ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2006 р.

Справа № 9/160-2646

 10:00 год.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Кропивної Л.В.             

при секретарі судового засідання  Шмідт Л.А.

Розглянув справу

за позовом  Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль           

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло" проспект Ст. Бандери, 33, м.Тернопіль            

За участю представників сторін:

позивача:  Гловак В.М., довіреність № 06-315/991 від 06.056.2006 р.     

відповідача:  Романів Р.В., довіреність  від 10.07.2006 р.   

Суть справи: Учасникам судового процесу роз’яснено їх процесуальні права та обов’язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу  адміністративного судочинства України.

Позивач - Тернопільське обласне  відділення Фонду соціального захисту інвалідів ,                       м. Тернопіль звернувся 26.06.2006 р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло”, м. Тернопіль,  про стягнення  5145,00 грн. штрафних санкцій за не створення  робочих місць для інвалідів та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Обґрунтовуючи  позов,  Позивач посилається на те, що відповідач не виконав  встановленого відповідно до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць  для працевлаштування інвалідів, про що позивач дізнався із даних статистичного „Звіту про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”, поданого відповідачем.

Як стверджує позивач, із необхідного 1 робочого місця для працевлаштування  інвалідів, Відповідач не створив  жодного робочого місця., фактично жодного інваліда  не було працевлаштовано взагалі.

Спираючись на  положення ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та  на Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767,  враховуючи, що відповідач про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відділенні фонду не інформував та згідно поданої звітності нормативу не виконав, Позивач  просить стягнути  штрафні санкції у розмірі  5 145,00 грн. та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою від  27.06.2006 р. відкрито провадження  в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 14:30 год. 10 липня 2006 р.

У попередньому судовому засіданні 10.07.2006 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача подав відзив на позов  (вх. № 17514 (н) від 10.07.2006 р.), в якому заперечив позовні вимоги, вказуючи на той факт, що у 2005 році Товариство зобмеженою відповідальністю “Житло” знаходилось на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (сплачувало єдиний податок), відтак не повинне було згідно Указу Президента України “Про  спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” від  03 липня 1998 р. № 727/98 із наступними змінами та доповненнями, сплачувати внески до Фонду соціального захисту інвалідів.

На підставі ст. 150 КАС України в  розгляді справи оголошувалась перерва до 15:00 год. 13.07.2006 р.

В попередньому судовому засіданні 13.07.2006 р. представник позивача підтримав вимоги, викладені в адмністративному позові. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні  адміністративного  позову.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже справа розглядається згідно положень Кодексу  адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005 р., у відповідності до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України. виходячи з такого.

Фонд соціального захисту інвалідів України є, згідно пунктів 1, 3  Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р., урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому,  та має  завданням участь у  межах компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів   та за своєчасним  перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ та організацій за недодержання  ними  нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Соціальний захист інвалідів є одним із способів реалізації конституційних прав та свобод громадян.

За своєю правовою природою  правовідносини між Фондом  соціального захисту інвалідів України  та підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання з приводу соціальної  захищеності  інвалідів та створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, належать до сфери публічно-правових відносин, які є формою вираження державно-управлінських відносин, мають державно-владний характер, у яких один із суб’єктів –Фонд соціального захисту інвалідів України наділений державою владними повноваженням щодо інших учасників цих відносин.

Фонд соціального захисту інвалідів України  та його відділення на місцях є  носієм  прав та обов’язків, які реалізуються  у галузі державного управління у соціальній сфері, а тому реалізація  Фондом його  функцій, у тому числі  щодо  звернення за примусовим стягнення штрафних санкцій у судовому порядку,  є проявом  владних повноважень стосовно  підприємств , установ , організацій, де   кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Таким чином,  розглядаючи адміністративну справу,  де позивачем є Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту  інвалідів, що має адміністративну процесуальну дієздатність, господарський суд  діє на підставі ст. 4, 6, 7, 18 та п. 6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані суду докази, суд   встановив:

           Згідно  даних Звіту про  зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2005 рік, поданого відповідачем 30.01.2006 р. , середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 10 чоловік, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, норматив робочих місць для працевлаштуванні інвалідів для Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло” становить –1 робоче місце. Як зазначають сторони, даний норматив працевлаштування  відповідачем не дотримано..

          Як стверджує позивач, і вбачається із Звіту , середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві складає 10 290, 00 грн., а  за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 15.04.2006 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі  5 145, 00 грн.

За несвоєчасну сплату  адміністративно-господарської ї санкції,   позивач нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю “Житло” 96,41 грн. пеню на підставі  ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів України”, згідно  з якою  визначається, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені та  обчислюється виходячи  із 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки .

Відповідно до   ч.  1  ст.  19  Закону  України  "Про  основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) для  підприємств,  установ, організацій,  у тому числі  підприємств,  організацій  громадських  організацій інвалідів,  фізичних осіб,  які використовують найману працю,  встановлено норматив робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів   у   розмірі   чотирьох   відсотків   середньооблікової  чисельності штатних працівників облікового складу за рік,  а  якщо  працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

         Згідно частини  5  статті  19  зазначеного  Закону ( 875-12 ) виконанням нормативу робочих місць у кількості,  визначеній згідно  з   частиною   першою  цієї  статті,  вважається  працевлаштування  підприємством,   установою,    організацією,    у    тому    числі підприємством,  організацією  громадських  організацій  інвалідів,  фізичною особою,  яка використовує найману працю,  інвалідів,  для  яких це місце роботи є основним.

              Згідно частини   1  статті  20  Закону  України  "Про  основи соціальної  захищеності  інвалідів   в   Україні"   (875-12) підприємства,  установи,  організації,  у тому числі підприємства,  організації громадських організацій інвалідів,  фізичні особи, які використовують  найману  працю,  де  середньооблікова  чисельність працюючих   інвалідів   менша,   ніж    установлено    нормативом,  передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним  відділенням     Фонду      соціального      захисту      інвалідів адміністративно-господарські  санкції,  сума  яких  визначається в  розмірі   середньорічної   заробітної   плати   на    відповідному  підприємстві,  установі,  організації,  у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка  використовує найману працю,  за кожне робоче місце, призначене для  працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.  

Для підприємств,  установ,   організацій,  у  тому  числі  підприємств,  організацій громадських організацій інвалідів,  фізичних осіб,  на яких працює  від 8 до 15 осіб,  розмір адміністративно-господарських санкцій за  робоче  місце,  призначене  для  працевлаштування  інваліда  і  не  зайняте  інвалідом,  визначається  в  розмірі  половини  середньої  річної заробітної плати на відповідному підприємстві,  в установі,  організації,  у  тому числі підприємстві,  організації громадських  організацій інвалідів,  у фізичної особи, яка використовує найману  працю.  Положення  цієї  частини  не  поширюються на підприємства,

установи і організації,  що повністю утримуються за рахунок коштів  державного або місцевих бюджетів.

              Отже, наведені  вище  норми  Закону  України 875-12 ) дають підстави  говорити про наступні обов'язки підприємств:

    - дотримання  ними  нормативів  по  створенню  визначеної цим  законом кількості робочих місць для інвалідів;

    - сплати  ними  адміністративно-господарських  санкцій в разі  недотримання зазначених нормативів.

             Частиною 4   статті   20   зазначеного   Закону  ( 875-12 ) визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються  підприємствами,    установами,   організаціями,   у   тому   числі  підприємствами,  організаціями громадських організацій  інвалідів, фізичними  особами,  зазначеними  в  частині  першій  цієї статті,  самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося   порушення  нормативу,  встановленого  частиною  першою  статті 19 цього Закону.  При цьому до правовідносин  із  стягнення  адміністративно-господарських  санкцій,  передбачених цим Законом, не застосовуються строки,  визначені  статтею  250  Господарського  кодексу України    

 Представник відповідача подав відзив на позов  (вх. № 17514 (н) від 10.07.2006 р.), в якому заперечив позовні вимоги, вказуючи  , що у  2005 році Товариство з обмеженою відповідальністю “Житло” знаходилось на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (сплачувало єдиний податок), на підтвердження подав копію Свідоцтва             № 1919005173 від 23.12.2004 р. про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва-юридичною особою, відтак не повинне  згідно Указу Президента України “Про  спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” від  03 липня 1998 р. № 727/98 із наступними змінами та доповненнями, сплачувати внески до Фонду соціального захисту інвалідів та нести відпоівдалінсть за нествоерння робочих місць.

Зазначає,  посилаючись на  копію Звіту, що  про  вказані обсавтини   повідомив  відділення  Фонду  , вказавши про  своє перебування на спрощеній ситсемі оподаткування.

Як визначається ст. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності  суб’єктів малого підприємництва” № 727/98 від 03 липня 1998 року, з наступними змінами та доповненнями, суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.

У запереченні на позов (вх. № 17514 (н) від 10.07.2006 р.) відповідач  посилається на Лист Фонду соціального захисту інвалідів України “Відносно порядку сплати штрафних санкцій за невиконання вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 06-318/1551-468/2 від 22.11.2001 р., в якому вказується на те, що у відповідності до п. 6 зазначеного Указу Президента України, суб’єкт  малого підприємництва не є платником до Фонду соціального захисту інвалідів.

Суд погоджується з доводами відповідача та вважає, що звільнення  платників податку від сплати внесків (відрахувань) до Фонду соціального захисту інвалідів нормами Указу Президента України  є підтсавою    для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”.

Таким чином, відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю “Житло”, як платник єдиного податку, не є суб’єктом відповідальності  перед Фондом України соціального захисту інвалідів.

За таких обставин справи, адміністративний позов до задоволення не підлягає.

Судові витрати  в силу положень ч. 4 ст.  94 КАС України стягненню  не підлягають, адже  позивач  користується пільгами при сплаті  судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 6, 7, 18, ч. 4 ст. 94, 158, 162, 163, 167, п. 6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення  Кодексу адміністративного судочинства України , господарський суд Тернопільської області

                                            ПОСТАНОВИВ :

1.  У задоволенні адміністративного позову відмовити.

На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

 

Суддя                                                                                Л.В. Кропивна