ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2014 року Справа № 903/139/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуСільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.05.2014
у справі № 903/139/14 господарського суду Волинської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк"
до про Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" стягнення 474 523,03 грн.
за участю представників сторін:
позивача: відповідача:Яценка О.С. не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Волинської області від 11.03.2014 (суддя: Дем'як В.М.) позов Публічного акціонерного товариства Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк") до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі - СТОВ "Україна") задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 459 986, 21 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 7 327,86 грн. прострочених відсотків, 6 438, 89 грн. пені на прострочену суму кредиту, 395,59 грн. пені на прострочені відсотки, 19,48 грн. пені на прострочену комісію за продовження строку кредитування.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 (судді: Грязнов В.В., Розізнана І.В., Мельник О.В.) рішення господарського суду Волинської області від 11.03.2014 змінено в частині стягнення пені, викладено його резолютивну частину в наступній редакції. Позов задоволено частково: стягнуто з СТОВ "Україна" на користь ПАТ "Кредобанк" 459 986,21 грн. заборгованості за кредитом; 7 327, 86 грн. прострочених відсотків; 6 438, 89 грн. пені на прострочену суму кредиту, 153,38 грн. пені на прострочені відсотки; 7,33 грн. пені на прострочену комісію за управління кредитом; у частині стягнення 242,21 грн. пені на прострочені відсотки та 12,15 грн. пені на прострочену комісію за управління кредитом у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, СТОВ "Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування, просить передати справу на новий розгляд.
Скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема статей 34, 36, 43, 77, 79, Господарського процесуального кодексу України.
Сторони згідно з приписами статті 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.12.2011 між ПАТ "Кредобанк" та СТОВ "Україна" укладено кредитний договір № 44/11, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику у власність грошові кошти, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним. За умовами пунктів 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.4 договору банк надає відповідачу кредит у сумі 710 000,00 грн. на придбання сільськогосподарської техніки під процентну ставку 16,5 % річних, а у разі невиконання умов договору чи незастрахування предмету забезпечення зобов'язань - під 18,5 % річних.
Позичальник щомісячно, не пізніше останнього банківського дня місяця сплачує проценти (відсотки), нараховані банком на суму заборгованості по кредиту, а також щомісячно сплачує банку комісію за управління кредитом в сумі 355,00 грн. (пункти 4.1.3, 4.2.1, 4.3 договору).
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальник на вимогу банку сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення (пункт 7.1 договору).
Господарськими судами встановлено та у даній справі підтверджено, що банк виконав в повному обсязі свої зобов'язання за кредитним договором; проте, відповідач взяті на себе зобов'язання в частині проведення розрахунків не виконав, вартість наданих послуг у повному обсязі не оплатив.
Стягуючи з відповідача на користь позивача вищезазначені суми, господарські суди виходили із обставин справи та норм законодавства, зокрема, приписів статей 193, 345, 230 Господарського кодексу України та статей 525, 509, 526, 530, 546, 549, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції, зробивши перерахунок, відмовив у задоволення позову в частині стягнення 242,21 грн. пені на прострочені відсотки та 12,15 грн. пені на прострочену комісію за управління кредитом.
Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 1117 ГПК України перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Перевірка здійснюється на підставі фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та в межах касаційної скарги.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що СТОВ "Україна" не погоджується із застосуванням господарським судом лише норм процесуального права, а саме: незастосування при розгляді даної справи частини 1 статті 79 ГПК України щодо необхідності зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Волинської області справи за позовом СТОВ "Україна" до ПАТ "Кредобанк" про визнання недійсним кредитного договору від 02.12.2011 № 44/11; порушення норм статті 43 ГПК України; неприйняття судом до уваги судово-почеркознавчої експертизи; порушення вимог статті 77 ГПК України стосовно відмови відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга-четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Отже, встановивши, що зміст договору суперечить чинному законодавству, господарський суд, керуючись частиною 1 статті 83 ГПК України, може за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідністю й наслідків недійсним нікчемного правочину.
З огляду на наведене, розгляд господарським судом Волинської області справи № 903/398/14 не може бути перешкодою для встановлення відповідно до статті 43 ГПК України істотних обставин у даній справі при її розгляді господарським судом.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, відкладення справи - це не обов'язок суду, а необхідність у відповідному випадку.
Таким чином, доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків апеляційного господарського суду, а тому підстави для зміни або скасування прийнятої у цій справі постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Згідно з пунктом 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" у справі № 903/139/14 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 903/139/14 залишити без змін.
Головуючий суддя: О. Кот
судді: Н. Кочерова
В. Саранюк