002р. місцевим господарським судом, як зазначено в його рішенні, до уваги прийняті не були, з посиланням на те, що зазначені обставини можуть бути предметом окремого судового розгляду і не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов’язань проведення розрахунку за поставлені товари та комунальні послуги. Також місцевий господарський суд дійшов до висновку про неможливість задоволення позову в частині стягнення 22 189, 66 грн. індексу інфляції та 2 812, 80 грн. 3 % річних, через ненадання позивачем належного розрахунку нарахування індексу інфляції та 3% річних.

В своїй постанові апеляційний господарський суд зазначив, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позов в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 93 762, 69 грн., і обґрунтовано відмовлено в стягненні 3% річних та індексу інфляції через ненадання належного розрахунку нарахування індексу інфляції та 3% річних. Крім того, апеляційний господарський суд також дійшов до висновку про неможливість прийняття посилань відповідача на договір підряду №249/02-10 від 02.01.2002р. як на підставу звільнення його від відповідальності по вимогам позивача, через те, що зазначені обставини можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Між тим судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, є незаконними та необґрунтованими, а відтак підлягають скасуванню.

Так, згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи встановлюються місцевим господарським судом у рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 43 зазначеного кодексу визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, суди повинні неухильно додержуватись вимоги про законність і обґрунтованість рішення, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Тому, згідно вказаної постанови, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Однак судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін.

Задовольняючи частково позов суди не дослідили тієї обставини, що у розрахунках на сплату наданих послуг, на підставі яких було постановлено рішення про стягнення заборгованості, сторони посилались на укладений між ними договір. Суди не дослідили вказаний договір, не з’ясували права та обов’язки сторін за договором та не дали йому оцінки у відповідності із вимогами ст.43 ГПК України. Саме на ці обставини посилавсь відповідач при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій, та у касаційній скарзі.

Крім того, як вбачається з  матеріалів справи позивач неодноразово змінював свої позовні вимоги.

З уточнених позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 115952,35 грн. основного боргу, і, як зазначено в цьому уточненні, до зазначеної суми позивачем включена також сума компенсації за індексом інфляції ( Т.1 а.с.173-175). Також в резолютивній частині цього уточнення позовних вимог зазначено що позивач, крім вказаного, просить стягнути з відповідача 2812,80 грн. штрафу.

Згідно ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Між тим судом першої інстанції, як вбачається з його рішення, розглянуто позовні вимоги про стягнення основного боргу, інфляційних витрат, та 3% річних. Однак позовні вимоги про стягнення штрафу судом першої інстанції не вирішені, а суд апеляційної інстанції вказані недоліки не усунув.

Що стосується доводів касаційної скарги за яких особа, що її подала просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 14.10.2005р., то зазначені в ній доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі. Ця ухвала за своїми змістом відповідає приписам п.10 ст.63 Господарського процесуального кодексу України, а відтак суд апеляційної інстанції правомірно залишив її без змін.

З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм процесуального права відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі по суті розгляду спору рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -    

П О С Т А Н О В И В:

          

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Металомеблі” задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 14.10.2005р. у справі №4/327 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємства “Металомеблі” в цій частині – без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р., та рішення господарського суду м. Києва від 28.10.2005р. у цій справі скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                            Г. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                                 В. Шаргало