Справа №22ц-3101/06 Головуючи
Категорія №41 у першій інстанції
Доповідач:
Бусленко В.П.
Медведев A.M.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого: Медведева A.M.
Суддів: Фарятьева С.А., Заїки В.В.
При секретарі: Ірметовій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 серпня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Свердловського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати заробітної плати, -
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2006 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Свердловського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивачки ОСОБА_1 по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, посилаючись на те, що позивачка ОСОБА_1 з 17.03.1997 року по 10.04.1999 року працювала у відповідача на посаді диспетчера диспетчерської служби. Наказом відповідача НОМЕР_1 ОСОБА_1 була звільнена з Свердловського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Оскільки при звільненні відповідач не провів повний розрахунок з позивачкою, тому на підставі ст.ст.116,117 КЗпП України та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні позивачки по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 1999 року по січень 2006 року у розмірі 17669 грн. 75 коп.
В липні 2006 року, представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з додатковою позовною заявою, в якій збільшив розмір позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 1999 року по січень 2006 року у розмірі 21 884 грн. 91 коп.
Оскаржуваним рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 08 серпня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з рішенням суду не згодна, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права та неправильним їх застосуванням.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність і законність оскаржуваного рішення, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну "скаргу такого, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.З ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Із позовних заяв, розрахунків сум позову і пояснень представника позивачки у судовому засіданні (а.с.2-4, 17-19, 26, 26 зворот) вбачається, що позивачкою та її представником ставилося питання не тільки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а і про компенсацію частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати заробітної плати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати заробітної плати, суд виходив з того, що днем остаточного розрахунку з позивачкою по заробітній платі є дата видачі посвідчення КТС про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі у сумі 618 ґрн. 67 коп., тобто 20 травня 1999 року, а також з того, що нарахована компенсація ще раз компенсації не підлягає. Але висновок суду в частині того, що днем остаточного розрахунку з позивачкою по заробітній платі є дата видачі посвідчення КТС про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі не відповідає вимогам закону, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №1.3 від 24.12.1999 року і матеріалам справи, оскільки самим судом у своєму рішенні було зазначено, що остаточний розрахунок з позивачкою був проведений 21 листопада 2003 року.
Крім цього, відмовляючи у позові в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за необґрунтованістю, суд в порушення ст.ст.213,215 ЦПК України не обґрунтував і не навів мотивів про встановлені судом з цього приводу обставини і не визначив відповідних правовідносин.
У зв'язку з цим судова колегія вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Наказом відповідача НОМЕР_1 ОСОБА_1 була звільнена з Свердловського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.
Відповідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення, а також не пізніше наступного дня після звільнення, виплата всіх сум, що належала позивачці від підприємства відповідачем проведена не була. Виплата зазначених сум відповідачем була проведена остаточно лише 21 листопада 2003 року, а виплата нарахованої за несвоєчасну виплату цих сум компенсації була проведена остаточно у грудні 2005 року.
Відповідно зі ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи видно, що весь час затримки по день фактичного розрахунку належних звільненому працівникові сум складає з 10.04.1999 року по грудень 2005 року.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховною Суду України " Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999 року, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.
Із позовної заяви ОСОБА_1 та її представника (а.с.2-4) і матеріалів справи видно, що позивачка знала про порушення свого права, оскільки в день звільнення і у наступний день не отримала від відповідача належних їй при звільненні сум, але як за весь період затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 10.04.1999 року по грудень 2005 року, так і після спливу цього строку, протягом трьох місяців з позовом до суду не зверталась. З зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду лише 30 травня 2006 року, тобто після спливу передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячного строку.
Враховуючи те, що підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за необґрунтованістю немає, а також те, що з заявою про поновлення тримісячного строку ОСОБА_1 до суду не зверталась, судова колегія вважає, що у задоволенні позовних вимог у цій частині ОСОБА_1 необхідно відмовити за пропуском тримісячного строку звернення з позовом до суду.
З позовних заяв (а.с.2-4, 17-19) вбачається і те, що ОСОБА_1 та її представником ставилось питання і про компенсацію частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати заробітної плати за період не лише її невиплати з 10.04.1999 року по 21 листопада 2003 року, а і після її фактичної виплати з 21 листопада 2003 року по грудень 2005 року, а також питання про стягнення компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тримісячний строк подачі позовної заяви у цій частині ОСОБА_1 та її представником починаючи з грудня 2005 року теж був пропущений, з заявою про цього строку ОСОБА_1 до суду також не зверталась, але у задоволенні позову у цій частині судова колегія вважає необхідно відмовити за необґрунтованістю з наступних підстав.
Відповідно зі ст.34 Закону України і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692, компенсація втрати частини заробітної плати проводиться підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати.
Отже, діючим законодавством передбачена компенсація лише нарахованої заробітної плати.
З матеріалів справи (а.с. 13,20) вбачається, що нарахована ОСОБА_1 при звільненні сума у розмірі 618 грн. 67 була виплачена їй остаточно 21 листопада 2003 року. Розмір цієї суми ОСОБА_1 та її представником не заперечувався і не оспорювався. При цьому за несвоєчасну виплату нарахованої при звільненні суми відповідачем була нарахована компенсація, яка також була виплачена ОСОБА_1 остаточно у грудні 2005 року, розмір якої також ОСОБА_1 та її представником не заперечувався і не оспорювався.
Факт отримання від відповідача належної при звільненні суми у розмірі 618 грн. 67 коп., та факт отримання нарахованої за несвоєчасну виплату цієї суми самої компенсації у судовому засіданні представником позивачки не заперечувався і підтверджується позовними заявами самої ОСОБА_1 (а.с.2-4,17-19).
Враховуючи те, що компенсація за період затримки виплати заробітної плати позивачці фактично була виплачена, те, що подальша компенсація після повного розрахунку по заробітній платі діючим законодавством не передбачена, а також те, що сама компенсація і середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно з законом та змістом ст, 117 КЗпП України не є нарахованою заробітною платою, а є санкцією для підприємства за несвоєчасну її виплату тому підстав для задоволення позову і у цій частині також не має.
На підставі викладеного, ст.ст.116, 117 КЗпП України, Закону України та Положення "Про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати", керуючись п.п.20,25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999 року, ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 серпня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Свердловського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсації несвоєчасно виплаченої заробітної плати скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відмовити за пропуском тримісячного строку звернення з позовом до суду, а у частині компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати заробітної плати - за необґрунтованістю.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене з дня його проголошення у касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: