АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/5558/14 Головуючий 1 інстанції - Золотарьова Л.І.

Справа № 640/10254/14-ц Доповідач-Пономаренко Ю.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого- Пономаренко Ю.А.,

суддів - Шевченко Н.Ф., Швецової Л.А.

при секретарі - Соколовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 12 червня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, третя особа: Державна податкова інспекція Київського району м. Харкова про встановлення юридичного факту праці на посаді менеджера, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити факт, що вона працювала менеджером по роботі з клієнтами на фірмі ОСОБА_3 у період з лютого 2011 року по березень 2012 року, і тому стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у сумі 13700 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що вона працювала у відповідача ОСОБА_3 з лютого 2011 року по березень 2012 року. Трудовий договір між нею та відповідачем було укладено 01 лютого 2011 року в усній формі. Фірма відповідача, де вона працювала, займалася розробкою сайтів. Її було прийнято на роботу менеджером по роботі з клієнтами. Вона неодноразово спілкувалась із відповідачем ОСОБА_3 щодо офіційного працевлаштування на фірму, однак питання так і не було вирішене, оскільки відповідач з різних підстав весь час постійно відкладав його вирішення. ОСОБА_3 наймав робітників, надавав усі розпорядження, доручення, підписував документи, виплачував заробітну плату працівникам та виконував інші обов'язки директора. Крім основної роботи у відповідача - менеджер по роботі з клієнтами, вона ще виконувала роботу по набору текстів анотацій до книг, за яку мала отримати окрему плату, але не отримала її. У добровільному порядку ОСОБА_3 виплатив їй заборгованість по заробітній платі лише 3900 грн., а потім 2000 грн. Таким чином, сума заборгованості відповідача по заробітній платі складає 13700 грн., яку він не має наміру виплатити добровільно. Діями відповідача їй нанесено моральну шкоду, оскільки порушення її прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що не погоджується з вказаним рішенням суду, оскільки вважає його постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд, постановляючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони правильні, обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.60 ППК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до вимог ч.І ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладанні трудового договору з фізичною особою.

Згідно до ч.4 ст.24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Роз'яснюючи питання про момент, з якого договір вважається укладеним, Пленум Верховного Суду України у п.7 постанови №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначив, що згідно зі ст.2 4 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи повноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 24-1 КЗпП України передбачено, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, зареєструвати укладений у письмовій формі договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції, що позивачка, заявляючи позовні вимоги на власний розсуд, просила встановити юридичний факт, що вона працювала на певній посаді на фірмі відповідача у зазначений період, але враховуючи вимоги ст.ст. 21,24 КЗпП України, позивачкою не заявлялись вимоги щодо визнання трудового договору укладеним між нею та відповідачем, що було б підставою для твердження про виникнення трудових відносин, оскільки лише встановлення факту, щодо якого позивачка заявляє вимоги, не свідчить про укладання трудового договору (в розумінні ст. 21 КЗпП України), між нею та відповідачем ОСОБА_3

Відповідно до Витягу з ЄДР ЮО та ФОП від 10.06.2013 року, відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 09.01.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працює у ФОП ОСОБА_4 з 03.09.2012 року відповідно до трудового договору від 06.09.2012 року, зареєстрованого у Харківському міському центрі зайнятості.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні докази того, що фірма, на якій працювала позивачка, належить відповідачу ОСОБА_3, що він був уповноважений приймати на роботу та укладати трудовий договір.

Твердження апелянта у суді апеляційної інстанції, що відповідач ОСОБА_3 мав повноваження від ОСОБА_4 приймати позивача на роботу безпідставні, оскільки в наданій до суду апеляційної інстанції довіреності не вбачається права ОСОБА_3 приймати або звільняти з посад робітників від імені ФОП ОСОБА_4

Доводи апелянта в суді апеляційної інстанції про те, що вона працювала у фірмі ТОВ «Акібо натуральні продукти» власником та директором якого є ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки такі позовні вимоги нею не заявлялися та не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції, що позивачкою не надано достатніх доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем ОСОБА_3 було укладено саме трудовий договір, тобто виникли трудові відносини, а не цивільно-правові (за договором підряду).

Суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою позовні вимоги щодо визнання трудового договору укладеним не заявлялись, сам факт доведення виконання позивачкою певних робіт не є безспірним доказом виконання обов'язків саме за трудовим договором, оскільки трудовий договір укладається із працівником та власником або уповноваженим ним органом на вільну посаду згідно штатного розкладу.

Тому суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами, а тому не підлягають задоволенню. Позивач не надав суду належних доказів в підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог щодо порушення його прав відповідачем, і тому законних підстав для задоволення позовних вимог позивача не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

При такому положенні судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку і постановив законне та обґрунтоване рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального закону.

Доводи, які викладено в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують

В зв'язку з чим судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, ст.314, 315,317 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -