АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7076/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Сенюта В.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Білич І.М.
суддів: Побірченко Т.І., Рейнарт І.М.
при секретарі: Гречка Т.В.
за участю: представника прокуратури Горіної Р.М.
представника апелянта Садковського С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестфактор» до ОСОБА_5 про розірвання договору та визнання права власності.
в с т а н о в и л а :
ТОВ «Інвестфактор» звертаючись до суду в листопаді 2013 року з позовом про розірвання договору, мотивував свої вимоги тим, що між ними та ОСОБА_5 29.01.2013 року був укладений договір про здійснення реконструкції нежитлової будівлі. Предметом даного договору була реконструкція та внутрішнє оздоблення ними нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 у відповідності до проектно -кошторисної документації за рахунок ОСОБА_5 29.01.2013 року ОСОБА_5 було сплачено на їх користь 10 тисяч гривень, але після цього жодного платежу згідно встановленого графіка відповідачем зроблено не було. На момент подання заяви вони закінчили реконструкцію нежитлової будівлі та отримали технічний паспорт на зазначену будівлю. Вказуючи на належне виконання умов договору зі своєї сторони, позивач зазначав про несплату коштів у розмірі 190 000 гривень. Тому з урахуванням положень ст.ст. 626, ст. 653, 629, 526 ЦК України просив суд розірвати договір про здійснення реконструкції нежитлової будівлі.
У грудні 2013 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог згідно до яких, останній ставив питання про розірвання договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 29.01.2013 року та визнання за ними права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 загальною площею 244, 8 кв.м.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року були задоволені вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестфактор".
Розірвано договір про здійснення будівництва нежитловогї будівлі від 29.01.2013 року, що укладений Товариством з обмеженою відповідальністю „Інвестфактор" та ОСОБА_5.
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Інвестфактор" право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 загальною площею 244, 8 кв.м.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з зазначеним вище рішенням до суду з апеляційною скаргою звернулось Комунальне підприємство „Київське інвестиційне агентство" як особа, яка не приймала участь у справі, однак даним рішенням були вирішенні питання щодо її прав та обов'язків. А саме право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, так як дана земельна ділянка площею 0, 14 га була передана ним у користування згідно рішення Київської міської ради від 02.03.2006 року з затвердженням проекту землеустрою.
27.12.2007 року між ними та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, а рішенням від 26.02.2010 року укладеного між тими ж сторонами ця земельна ділянка була передана їм у постійне користування.
Однак, при її обстеженні з'ясувалось, що на ній розташовані без відповідних дозвільних документів споруди, якими користувалося ТОВ „Імпульс ЛТД", та які заважають законному будівництву, внаслідок чого їх підприємство було змушене звертатись до господарського суду із позовом про звільнення самовільно зайнятої ділянки та усунення перешкод у користуванні нею. У результаті розгляду справи 21.12.2010 року було задоволено заявлені ними вимоги.
У подальшому в процесі підготовки та погодження технічної документації на отримання державного акту на право здійснення постійного користування земельною ділянкою їм стало відомо про звернення ТОВ „Інвестфактор" з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою виходячи з того, що вони є власниками 244, 8 кв.м на яких розташоване нежитлове приміщення.
За таких обставин, вважали що рішення суду, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Апелянт у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Позивач будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, тричі не з'явився в судові засідання.
Відповідач про розгляд справи повідомлявся судом за місцем перебування визначеним у відповідності до матеріалів справи, у судове засідання не з'явився, заяв згідно положень ст. 77 ЦПК України на адресу апеляційного суду не надав.
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та відповідача в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
У відповідності до вимог ст. 46 ЦПК України на стадії апеляційного розгляду у справу вступила Прокуратура міста Києва.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що предметом договору, який був укладений сторонами по справі 20.01.2013 року є будівництво об'єкта з необхідними інженерними мережами, включаючи проведення внутрішніх оздоблювальних робіт на земельній ділянці згідно з проектною документацією за рахунок відповідача.
При цьому судом також вказувалось на те, що під час розгляду справи було встановлено наявність заборгованості в розмірі 190 000 гривень перед позивачем, так як відповідач за час дії договору сплатив лише 10 тисяч гривень в той час як на момент подання позову ТОВ «Інвестфактор» закінчив будівництво нежилої будівлі та отримав технічний паспорт. Тому з урахуванням положень ст. 321, 16, 392, 181, 386 ЦК України вважав вимоги позивача доведеними та такими що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що зазначеним вище вимогам постановлене у справі судове рішення не відповідає.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За умовами договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 29.01.2013 року ( п. 5.1 та п. 5.2.) між сторонами було визначено порядок розподілу площ об'єкта після прийняття його в експлуатацію шляхом підписання акту до початку будівництва.
При цьому даний договір, не містить умов, на підставі яких позивач набуває права власності на збудоване майно.
ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно ( житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.
У відповідності до ст. 39 Закону України ««Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про виникнення у позивача права власності на збудоване нежиле приміщення з моменту завершення будівництва та отримання технічного паспорту є неправомірним і не ґрунтується на вищезазначених нормах права.
Крім того, судом першої інстанції при постановленні судового рішення не було надано правової оцінки правомірності укладення договору з боку відповідача ОСОБА_5 ( як « замовника») договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 29.01.2013 року( а.с.4 -8).
Так як у відповідності до ч. 2 ст.8 та ч. 4 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовником будівництва на земельній ділянці може бути лише власник або землекористувач.
Будь-яких доказів того, що відповідач ОСОБА_5 був власником або землекористувачем ділянки по АДРЕСА_1 на час укладення спірного договору матеріали справи не містять.
Як не було надано також доказів того, що таке будівництво було погоджено з орендодавцем - Київською міською радою і провадилося за її згодою.
Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем не було надано до суду доказів, що земельна ділянка на якій було побудовано нежитлове приміщення була відведена для саме такого будівництва, а відтак позивач мав право на здійснення будівельних робіт та мав належним чином затверджений проект будівництва. Як і не надано доказів, що будівництво було здійснено з дотриманням будівельних норм та правил.
Відсутність в матеріалах справи проектної документації до договору визначеної у відповідності до ч. 5 ст. 26 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності», спростовує висновки суду першої інстанції в частині того, що позивачем було виконані умови договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 29.01.2013 року, які привели до створення нежитлової будівлі розміром 244, 8 кв. м. Так як п.2.1. договору взагалі не було визначені технічні характеристики «об'єкта з необхідними інженерними мережами».
На вказані вище обставини не звернув уваги суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 35 ЦПК України не залучив до участі у справі власника земельної ділянки та Інспекцію архітектурно - будівельного контролю у м. Києві, яка зобов'язана здійснювати контроль за будівельними роботами у м. Києві та вирішує питання прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні судового рішення невірно встановив фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню за правилами ст. 309 ЦПК України з постановленням нового про відмову у задоволенні заявлених вимог з зазначених вище підстав.
керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів , -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року скасувати та постановити нове, за яким:
Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестфактор» відмовити у задоволенні заявлених вимог до ОСОБА_5 про розірвання договору та визнання права власності.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: