ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

17 січня 2007 р.

№ 17/317-06

      Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ

на постанову

від 13.09.2006 Харківського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду

№ 17/317-06 Харківської області

за  позовом

Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ

до	Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” , м. Суми

про	стягнення 1 705 580,27 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –               Мацегорін А.О.

від відповідача –           Сіденко Л.В., Шаповал С.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.06.2006 р., яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2006 р. задоволено частково позов Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” про стягнення 1 705 580,27 грн. в т.ч.  1 176 866,88 грн. боргу за спожитий природний газ, 112 619,04 грн. пені, 338 469,45 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 77 624,90 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача  1 176 866,88 грн. боргу, 174 348,34 грн. інфляційних втрат, 77 624,90 грн. –3% річних, 112 619,04 грн. пені, 15 414,59 грн. витрат по сплаті державного мита та 106,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору.

Позивач, зазначає суд, свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач в порушення умов договору розрахувався за поставлений природний газ частково.

Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми.

Сума інфляційних збитків, яка надана відповідачем розрахована з суми заборгованості, яка є предметом даного позову, а тому господарський суд вважає за необхідне прийняти розрахунок інфляційних збитків в редакції відповідача.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського суду скаржник просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні в повному обсязі інфляційних збитків і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 42, 47 Господарського процесуального кодексу України та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що індекс інфляції необхідно нараховувати не виключно на суму основного боргу, а саме на суму основного боргу, з врахуванням того, в якому розмірі відповідач провів погашення заборгованості за період, та на скільки вже знецінилися грошові кошти в попередньому періоді.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством “Сумигаз” (покупець) 24.12.2003 р. укладено договір № 06/03-3106 на постачання природного газу відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю в 2004 році природний газ виключно для потреб споживачів, а саме установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем –ВАТ “Сумигаз” грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що за період з січня по грудень 2004 року відповідачем спожито 31 768,637 тис. м3 природного газу на загальну суму 5 345 507,03 грн., що підтверджено актами приймання-передачі.

Відповідач –Відкрите акціонерне товариство “Сумигаз” в порушення умов договору, за поставлений газ розрахувався частково, заборгованість складає 1 176 866,88 грн., яка відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що в разі не оплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п. 6.1 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Відповідно до вимог п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд обґрунтовано задовольнив стягнення пені за період з 05.11.2005 р. по 05.05.2006 р.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем та відповідачем, обґрунтовано прийняв   розрахунок відповідача в сумі 174 348,34 грн., оскільки сума інфляційних втрат розрахована відповідачем, саме з суми заборгованості, яка є предметом даного позову.

Позаяк позивач в наданому розрахунку інфляційних збитків зазначив борг з урахуванням індексу інфляції, а не суму чистого боргу, інфляційні збитки фактично нараховані на інфляційні збитки, що не передбачено законом.  

Посилання скаржника на те, що індекс інфляції необхідно нараховувати не виключно на суму основного боргу, а саме на суму основного боргу з врахуванням того, в якому розмірі відповідач провів погашення заборгованості за період, та на скільки вже знецінилися грошові кошти в попередньому періоді до уваги не приймається, оскільки згідно з положеннями ч.2 ст. 1115 ГПК України та частини 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом першої інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Харківським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.   

Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2006 у справі № 17/317-06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                    Л.Невдашенко

Судді:                                                                                          М.Михайлюк

                                                                                                    Н.Дунаєвська