справа № 11-13/2008
ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
УХВАЛА
іменем України
19 березня 2008 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських
Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Юненка М. О., Нікітіна Г.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України майора юстиції Шевлякова Д.В., захисника-адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями захисника - адвоката ОСОБА_1 та заступника військового прокурора Центрального регіону України Папуші І.А., на вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 8 листопада 2007 року, яким майора Служби безпеки України
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину 2005 року народження, раніше не судимого, мешкає за адресою: АДРЕСА_1,
засуджено за ч. 3 ст. 364 КК України, із застосуванням ст. 69 того ж Кодексу до трьох років позбавлення волі, без конфіскації майна з позбавленням права займати посади керівного складу в правоохоронних органах строком на два роки, з позбавленням, відповідно до ст. 54 КК, військового звання «майор»;
за ч. 1 ст. 328 КК до двох років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади керівного складу в правоохоронних органах строком на один рік і за сукупністю злочинів до позбавлення волі строком на три роки без конфіскації майна, з позбавленням права займати керівні посади в правоохоронних органах строком на 2 роки та позбавленням військового звання «майор».
ОСОБА_2 визнано винним у розголошенні відомостей, що становлять державну таємницю, які йому стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, а також у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, в особистих інтересах та інтересах третіх осіб, використанні працівником правоохоронного органу службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.
Як зазначено у вирокові, злочини скоєно за наступних обставин.
У вересні 2004 року ОСОБА_2, перебуваючи на посаді заступника начальника 2-го відділу служби актуалізації інформації Головного інформаційно - комп'ютерного центру (далі - ПКЦ) Департаменту інформаційного забезпечення і Управління оперативно-службової діяльністю СБУ, у своєму службовому кабінеті адміністративного будинку в м. Києві, зловживаючи службовим становищем, в особистих інтересах, а також інтересах інших осіб, скопіював на службовий комп'ютер інформацію Центрального банку даних СБУ (далі - ЦБД СБУ) в об'ємі 2, 5 мільйонів документів з грифом «ДСК», «таємно» та «цілком таємно», що містять відомості оперативно -службової діяльності СБУ, у тому числі такі, що складають державну таємницю.
В послідуючому ОСОБА_2 переніс вказану інформацію в програмне забезпечення «CROS» та скопіював її на мобільний накопичувач інформації «CANVON DRAVE USB 2, 0 PORTABLE HDD" № CNPD 252030 (далі - накопичувач CNPD 252030), який зберігав у себе.
У жовтні 2005 року ОСОБА_2 передав цей накопичувач з тією ж інформацією громадянину України ОСОБА_3, який використовував її у власних інтересах.
В апеляції захисник - адвокат ОСОБА_1, вказуючи на однобічність судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить вирок відносно ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу закрити за. недоведеністю його участі у скоєнні злочинів.
В обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що доведеність вини ОСОБА_2 безпідставно мотивована судом лише первинними показами останнього та непослідовними й суперечливими показами свідків ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, без
врахування доводів засудженого про його непричетність до викрадення інформації, що знаходиться на жорсткому диску накопичувана CNPD 252030. Не прийнято до уваги судом те, що 13 вересня 2004 року ОСОБА_2 був переведений в іншій підрозділ та доступу до бази даних ПКЦ СБУ не мав та не міг скопіювати будь-яку інформацію із зазначеної бази. Наявність на жорсткому диску накопичувача CNPD 252030 папок з файлами, створеними 27 березня 2006 року, тобто в той час коли ОСОБА_2 вже не працював в СБУ, не прийнято судом як доказ непричетності останнього до інкримінованого йому діяння. Можливість здійснення копіювання ОСОБА_2 таємної інформації ПКЦ СБУ в обхід серверу безпеки у вересні 2004 року спростовані в судовому засіданні наданими доказами, але не прийняті судом до уваги при постановленні обвинувального вироку. Також апелянт вказує на можливу фальсифікацію доказів винуватості ОСОБА_2, при цьому посилається на акт огляду мобільного накопичувача інформації CNPD 252030 від 29 травня 2006 року, згідно якого накопичувач містить файли створені 30 травня 2006 року о 0.11.34, 0.20.54, 1.16.20.
В апеляції прокурор просить вирок відносно ОСОБА_2 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного та особі засудженого.
В обґрунтування своїх доводів прокурор, не оспорюючи доведеності вини засудженого за ч. 3 ст. 364 та ч. 1 ст. 328 КК України, вважає, що суд безпідставно виключив з обвинувачення ОСОБА_2 скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 того ж Кодексу. Крім того, як на думку прокурора, суд застосував до ОСОБА_2 ст. 69 КК та призначив остаточне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті 364 ч. 3 КК, за відсутністю законних підстав.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., пояснення прокурора і захисника - адвоката ОСОБА_1 на підтримання кожним своєї апеляції, думку засудженого ОСОБА_2 на підтримання апеляції захисника, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає залишенню без зміни з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_2 у скоєні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 та ч. 1 ст. 328 КК України, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які об'єктивно викладені у вирокові.
Твердження захисника-адвоката про те, що обвинувальний вирок ґрунтується лише на первинних показах засудженого та суперечливих і непослідовних поясненнях свідків не відповідає дійсності.
Відповідно до вимог ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному
і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вбачається з матеріалів справи, під час досудового і судового слідства були зібрані та досліджені всі докази, що мають відношення до інкримінованих ОСОБА_2 злочинів, в тому числі, як на користь обвинувачення, так і ті, що виправдовують засудженого. Викладаючи у вироку покази ОСОБА_2 про визнання ним своєї вини, суд також виклав і дав правову оцінку послідуючим його поясненням про непричетність до скоєного.
Так, будучи затриманим по підозрі у вчиненні злочинів, ОСОБА_2 1 червня 2006 року власноручно написав явку з повинною про вчинення ним злочину, повідомивши, що у вересні 2004 року, будучи співробітником ГІКЦ СБ України та маючи доступ до банку даних СБУ, виконуючи прохання ОСОБА_3, скопіював з використанням свого паролю та виконання SQL-запиту, інформацію в об'ємі близько 2, 5 млн. записів, з обмеженим доступом банку даних ГІКЦ СБУ на свій службовий комп'ютер, яку у подальшому скопіював на власний мобільний носій інформації, виніс за межі СБУ та протягом року зберігав за місцем свого проживання. Під час допитів і відтворення обстановки та обставин події, в тому числі у присутності двох захисників - адвокатів та з використанням відеозапису, ОСОБА_2 неодноразово підтверджував свої покази про копіювання інформації та передачі її ОСОБА_3 В послідуючому на досудовому слідстві і в суді ОСОБА_2 відмовився від своїх показів заявивши, що пояснення давав під тиском працівників прокуратури.
Оцінивши всі покази ОСОБА_2 у сукупності з поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, ОСОБА_6, висновками експертів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про достовірність саме первинних пояснень ОСОБА_2 та надуманість послідуючих свідчень щодо непричетності до викладеного в обвинуваченні.
Не вбачається, всупереч твердженням захисника, протиріч в поясненнях свідків ОСОБА_7, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 щодо об'єктивної сторони злочину, інкримінованого ОСОБА_2 Мотиви, якими керувалися вказані свідки у 2006 році, бажаючи повернути інформацію з ЦБД СБУ власникові, до скоєного ОСОБА_2 злочину відношення не мають, оскільки злочин, скоєний засудженим (ч. 1 ст. 328 КК), вважається закінченим у жовтні 2005 року, тобто з моменту отримання ОСОБА_3 накопичувача інформації CNPD 252030 та ознайомлення з його змістом.
Дослідженим у суді першої інстанції протоколом огляду електронного журналу аудиту (серверу) підсистеми безпеки ЦБД СБУ за період з 1 серпня по 15 листопада 2004 року (т. 7 а. с. 90-308) спростовуються доводи захисника про відсутність можливості у ОСОБА_2 увійти до центрального банку даних СБ України з причин
наявності наказу Заступника Голови СБУ № 1932-ос від 13 вересня 2004 року про переведення ОСОБА_2 на іншу посаду.
Згідно дослідженого у суді журналу аудиту (серверу) підсистеми безпеки ЦБД СБУ, ОСОБА_2 неодноразово протягом вересня 2004 року, в тому числі і після вказаної дати, підключався до інформаційного фонду ЦБД, як з використанням послуг сервера безпеки, так і в обхід сервера безпеки.
Як на досудовому слідстві, так і в суді з'ясовані причини появи на мобільному накопичувачі інформації CNPD 252030 папок з файлами, створеними 27 березня 2006 року, на що звертає увагу в апеляції захисник засудженого.
Так, з пояснень свідка ОСОБА_3 вбачається, що перед тим, як віддати своєму братові - ОСОБА_5 27 березня 2006 року вказаний накопичувач, він працював з ним на власному комп'ютері, внаслідок чого комп'ютер автоматично й зафіксував роботу з файлами саме цією датою.
Також предметом дослідження досудового та судового слідства були твердження захисника про можливість фальсифікації підстав обвинувачення його підзахисного у зв'язку з наявністю на мобільному накопичувачі інформації файлів з датою створення 30 травня 2006 року та часом 00.11.34, 00.20.54, 01.16.20.
Згідно акту огляду мобільного накопичувача інформації CNPD 252030, огляд проводився з 16 до 17 години 05 хвилин 29 травня 2006 року, але в таблицях, доданих до цього акту, є файли, час створення яких зафіксовано 30 травня 2006 року о 00.11.34, 00.20.54, 01.16.20.
З висновку службового розслідування щодо з'ясування обставин несанкціонованого відкриття та читання співробітниками СБУ мобільного накопичувача інформації від 21 вересня 2006 року (т. 7 а. с. 4-7) видно, що огляд CNPD 252030 проводився з 16 години до 17 години 05 хвилин 29 травня того ж року. Однак системна дата та час ПЕОМ, на якому проводився огляд, не відповідали реальному часу. Внаслідок чого й відбулися зміни у даті та часі файлів, що знаходилися на CNPD 252030.
Таким чином, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що доводи, на які посилається захисник-адвокат ОСОБА_1 в апеляції, були предметом ретельної перевірки під час досудового й судового слідства та свого підтвердження не знайшли. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у скоєнні злочинів та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 328 і ч. 3 ст. 364 КК є правильними.
Твердження прокурора про наявність в діях засудженого також ознак злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК, є помилковими, оскільки суперечить змісту вказаної норми.
Незаконне копіювання комп'ютерної інформації, внаслідок якого особа не позбавляє її власника чи законного користувача можливості володіти і користуватися нею, статтею 362 КК, в редакції Закону України № 2341-ІІІ від 5 квітня 2001 року, не охоплюється. А тому рішення суду про виключення зазначеної статті з обвинувачення ОСОБА_2 є обґрунтованим.
Мотивуючи свою незгоду з призначеним покаранням, прокурор вказує на те, що судом не врахована ступінь тяжкості скоєного злочину, характер скоєного та відсутність обставин, що пом'якшують покарання та знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Між тим, таке твердження апелянта не в повній мірі відповідає викладеному у вирокові. Приймаючи рішення про призначення покарання ОСОБА_2 нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статі, суд врахував позитивні характеристики засудженого під час навчання, на службі в органах СБУ та Службі зовнішньої розвідки України, на роботі і в побуті, наявність на його утриманні малолітньої дитини, а також інші конкретні обставини справи.
Враховуючи скоєння ОСОБА_2 тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК суд прийняв рішення, в порядку ст. 54 КК, позбавити засудженого військового звання «майор», а також, виходячи з конкретних обставин справи, призначити додаткове покарання у виді позбавлення права займати керівні посади в правоохоронних органах протягом певного часу.
Не зважаючи не те, що у вирокові не зазначено про пом'якшуючи вину обставини, наприклад - явка з повинною, однак ця обставина врахована під час оцінки судом доказів та визнання ОСОБА_2 винним за інкримінованими йому злочинами та врахована при призначенні покарання.
Отже, колегія суддів військового апеляційного суду приходить до висновку, що призначене ОСОБА_2 покарання за своєю суворістю відповідає особі засудженого, тяжкості злочину та прийнято з урахуванням всіх обставин справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 8 листопада 2007 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції захисника-адвоката та військового прокурора - без задоволення.