ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 р. | № 20/87/06 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Корпорації “Запоріжсадвинпром”, м. Запоріжжя |
на постанову | від 31.08.2006 Запорізького апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 20/87/06 Запорізької області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Консалтінг-Груп”, м. Запоріжжя |
до | Корпорації “Запоріжсадвинпром”, м. Запоріжжя |
про | стягнення суми |
за участю представників сторін:
від позивача – Букрєєв М.Ю.
від відповідача – Романенко В.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.05.2006 р. відмовлено в позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Консалтінг-Груп” до Корпорації “Запоріжсадвинпром” про стягнення заборгованості за договором суборенди № 26с від 27.05.2004 р. в т.ч. 13 598,96 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 133,91 грн. пені, 3% річних –293,93 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведений факт прострочення, період прострочення (початок цього періоду), а також розмір заявленої до стягнення суми.
Крім того, судом встановлено, що сторонами у справі укладено договір суборенди, яким на суборендаря покладався обов’язок з перерахування суборендою плати, платежів за комунальні послуги та експлуатаційні витрати, що вносяться на підставі наданих позивачем рахунків.
Доказів, зазначає суд, фактичного отримання відповідачем зазначених рахунків та їх дату встановити неможливо.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 31.08.2006 р. скасовано рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2006 р., позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11 704,37 грн. основного боргу, 1 894,59 грн. втрат від інфляції, 489,76 грн. 3% річних, 133,91 грн. пені, 142,22 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 71,11 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається на те, що умовами договору, а саме п. 4.5 визначений граничний строк оплати вартості в тому числі і експлуатаційні витрати, а саме не пізніше 01 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті.
Позивач надав апеляційному суду детальний розрахунок суми експлуатаційних витрат із підтверджуючими документами як по факту їх здійснення так і оплати.
Нарахування пені позивачем проведено у відповідності до вимог п.6 ст. 232, 258 Цивільного кодексу України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду скаржник просить її скасувати, а рішення господарського суду від 15.05.2006 р. залишити без змін посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального і процесуального права а саме ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає, що в порушення вимог ст. 530 ЦК України апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності як самого зобов'язання по сплаті коштів так і строку його виконання. У даному випадку сторони не узгодили суттєву умову договору, а саме ціну послуг.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Консалтінг-Груп” (орендар) та Корпорацією “Запоріжсадвинпром” (суборендар) 27.05.2004 р. укладено договір суборенди № 26с відповідно до умов якого орендар зобов'язується передати суборендареві, а суборендар зобов'язується прийняти в тимчасове суборендне володіння та користування нерухоме майно, а саме нежиле приміщення площею 106,6 кв.м., яке складається з приміщень: № 412-35,7 кв. м; № 413а-13,2 кв. м.; № 413б-14,2 кв.м.; № 413в –7,8 кв.м.; № 414-35,7 кв.м. розташоване на четвертому поверсі, в окремо розташованій адміністративній будівлі, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152 “в” та зобов'язується сплачувати орендареві суборендну плату.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що суборендар відшкодовує орендарю вартість комунальних послуг та витрат, пов’язаних з експлуатацією майна пропорційно площі, що суборендується. Порядок відшкодування зазначено в Додатку №3. Відшкодування здійснюється щомісячно на підставі рахунків орендаря.
Суборендар зобов'язаний протягом 3-х банківських днів з дня отримання рахунку у повному обсязі перерахувати орендарю суборендну плату, платежі за комунальні послуги та експлуатаційні витрати, але не пізніше 01 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті (п.4.5 договору).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач –ТОВ “Агро-Консалтінг-Груп” на виконання умов договору передало відповідачу рахунки на сплату суборендних платежів, комунальних послуг та експлуатаційних витрат, в свою чергу відповідач –Корпорація “Запоріжсадвинпром” взяті на себе зобов'язання по сплаті експлуатаційних витрат за період з червня 2004 р. по травень 2005 р. не виконав.
Внаслідок цього за ним утворилася заборгованість у сумі 11 704,37 грн.
Позивач листами звертався до відповідача з вимогою погасити заборгованість, але зазначені вимоги залишені відповідачем без задоволення.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що пунктом 4.5 договору визначено граничний строк оплати вартості, зокрема експлуатаційних витрат, а саме не пізніше 01 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті.
Згідно п. 4.6 договору орендна плата, платежі за комунальні послуги та експлуатаційні витрати, перераховані несвоєчасно чи не в повному обсязі підлягають індексації та стягуються з суборендаря згідно діючому законодавству України з урахуванням пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).
Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності зобов'язання по сплаті коштів за експлуатаційні витрати так і строку його виконання спростовується вище викладеним.
Зокрема, п. 4.4 договору передбачено, що суборендар відшкодовує орендарю вартість комунальних послуг та витрат, пов’язаних з експлуатацією майна пропорційно площі, що суборендується, а п. 4.5 договору визначено граничний строк оплати вартості, зокрема експлуатаційних витрат, а саме не пізніше 01 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті.
Суд апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Запорізьким апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.08.2006 у справі № 20/87/06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська