КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2014 р. Справа№ 911/4438/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Гарник Л.Л.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання Атарщіковій А.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2

на ухвалу господарського суду Київської області від 28.04.2014 року

по справі № 911/4438/13 (суддя Наріжний С.Ю.)

за заявою (боржника) відкритого акціонерного товариства "Племзавод "Колос"

про банкрутство

За участю представників сторін:

від апелянта: ОСОБА_3 довіреність № 2-474 від 03.04.2012;

від заявника (боржника): керуючий санацією Бєлий О.С.

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області: Бухаленков С.С. довіреність № 48 від 18.06.2014;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.04.2014 по справі № 911/4438/13 (суддя Наріжний С.Ю.), заяву ОСОБА_2 (надалі по тексту ОСОБА_2, апелянт, скаржник) про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 11 336 991,04 грн. задоволено частково; визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства "Племзавод "Колос" (надалі по тексту ВАТ «Племзавод «Колос», боржник) в розмірі 537 621,50 грн. основна заборгованість - 4 черга, 161 286,45 грн. штраф - 6 черга; в іншій частині вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи зазначену ухвалу в частині невизнання частини заявлених вимог суд першої інстанції послався на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених сум. Крім того, судом першої інстанції встановлені факти невідповідності оригіналів документів їх копіям доданим до матеріалів справи та у відповідності до положень ст. 90 Господарського процесуального кодексу України направлено до Броварської міжрайонної прокуратури Київської області повідомлення про виявлення в діях невстановлених осіб, у тому числі ймовірно службових осіб боржника ознак злочинів, передбачених ст. ст. 358, 364-1, 366 Кримінального кодексу України для проведення перевірки та прийняття рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 28.04.2014 по справі № 911/4438/13 та прийняти нову, якою заяву ОСОБА_2 про визнання кредиторських вимог до ВАТ "Племзавод "Колос" в сумі 11 336 991,04 грн. задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що подавав суду першої інстанції належні докази на підтвердження своїх вимог, однак суд першої інстанції надав їм невірну оцінку. Також апелянт вказує, що до апеляційної скарги ним подані всі додатково зібрані докази, які в повному обсязі підтверджують його вимоги. Поважність неподання всіх документів, які додані до апеляційної скарги суду першої інстанції апелянт обґрунтовує помилкою представника, а також тим, що суд вказаних доказів у кредитора не витребовував.

Ухвалою суду від 23.06.2014 колегією суддів у складі головуючого судді Копитової О.С., суддів Разіної Т.І., Сотнікова С.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 08.07.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 у зв'язку із перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці, склад колегії було змінено та доручено здійснювати розгляд справи колегії у складі: головуючого судді - Копитової О.С., суддів: Разіної Т.І., Шипка В.В.

Ухвалою суду від 08.07.2014 колегією суддів справу прийнято до свого провадження.

Іншою ухвалою від 08.07.2014 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.07.2014.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 у зв'язку із перебуванням судді Шипка В.В. у відпустці, склад колегії було змінено та доручено здійснювати розгляд справи колегії у складі: головуючого судді - Копитової О.С., суддів: Гарник Л.Л., Разіної Т.І.

Ухвалою суду від 17.07.2014 справу прийнятого до свого провадження.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу підписаний представником боржника Гарбарук С.М., в якому боржник визнає апеляційну скаргу в повному обсязі.

В судовому засіданні 17.07.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011, №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Як убачається з матеріалів оскарження ухвалою господарського суду Київської області від 04.12.2013 року прийнято заяву про порушення справи про банкрутство ВАТ «Племзавод «Колос» до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.12.2013 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Ковалко Галину Іванівну.

Публікація оголошення про порушення провадження у справі №911/4438/13 про банкрутство ВАТ «Племзавод «Колос» здійснена в газеті «Голос України» № 4 від 11.01.2014 р.

З вимогами до боржника звернувся ОСОБА_2 на суму 11 336 991,04 грн. Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує заборгованістю за договором позики (безпроцентної цільової) від 31.03.2011 року б/д, укладеним між боржником та ОСОБА_3 та штрафом в сумі 11 244 065,20 грн., заборгованістю за авансовими платежами ПАТ «Бориспольське підприємство «Сортнасіннєовоч» щодо постачання продукції на загальну суму 67 925,84 грн. та заборгованістю за невиконані послуги перед ТОВ «Град-Софт» в сумі 25 000 грн.

Щодо розгляду грошових вимог в частині заборгованості боржника перед ТОВ «Град-Софт».

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині ОСОБА_2 посилається на той факт, що він набув право грошової вимоги до боржника внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги між ним та первісним кредитором боржника ТОВ Град-Софт".

Як убачається з матеріалів справи 07.02.2014 року між ТОВ «Град-Софт» (Цедент) та ОСОБА_2 (Цесіонарій) було укладено договір за умовами якого до Цесіонарія переходить право вимагати (замість Цедента) від боржника належного та реального виконання наступних обов'язків: право вимоги повернення заборгованості (авансовий платіж) у розмірі 25 000 грн. за послуги по наладке програмного технічного комплексу документообіг зг. рах. 29/04/2011 між Цедентом та боржником включаючи штрафні санкції.

На підтвердження своїх вимог до суду першої інстанції було подано Договір про відступлення права вимоги від 07.02.2014 року, фотокопія банківської виписки від 29.04.2011 року та фотокопія Акту звірки розрахунків станом на 01.10.2012 року, підписаного між боржником та ТОВ «Град-Софт» на суму 25 000 грн.

Господарський суд відмовив ОСОБА_2 в визнанні його кредитором на вказану суму з посиланням на те, що грошові вимоги не підтверджені за допомогою належних та допустимих доказів. Суд першої інстанції вказав, що подані докази не свідчать про те, які правовідносини склалися між ТОВ «Град-Софт» та боржником і на виконання яких домовленостей здійснювався платіж у квітні 2011 року.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_2 додатково на підтвердження своїх вимог надає документи, які не були подані ним до суду першої інстанції, а саме копію рахунку-фактури № СФ-29/04/2011 від 29.04.2011 виданого ВАТ «Племзавод «Колос» - ТОВ «Град-Софт» на суму 25 000,00 грн. та лист боржника адресований директору ТОВ «Град-Софт» № 15 від 12.05.2011 про неможливість повернути сплачену ним попередню оплату здійснену 29.04.2011 в сумі 25 000,00 грн.

Обґрунтовуючи неподання вказаних документів до суду першої інстанції скаржник в судовому засіданні зазначав про те, що мав вказані документи, однак, не подавав їх до суду, оскільки вони судом першої інстанції не витребовувались.

В даному випадку апеляційний суд зазначає, що ні Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ні Господарський процесуальний кодекс України не зобов'язують господарський суд витребовувати у сторін документи на підтвердження їх вимог або заперечень. Навпаки, згідно положень ст. 23 закону саме на кредиторів боржника покладається обов'язок подати документи, що підтверджують їх кредиторські вимоги, а суд розглядає вказані вимоги та приймає рішення на підставі поданих доказів.

При цьому, як убачається з матеріалів справи ухвалою від 17.02.2014 року заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду, призначено на 11.03.2014 року та зобов'язано заявника подати суду оригінали всіх доданих до заяви документів.

Ухвалою від 11.03.2014 року розгляд заяви було відкладено на 08.04.2014 року.

Ухвалою від 08.04.2014 року розгляд заяви було відкладено на 28.04.2014 року та зобов'язано заявника надати суду належні докази здійснення господарських операцій між боржником та ТОВ «Град-Софт», письмові пояснення щодо дати настання строку виконання боржником грошових зобов'язань перед ТОВ «Град-Софт» та відкладено розгляд заяви на 28.04.2014 року.

В матеріалах оскарження відсутні докази подання скаржником до суду першої інстанції витребуваних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх вимог. Ні копії рахунку-фактури № СФ-29/04/2011 від 29.04.2011 року, ні інших доданих до апеляційної скарги документів скаржником до суду першої інстанції не подавалось. Будь-яких обґрунтованих пояснень щодо неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції скаржником не наведено.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів не приймає до уваги подані скаржником додаткові докази та здійснює апеляційний перегляд за наявними матеріалами.

Розглядаючи зазначені вимоги в цій частині колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявником не доведено наявності у боржника перед ним заборгованості у визначеному розмірі. Колегія суддів підтримує доводи господарського суду Київської області, що акт звіряння розрахунків підписаний між боржником та ТОВ «Град-Софт» не є беззаперечним доказом на підтвердження наявності заборгованості саме по визначеним заявником господарським операціям. Крім того, виходячи з відсутності між боржником та ТОВ «Град-Софт» укладеного в письмовій формі договору неможливо встановити чи виникло у боржника перед кредитором грошове зобов'язання, щодо повернення пердоплати, як на дату уступки вимог так і на дату звернення з кредиторською заявою.

Між іншим, ні заявником, ні боржником не зазначено, які послуги програмного забезпечення по документообігу могло надавати сільськогосподарське підприємство, яким є боржник ТОВ «Град-Софт».

Щодо розгляду грошових вимог в частині заборгованості боржника перед ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч».

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині ОСОБА_2 посилається на той факт, що він набув право грошової вимоги до боржника внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги між ним та первісним кредитором боржника ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч».

Як убачається з матеріалів справи 07.02.2014 року між ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» (Цедент) та ОСОБА_2 (Цесіонарій) було укладено договір відповідно до умов якого до Цесіонарія переходить право вимоги замість Цедента від боржника належного та реального виконання наступних обов'язків: право вимоги повернення заборгованості за авансовими платежами від 18.06.2010 року, 21.08.2010 року, 04.06.2010 року, 12.03.2010 року за постачання (купівлю) Цедентом у боржника сільськогосподарської продукції та оплати за поставлене Цедентом дизельне паливо відповідно до видаткової накладної № 69 від 30.07.2010 року у загальному розмір 67 925,84 грн.

На підтвердження своїх вимог до суду першої інстанції було подано Договір про відступлення права вимоги від 07.02.2014 року, копії банківських виписок від 12.03.2011 року, 04.02.2011 року, 21.08.2010 року, 18.06.2010 року, ксерокопія видаткової накладної № РН-0000069 від 30.07.2010 року (без підписів та печаток) та копія Акту звірки розрахунків станом на 01.10.2012 року, підписаного між боржником та ВАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» на суму 67 925,84 грн.

Господарський суд відмовив ОСОБА_2 в визнанні його кредитором на вказану суму з посиланням на те, що грошові вимоги не підтверджені за допомогою належних та допустимих доказів. Суд першої інстанції вказав, що подані докази не свідчать про те, які правовідносини склалися між ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» та боржником, чи надходили кошти від ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» до боржника, чи отримував боржник товарно-матеріальні цінності. Суд першої інстанції в якості доказу не прийняв копію видаткової накладної № РН-0000069 від 30.07.2010 року в зв'язку з відсутністю на ній відомостей про особу, яка приймала товар та печатки боржника, між іншим зауваживши на відсутності у заявника довіреності боржника на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_2 додатково на підтвердження своїх вимог надає документи, які не були подані ним до суду першої інстанції, а саме: ксерокопію видаткової накладної № РН-0000069 від 30.07.2010 року (з підписами сторін та печаткою ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч»), копію довіреності серії 12 ААВ № 533687 від 30.07.2010 року виданої від імені боржника на отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковою накладною № РН-0000069 від 30.07.2010 року, копію банківської виписки від 11.03.2011 року.

Обґрунтовуючи неподання вказаних документів до суду першої інстанції скаржник в судовому засіданні зазначав про те, що, по-перше, зазначені документи знаходились в архіві у боржника та ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» і йому був потрібен час для їх отримання, а по-друге, він не подавав їх до суду, оскільки вони судом першої інстанції не витребовувались.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребовування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Матеріали справи не містять відповідних клопотань ОСОБА_2, в поданій заяві не міститься відомостей про неможливість отримання останнім доказів для обґрунтування кредиторської заяви.

Господарський суд, як вказано вище, витребовувати будь-які докази у сторін не зобов'язаний, обов'язок доведення підставності своїх вимог покладений саме на кредиторів, що звертаються з вимогами до боржника.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 17.02.2014 року заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та призначено на 11.03.2014 року та зобов'язано заявника подати суду оригінали всіх доданих до заяви документів.

Ухвалою від 11.03.2014 року розгляд заяви було відкладено на 08.04.2014 року та зобов'язано ОСОБА_2 надати належні докази здійснення господарських операцій між боржником та ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч».

Ухвалою від 08.04.2014 року розгляд заяви було відкладено та зобов'язано заявника повторно надати суду належні докази здійснення господарських операцій між боржником та ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» (первинні бухгалтерські документи).

В матеріалах оскарження відсутні докази подання скаржником до суду першої інстанції витребуваних судом доказів на підтвердження обґрунтованості своїх вимог. Ні належної копії видаткової накладної№ РН-0000069 від 30.07.2010 року з підписами сторін та печатками, ні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, ні інших додатково доданих до апеляційної скарги документів скаржником до суду першої інстанції не подавалось. Будь-яких обґрунтованих пояснень щодо неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції скаржником не наведено, неподання суду першої інстанції банківської виписки від 11.03.2011 року, апелянт обґрунтував неуважністю представника.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів не приймає до уваги подані скаржником додаткові докази та здійснює апеляційний перегляд за наявними матеріалами.

Розглядаючи зазначені вимоги в цій частині колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявником не доведено наявності у боржника перед ним заборгованості у визначеному розмірі. Колегія суддів підтримує доводи господарського суду Київської області, що акт звіряння розрахунків підписаний між боржником та ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» не є беззаперечним доказом на підтвердження наявності заборгованості саме по визначеним заявником господарським операціям.

В даному випадку колегія суддів погоджується, що копія видаткової накладеної без підписів сторін та їх печаток, без надання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не є належним доказом на підтвердження отримання боржником дизельного палива у визначеному розмірі, в зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив в визнанні кредиторських вимог на суму 15 375,84 грн.

Щодо заборгованості по авансовим платежам ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» боржнику слід вказати про наступне.

Як убачається з матеріалів справи та вказувалось вище, за умовами Договору про відступлення права вимоги від 07.02.2014 року ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» передало ОСОБА_2 право вимоги повернення заборгованості за авансовими платежами від 18.06.2010 року, 21.08.2010 року, 04.06.2010 року, 13.03.2010 року.

При цьому, на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 надано банківські виписки від 21.08.2010 року, 12.03.2011 року, 04.02.2011 року, 18.06.2010 року, 21.02.2011 року.

Банківські виписки від 12.03.2011 року, 04.02.2011 року, 21.02.2011 року не можуть бути доказами перерахування авансових платежів здійснених в 2010 році, вимоги за якими було передано ОСОБА_2 Банківська виписка від 21.02.2011 року взагалі не приймається колегією суддів оскільки до суду першої інстанції не подавалась.

При цьому колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що з банківських виписок від 21.08.2010 року та від 18.06.2010 року неможливо дійти однозначного висновку щодо того, які саме взаємовідносини відбувались між сторонами та з яких підстав ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» перераховувало боржникові вказані суми. В банківських виписках в якості призначення платежу вказано оплата за с/г продукцію зг рах від 18.06.2010 року та оплата зг рах від 20.08.2010 року, при цьому чи виставлялись вказані рахунки на виконання умов укладеного між сторонами договору, чи були позадоговірні зобов'язання не вбачається. Крім того, в разі якщо між сторонами був відсутній письмовий договір, яким би встановлювався порядок оплати, визначались строки поставки продукції, то станом на дату розгляду апеляційної скарги не можливо встановити, а заявником не доведено, що боржником зобов'язання щодо поставки товару не виконано і станом на дату передачі права вимоги у боржника виникло перед ПАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч» грошове зобов'язання щодо повернення сум отриманої передоплати.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів погоджується з господарським судом Київської області щодо відхилення вимог ОСОБА_2 в цій частині.

Щодо розгляду грошових вимог в частині заборгованості боржника перед ОСОБА_3

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині ОСОБА_2 посилається на той факт, що він набув право грошової вимоги до боржника внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги між ним та первісним кредитором боржника ОСОБА_3

Як убачається з матеріалів справи 07.02.2014 року між ОСОБА_2 (Цесіонарій) та ОСОБА_3 (Цедент) укладено договір про відступлення права вимоги відповідно до умов якого до Цесіонарія перейшло право вимоги до боржника за договором позики (безпроцентна цільова) від 31.03.2011 року укладеного між ОСОБА_3, як позикодавцем та боржником та штрафні санкції, на загальну суму 11 244 065,20 грн. (562 203,26 грн. - неповернута позика, 20 кратний штраф від суми неповернутої позики).

На підтвердження своїх вимог до суду першої інстанції було подано копію договору про відступлення права вимоги від 07.02.2014 року, копію договору позики (безпроцентна цільова) б/н від 31.03.2011 року, копії квитанцій до прибуткових касових ордерів № 72 від 06.04.2011 рок на суму 9000 грн., № 66 від 02.04.2011 року на суму 13 000 грн., № 74 від 07.04.2011 року на суму 2 000 грн., № 98 від 04.05.2011 року на суму 26 500 грн., № 70 від 05.04.2011 року на суму 9000 грн., № 68 від 11.04.2011 року на суму 12 000 грн., № 51 від 31.03.2011 року на суму 19 000 грн., № 65 від 01.04.2011 року на суму 10 000 грн., № 105 від 12.05.2011 року на суму 40 000 грн., № 104 від 11.05.2011 року на суму 44 474 грн., № 109 від 13.05.2011 року на суму 59 753 грн., № 111 від 18.05.2011 року на суму 58 181 грн., № 83 від 13.04.2011 року на суму 19 650 грн., № 80 від 11.04.2011 року на суму 1 979 грн., № 100 від 06.05.2011 року на суму 20 000 грн., № 86 від 14.04 2011 року на суму 7 660 грн., № 114 від 26.05.2011 року на суму 12 768 грн., № 112 від 20.05.2011 року, № 115 від 27.05.2011 року на суму 798 грн., № 116 від 30.05.2011 року на суму 19 975 грн., № 124 від 08.06.2011 року на суму 5000 грн., № 121 від 03.06.2011 року на суму 43 352,5 грн., № 126 від 14.06.2011 року на суму 10 000 грн., № 130 від 22.06.2011 року на суму 5 431 грн., № 150 від 14.07.2011 року на суму 10 000 грн., № 149 від 13.07.2011 року на суму 4 500 грн., № 151 від 15.07.2011 року на суму 10 000 грн., № 152 від 16.07.2011 року на суму 10 000 грн., № 142 від 02.07.2011 року на суму 18 438 грн., № 135 від 28.06.2011 року на суму 10 000 грн., № 146 від 06.07.2011 року на суму 2 394 грн., № 148 від 12.07.2011 року на суму 10 000 грн., загалом на 537 621,5 грн., акт звірки розрахунків станом на 01.10.2012 року, підписаний між боржником та ОСОБА_3

Господарський суд Київської області частково задовольнив кредиторську заяву ОСОБА_2 на 698 907,95 грн. ( 537 621,5 грн. - основний борг, 161 286,45 грн. - штраф). Господарський суд зазначив про ненадання ОСОБА_2 належних доказів внесення в касу підприємства ОСОБА_3 суми позики в розмірі 562 203,26 грн. Задовольняючи вимоги в частині штрафних санкцій на суму 161 286,45 грн. господарський суд керувався оригіналом договору позики наданим в судовому засіданні 08.04.2014 року, а не копією доданою до кредиторської заяви.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_2 додатково на підтвердження своїх вимог надає документи, які не були подані ним до суду першої інстанції, а саме: копію додаткової угоди №1 від 31.03.2011 року до договору позики (безпроцентна цільова) від 31.03.2011 року, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 137 від 20.05.2010 року на суму 24 581,76 грн.

Обґрунтовуючи неподання вказаних документів до суду першої інстанції скаржник в судовому засіданні зазначав про те, що мав вказані документи, однак, не подавав їх до суду помилково, в зв'язку з великою кількістю документів, а суд першої інстанції їх не витребовував.

Колегія суддів не приймає додаткові докази подані скаржником в силу вищевикладених обставин та переглядає ухвалу за наявними доказами.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з кредиторською заявою до господарського суду Київської області ОСОБА_2 просив визнати його кредитором боржника в цій частині на суму 11 244 065,2 грн., з яких 526 203,26 грн. сума позики, 10 717 861,94 грн.- штраф.

При цьому, до кредиторської заяви було додано копію договору позики від 31.03.2011 року відповідно до п. 2.3 якого сума позики за договором становить 562 203,26 грн. Крім того, у відповідності до п. 3.1 договору строк надання позики позичальнику до 01.10.2012 року. За порушення строку повернення позики позичальник виплачує штраф у 20-ти кратному розмірі від суми позики (пп. 5.5.2, п.5.5 договору).

На вимогу суду першої інстанції представником ОСОБА_2 в судовому засіданні надано оригінал договору позики від 31.03.2011 року (долучений судом першої інстанції до матеріалів справи), відповідно до п. 2.3 якого сума позики становить 537 621,50 грн. Строк надання позики позичальнику становить 365 днів з моменту надходження коштів в касу позичальника (п. 3.1). За порушення повернення позики позичальник виплачує штраф у розмірі 30% від суми позики (пп. 5.5.2 п. 5.2).

Суду апеляційної інстанції представник скаржника пояснював, що між ОСОБА_3 та боржником в один день 31.03.2011 року було укладено два договори з різними умовами, спочатку на суму позики 537 621,50 грн. та штрафом 30 %, а в подальшому зазначений договір було визнано недійсним додатковою угодою № 1 від тієї ж дати та укладено новий договір на суму позики 562 203,26 грн. з 20-ти кратним розміром штрафу. Апелянт зазначає, що суд, встановлюючи обставини справи, разом із представником заявника, заплутались і не змогли достеменно і повно встановити обставини дійсних правовідносин, що і призвело до часткового задоволення вимог кредитора.

В даному випадку колегія суддів не приймаючи новий доказ - додаткову угоду № 1 від 31.03.2011 року, що не тільки не був поданий до суду першої інстанції, а на який навіть не було посилань в кредиторській заяві, також критично відноситься до наявності двох договорів позики від однієї дати з різними умовами та враховуючи невідповідності встановлені в документах наданих ОСОБА_2, як суду першої так і апеляційної інстанції підтримує господарський суд Київської області стосовно направлення повідомлення до правоохоронних органів в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

Досліджуючи квитанції до прибуткових касових ордерів надані суду першої інстанції колегія суддів встановила, що ОСОБА_3 внесено до каси підприємства саме 537 621,50 грн., як і визначено в оригіналі договору позики наданому господарському суду Київської області, в зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, що сторони вчиняючи певні дії керувались саме умовами зазначеного договору.

Доказів внесення в касу боржника, ОСОБА_3, на виконання умов договору позики від 31.03.2011 року, коштів в більшому розмірі матеріали справи не містять. Квитанція до прибуткового касового ордеру № 137 від 20.05.2010 року, яка не була подана до суду першої інстанції не приймається апеляційним судом як додатковий доказ. Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що квитанція від 20.05.2010 року не може бути належним доказом на підтвердження внесення ОСОБА_3 коштів на виконання умов договору укладеного 31.03.2011 року (відповідно до пп. 4.1 договору позикодавець зобов'язався надати позику протягом 90 днів з моменту підписання договору).

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано визнано кредиторські вимоги ОСОБА_2 в частині суми позики в розмірі 537 621,50 грн. та віднесено їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Також правомірним колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо визначення штрафу в розмірі 30% (в редакції оригіналу договору наданому в судовому засіданні) від зазначеної суми, а саме 161 286,45 грн. та віднесення їх до шостої черги задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає прийняту ухвалу законною та обґрунтованою та не вбачає підстав для її скасування, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апелянтом підставності своїх вимог не доведено, висновків суду першої інстанції поданими доказами не спростовано. Поважності причин неподання до суду першої інстанції доказів, які подані до апеляційного суду належним чином не обґрунтовано.

На підставі викладеного вище та, керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Київської області від 28.04.2014 року по справі № 911/4438/13 залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 28.04.2014 року по справі № 911/4438/13 - без змін.

Матеріали оскарження повернути до господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді Л.Л. Гарник

Т.І. Разіна