Справа №2-656/11

Пр 2/521/3265/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2014 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Мазун І.А.,

за участю секретаря - Торжинської К.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та вселення,

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування свої позовних вимог позивача зазначила, що їй на підставі договору дарування, посвідченого П'ятою одеською державною нотаріальною конторою 16.12.1993 року, реєстраційний номер 1-11029, зареєстрованого в КП ОМБТІ та РОН в книзі №51 пр. на сторінці 174. реєстр №33 належить квартира АДРЕСА_1

У вказаній квартирі з 1993 року по теперішній час (станом на 2006р. ) проживають її син ОСОБА_3, 1971 року народження, його дружина ОСОБА_4, 1975 року народження, а з 05.02.2005 року їх дочка ОСОБА_5. 11 липня 2006 року до неї в квартиру прийшов виконавець Другої державної виконавчої служби Малиновського району м. Одеси Стоянов Ю.Д., представники Малиновського відділення міліції з наміром вселити відповідача в спірну квартиру. Тоді їй стало відомо, що існує нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу від 05 червня 2001 року нібито укладений між нею та ОСОБА_2, згідно якому вона виконала відчуження квартири АДРЕСА_1. Проте вона ніякого договору не підписувала, вказану квартиру не продавала, грошей у відповідача не одержувала. Крім зазначала, що з 2001р. відповідач не намагався вселитися у житло, не приймав спроб одержати придбане ним майно, а лише в 2006 році відповідач, вступивши в злочинну змову з групою осіб, спробував заволодіти її квартирою.

З цього приводу позивачка звернулася до правоохоронних органів, які по даному факту порушили кримінальну справу.

Посилаючись на викладене це, на підставі ст..ст.203, 215, 234 ЦК України, позивачка просила суд визнати договір купівлі-продажу від 05 червня 2001 року укладений між нею та ОСОБА_2, по якому вона виконала відчуження квартири АДРЕСА_1, недійсним.

Відповідач, не погодившись із вказаними позовними вимогами, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та вселення, в якому в останньому уточненому позові вказував, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Право власності на зазначену квартиру ОСОБА_2 набув на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.06.2001 року, на бланку АЕА №475587, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 У встановленому законом порядку право власності ОСОБА_2 зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» в книзі 406 пр на сторінці 138 -р33 за реєстровим №5779.

В день підписання договору купівлі-продажу відповідачка отримала шістдесят дев'ять тисяч гривень, що підтверджується розпискою від 05.06.2001 року, написаною особисто позивачкою та звільнила квартиру, а позивач ОСОБА_2 вселився в неї. Але через два роки після укладення договору купівлі-продажу, скориставшись тією обставиною, що позивача ОСОБА_2 не було вдома, відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 неправомірно вселилися до спірної квартири і до теперішнього часу перешкоджають в проживанні в ній позивачу ОСОБА_2

В результаті неправомірних дій відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, позивач ОСОБА_2 був змушений звернутися із заявою до начальника Житлово-комунальної контори селекційно-генетичного інституту і просити його не реєструвати без його згоди в зазначеній квартирі інших осіб. Ця обставина була пов'язана з тим, що відповідачі за зустрічним позовом почали звертатися до вище зазначеної контори із заявами про постановку їх на реєстраційний облік у вище зазначеній квартирі.

Добровільно звільнити приміщення відповідачі не бажають, у зв'язку з чим ОСОБА_2 змушений звернутися до суду, оскільки своїми діями відповідачі створюють йому перешкоди в користуванні квартирою. Самоправно займаючи квартиру, перебуваючи в ній без достатніх правових підстав, вони перешкоджають позивачу користуватися власністю, не бажають звільнити квартиру на його вимогу

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, в задоволені зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення первісного позову та просив задовольнити зустрічний позов.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, в задоволені зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення зустрічного позову щодо її виселення та пояснила, що з після розлучення з ОСОБА_3 вона в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, а проживає за адресою своєї реєстрації АДРЕСА_3.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку про залишення без задоволення первісного позову та про часткове задоволення зустрічного позову з наступних підстав.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого П'ятою одеською державною нотаріальною конторою 16.12.1993 року, реєстраційний номер 1-11029, зареєстрованого в КП ОМБТІ та РОН в книзі №51 пр. на сторінці 174. реєстр №33, належала квартира АДРЕСА_1, в якій вона та її сім»я проживають в теперішній час (на день подачі позову).

05.06.2001 року, нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаного на бланку АЕА №475587, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 У встановленому законом порядку право власності ОСОБА_2 зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» в книзі 406 пр на сторінці 138 -р33 за реєстровим №5779.

09.08.2006р.. позивачка звернулася до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири недійсним, вказуючи, що 11 липня 2006 року їй стало відомо про те, що існує нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу від 05 червня 2001 року нібито укладений між нею та ОСОБА_2, по якому вона виконала відчуження квартири АДРЕСА_1 та який, за твердженням позивачки, вона не підписувала, оскільки не мала наміру продавати спірну квартиру. Також позивачка звернулася із заявою до правоохоронних органів, на підставі якої було порушено кримінальну справу, про що свідчить лист СУ ГУ МВС України в Одеській області від 20.06.2006р., яким позивачку повідомлено про те, що в СУ ГУ МВС України в Одеській області знаходиться кримінальна справа №01200500153, порушена 16.11.2008р. по факту заволодіння чужим майном та правом на майно шляхом обману та зловживання довірою, здійснене за попередньою змовою групою осіб, здійснене в особливо великих розмірах по ст..190 ч.4 КК України.

В судовому засіданні представник позивачки та ОСОБА_3 підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на даний час проживають у квартирі АДРЕСА_1

Таким чином, судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України ( в редакції 2004р.) .

Згідно до п.4 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В день підписання договору купівлі-продажу позивачкою отримано шістдесят дев'ять тисяч гривень, що підтверджується розпискою від 05.06.2001 року, написаною особисто позивачкою, яка позивачкою не спростована.

Як вбачається зі змісту розписки ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 69 000 грн., у якості повної сплати за продану квартиру АДРЕСА_1, претензій не має та не буде мати.

Посилання позивача, що у неї не було волевиявлення продавати квартиру АДРЕСА_1 та те, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної квартири вона не укладала з відповідачем, гроші за квартиру не отримувала, не було доведено, оскільки нею не надано суду ніяких доказів своїх стверджень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін ті інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом неодноразово призначалася судова почеркознавча експертиза у відношенні підпису позивачки на договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, однак вказані експертизи проведені не були у зв»язку з відсутністю оригінала договору купівлі-продажу від 05.06.2001р.

Також судом неодноразово надсилалися запити до правоохоронних органів щодо витребування оригіналу договору купівлі-продажу вказаної квартири, однак суд було повідомлено про те, що вказаний договір є речовим доказом і оскільки досудове слідство триває, цей договір не може бути надано. Не надано договору купівлі-продажу від 05.06.2001р. і представником відповідача ОСОБА_2, оскільки, як пояснила в судовому засіданні його представник, екземпляр договору купівлі-продажу, який знаходився у ОСОБА_2, був у нього вилучений слідчими органами.

При цьому в матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05.06.2001 року, засвідчена старшим слідчим в особливо важливих справах ГСУ МВС України, оригінал розписки від 05.06.2001 року, довідка - характеристика, видана ОСОБА_1 для відчуження, належним чином завірена копія реєстру для реєстрації нотаріальних дій, в якому є підпис ОСОБА_1, належним чином посвідчена копія експертного заключення, проведеного на замовлення Головного Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області, в якій у висновках п.1 вказано, що «Рукописні записи і підписи від імені ОСОБА_1 в графі «ПРОДАВЕЦЬ» в договорі купівлі - продажі від 05.06.2001 року виконані самою гр. ОСОБА_1».

В судовому засіданні ОСОБА_3 стверджував, що довідку - характеристику на відчуження спірної квартири ОСОБА_1 не замовляла, розписки про отримання коштів за квартиру вона не писала, в реєстрі нотаріальних дій не її підпис, однак доказів на підтвердження вказаному надано не було.

Згідно ст.ст. 215, 217 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

За змістом ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин вчиняється його учасниками без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків, тобто «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені. Причому справжні їх цілі можуть бути як протизаконними (наприклад, укладання громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації, або ухилення від грошових зобов'язань) так і цілком законними. Водночас фіктивний договір може взагалі не мати правової мети. Фіктивним договором може бути визнаний будь-який правочин, якщо він немає на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація). Сам по собі факт невиконання учасниками правочину його умов не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

У відповідності до п.24 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06листопада 2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, оскільки за договором купівлі-продажу від 05 червня 2001 року квартири АДРЕСА_1 позивач отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 69 000 грн., що підтверджується розпискою, яка не була спростована позивачкою, суд прийшов до висновку про те, що вказаний договір не є фіктивним, оскільки його правові наслідки були направлені на виникнення прав на будинок у ОСОБА_2, який намагався вселитися у спірну квартиру, що підтверджується і самою позивачкою, та припинення права користування цією квартирою у ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Оскільки суд прийшов до висновку про те, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05 червня 2001 року не має ознак фіктивності, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог, заявлених позивачкою ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації даного договору в КП «Одеське МБТІ то РОН» № 5779 406 пр стр 138 р№33, заборони вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та зупинення виконавчого провадження, що знаходиться у провадженні державного виконавця Стоянова Ю.Д. Другого відділу ДВС у Малиновському районі м. Одеси (в/л 3679 від 31.05.2006 року) то суд прийшов до висновку, що оскільки вимоги позивачки щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволенню не підлягають, а її вимоги щодо скасування державної реєстрації даного договору в КП «Одеське МБТІ то РОН» № 5779 406 пр стр 138 р№33, заборони вселення громадянина ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та зупинення виконавчого провадження, що знаходиться у провадженні державного виконавця Стоянова Ю.Д. Другого відділу ДВС у Малиновському районі м. Одеси (в/л 3679 від 31.05.2006 року є похідними від вищевказаних вимог, а тому такі вимоги теж задоволенню не підлягають.

Позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу зазначеної квартири по іншим підставам позивачка не заявляла.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та вселення підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири на бланку АЕА №475587 від 05.06.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 У встановленому законом порядку право власності ОСОБА_2 зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» в книзі 406 пр на сторінці 138 -р33 за реєстровим №5779.

Вказана реєстрація підтверджується відповіддю КП «БТІ ОМР» від 06.05.2014 року.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення; припинення правовідношення.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З 05.06.2001 року позивач є законним власником вказаної квартири. Право власності позивача на зазначене майно підтверджується правовстанавлююючими документами.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач ОСОБА_2 набув право власності на зазначену квартиру на підставі правочину купівлі-продажу, який посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності позивача ОСОБА_2 на зазначену квартиру зареєстровано у КП МБТІ та РОН згідно до закону.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.2 ст.319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засадах суспільства.

Відповідно до ч.ч.6,7 ст.319 ЦК України, держава не втручається у здійснення власником права власності; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до зазначених норм матеріального права інші фізичні особи без згоди на це позивача ОСОБА_2 не можуть користуватися і проживати в зазначеній квартирі позивача ОСОБА_2, так як він своєї згоди на їх проживання в спірній квартирі не надавав.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може протиправно позбавлено цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до зазначених норм матеріального права позивач ОСОБА_2 має право вимагати усунення перешкод в користуванні його власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 і просити суд виселити відповідачів цієї квартири.

Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і немає права використовувати його для промислового виробництва.

Ухвалою Верховного суду України від 6 листопада 2002 року, опублікованою у щорічнику «Рішення Верховного Суду України» за 2003 рік також встановлено, що після переходу права власності на жиле приміщення усі члени сім'ї колишнього власника цього приміщення підлягають виселенню.

Досліджуючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

ОСОБА_4 в судовому засідання стверджувала, що в квартирі АДРЕСА_1 вона не проживає після розірвання шлюбу з ОСОБА_3, тобто з лютого 2009 року (свідоцтво про розірвання шлюбу від 09.02.2009р.) а проживає за адресою АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області від 27.09.2013р., кур»єрською доставкою повісток в судове засідання, такі ж покази ОСОБА_4 підтвердив в судовому засіданні ОСОБА_3, доказів того, що ОСОБА_4 на даний час проживає у квартирі АДРЕСА_1 представник позивача за зустрічним позовом не надала. Таким чином, вимоги щодо виселення ОСОБА_4 є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Посилаючись на вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають; зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині виселення зі спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення та вселення ОСОБА_2 у вищезазначену квартиру. В частині позовних вимог щодо виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 суд відмовляє, так як не надано доказів її проживання у цій квартирі.

Керуючись, ст.ст. 11, 16, 182, 203, 215, 234, 316-317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 60, 208 -209, 212-215, 218 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та вселення задовольнити частково.

Виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1, ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк зі дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А. МАЗУН