справа № 11- 15/2008

 

ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

 

ВИРОК

іменем України

 

6 березня 2008 року                                                                                 м.  Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських

Сил у складі:

головуючого    Леся В.І.,

суддів             Нікітіна Г.В.,  Моцного М. В.,

за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Вороніна Є.К.,  засуджених ОСОБА_1  та ОСОБА_2 ,  захисника - адвоката ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача на вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 19 грудня 2007 року,  яким колишніх військовослужбовців військової частини 3003

ОСОБА_1,  який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Бильська Воля Володимирецького району Ровенської області,  громадянина України,  з середньою освітою,  не одруженого,  раніше не судимого,  проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

та

ОСОБА_2,  який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Драчинці Кіцманського району Чернівецької області,  громадянина України,  з середньою освітою,  не одруженого,  раніше не судимого,  проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

визнано  винними у  вчиненні  злочинів,   передбачених ч.   2   ст. 410  та

 

 

ч. 1  ст.  263 КК України,  на підставі яких кожного засуджено за ч. 2  ст.  410 КК України до позбавлення волі строком на 5 років,  за ч. 1  ст.  263 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі  ст.  70 КК України остаточне покарання призначено у виді позбавлення волі строком на 5 років,  кожному.

Відповідно до  ст.  75 КК України ОСОБА_1  та ОСОБА_2  звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням кожному іспитового строку в 3 роки.

 

встановила:

 

24        березня 2007 року сержант ОСОБА_1  був призначений для

виконання робіт по опломбуванню ящиків зі стрілецькою зброєю на

складі артилерійського озброєння військової частини 3003,  яка

дислокується в м.  Одесі. Користуючись відсутністю за ним контролю з

боку начальника сховища,  ОСОБА_1  непомітно для інших осіб вилучив із

одного з пакувальних ящиків 7, 62 мм пістолет ТТ НОМЕР_1 1943 року

випуску та сховав його у проріз під нижньою полицею стелажа для

зберігання предметів бойового екіпірування.

13 квітня цього ж року ОСОБА_1  зі старшим солдатом ОСОБА_2  були залучені до робіт на той же склад артилерійського озброєння частини по чищенню автоматів АК-74. Під час виконання робіт ОСОБА_1  повідомив ОСОБА_2  про те,  що він витягнув з одного з ящиків зі зброєю пістолет ТТ та сховав його в приміщенні складу. При цьому ОСОБА_2  пообіцяв ОСОБА_1 ,  що сховає пістолет та допоможе його продати,  якщо той винесе зброю зі складу. По закінченню виконання робіт ОСОБА_1  виніс пістолет з території складу,  а ОСОБА_2 ,  відповідно до досягнутої домовленості,  сховав його на території частини неподалік від сховища квартирно-експлуатаційної служби.

В період з 13 по 25 квітня 2007 року викрадений пістолет знаходився у схованці на території військової частини,  а ОСОБА_1  та ОСОБА_2  шукали покупців для його збуту.

25        квітня 2007 року ОСОБА_1  повідомив ОСОБА_2  про те,  що

звільняється з військової служби та бажає забрати пістолет додому,  де

здійснить його продаж. В цей же день ОСОБА_2 ,  бажаючи особисто

володіти викраденим пістолетом,  переховав його у інше місце,  а

ОСОБА_1  сказав,  що пістолет з місця схованки зник.

В період з 25 квітня по 16 травня 2007 року ОСОБА_2  зберігав пістолет на території військової частини у відомому лише йому місці біля складу КЕС.

Після звільнення з військової служби ОСОБА_2  перевіз зброю до місця свого проживання в с Драчинці Чернівецької області,  де її зберігав,  а наприкінці червня 2007 року передав пістолет своєму знайомому громадянину ОСОБА_4 для реалізації.

Прокурор,  який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції,  в своїй апеляції,  не оспорюючи доведеності вини засуджених та

 

кваліфікації скоєного,  просить вирок в частині призначення покарання засудженим скасувати за невідповідністю ступеню тяжкості скоєного і призначити   ОСОБА_1  та ОСОБА_2  покарання у виді позбавлення волі.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те,  що при призначенні покарання суд не врахував тяжкості вчинених злочинів,  безпідставно застосував  ст.  75 КК України,  оскільки вчинені ОСОБА_1  та ОСОБА_2  діяння становить підвищену суспільну небезпеку встановленому порядку здійснення права власності щодо військового майна,  а також посягають на суспільну безпеку у сфері захисту від неконтрольованого доступу сторонніх осіб до вогнепальної зброї.

Заслухавши доповідь судді Моцного М. В.,  прокурора,  на підтримання апеляції,  пояснення засуджених та захисника,  які просили вирок залишити без змін,  а апеляцію без задоволення,  перевіривши матеріали справи і доводи апеляції,  колегія суддів військового апеляційного суду приходить до висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та постановления по даній справі нового вироку.

Висновки суду про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах,  які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

На досудовому слідстві та в судовому засіданні ОСОБА_1  та ОСОБА_2  визнали себе винними у викраденні зброї за попередньою змовою групою осіб,  а також у її незаконному носінні,  зберіганні та збуті без передбаченого законом дозволу,  в частині скоєного кожним,  про обставини справи дали покази,  які за своїм змістом відповідають викладеному вище.

Ці покази узгоджуються зі встановленими по справі фактами та підтверджуються показами свідка ОСОБА_5,  актами інвентаризації зброї та боєприпасів військової частини 3003,  іншими доказами по справі.

Таким чином дії засуджених судом першої інстанції за ч. 2  ст.  410 та ч. 1  ст.  263 КК України кваліфіковані правильно.

Що стосується покарання призначеного ОСОБА_1  та ОСОБА_2 ,  то воно,  на погляд колегії суддів військового апеляційного суду,  не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі засуджених,  являється явно несправедливим,  оскільки суд першої інстанції безпідставно звільнив їх від відбування покарання з випробуванням,  не врахувавши особливостей та обставин вчинених ними злочинів,  характеру та ступеню тяжкості наслідків. Окрім того при призначенні покарання був порушений принцип індивідуалізації покарання.

Як встановлено в суді,  ОСОБА_1  та ОСОБА_2  за попередньою змовою викрали вогнепальну зброю,  тобто скоїли тяжкий злочин,  передбачений ч. 2  ст.  410 КК України. В подальшому винні зберігали викрадений пістолет на території військової частини,  а ОСОБА_2  перевіз

 

його до місця свого проживання,  зберігав вдома та в послідуючому збув іншій особі.

Вчинені засудженими злочини посягають на громадську безпеку в сфері контролю за доступом осіб до вогнепальної зброї та являють собою підвищену небезпеку суспільним інтересам.

Звільняючи ОСОБА_1  та ОСОБА_2  від покарання з випробуванням,  суд першої інстанції не врахував тяжкості наслідків їх дій,  оскільки в даний час місце знаходження викраденого пістолета органам влади не відомо та він не вилучений з незаконного обігу.

При вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_1  та ОСОБА_2 ,  колегія суддів військового апеляційного суду в якості обставин,  які пом'якшують покарання винних враховує те,  що вони з'явилися із зізнанням та щиро покаялися у скоєному,  по військовій службі та місцю проживання характеризуються позитивно,  вперше притягуються до кримінальної відповідальності. Також враховується те,  що ОСОБА_1  виховувався у багатодітній сімї та віднесений до 3 категорії осіб,  що постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи,  а ОСОБА_2  виховувався без батька.

З наведених підстав колегія суддів військового апеляційного суду вважає можливим застосувати до ОСОБА_1  та ОСОБА_2   ст.  69 КК України,  призначивши їм більш м'яке покарання,  не зазначене в санкціях ч. 2  ст.  410 та ч. 1  ст.  263 КК України,  у виді обмеження волі.

На підставі викладеного та керуючись  ст.   ст.  365,  366,  372,  378 КПК України,  колегія суддів військового апеляційного суду

 

засудила:

 

Вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 19 грудня 2007 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і постановити свій вирок.

ОСОБА_1:

-       на підставі ч. 2  ст.  410 КК України,  з застосуванням  ст.  69 цього ж

кодексу,  призначити покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки;

- на підставі ч. 1  ст.  263 КК України,  з застосуванням  ст.  69 цього ж кодексу,  призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

За сукупністю скоєних злочинів,  відповідно до  ст.  70 КК України,  остаточне покарання ОСОБА_1  визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі строком на 4 роки.

ОСОБА_2:

-       на підставі ч. 2  ст.  410 КК України,  з застосуванням  ст.  69 КК

цього ж кодексу,  призначити покарання у виді обмеження волі строком

на 3 роки;

 

- на підставі ч. 1  ст.  263 КК України,  з застосуванням  ст.  69 цього ж кодексу,  призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

За сукупністю скоєних злочинів,  відповідно до  ст.  70 КК України,  остаточне покарання ОСОБА_2  визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі строком на З роки.

На підставі  ст.  61 КК України утримувати засуджених ОСОБА_1  та ОСОБА_2  в кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці.

Обрати відносно засуджених ОСОБА_1  та ОСОБА_2  запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця постійного проживання.

Строк  покарання   ОСОБА_1    та  ОСОБА_2    обчислювати   з  дня прибуття і постановки їх на облік у кримінально-виконавчій установі.

Відповідно до  ст.  72 КК України зарахувати в строк відбування покарання засудженими час їх попереднього ув'язнення,  а саме: ОСОБА_1  - з 6 жовтня по 19 грудня 2007 року,  ОСОБА_2  - з 5 жовтня по 19 грудня 2007 року.

Після набранням вироком законної сили речовий доказ по справі -дорожню сумку,  яка знаходиться на зберіганні у військовій прокуратурі Одеського гарнізону,  повернути за належністю засудженому ОСОБА_2

Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку у Військову судову колегію Верховного Суду України через військовий апеляційний суд Військово-Морських Сил протягом одного місяця з моменту проголошення.