апеляційний суд

____________________________________ автономної республіки крим_____________________________________

Справа № 22-ц-2154-Ф/Об                   Головуючий суду першої інстанції                                           КітМ.В.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції                            Ломанова Л.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

5   грудня   2006   року   колегія   суддів   судової   палати   у   цивільних   справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого - судді                Ломанової Л.О.,

суддів                                      Притуленко О.В.,

Мудрової В.В.

при секретарі                            Цендрі О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користування власністю за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом примусового виселення та знаття з реєстраційного обліку, обґрунтовуючи свої вимоги статтями 301, 316, 319 та 391 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 вересня 1981 року він придбав приватне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а 28 січня 1985 року уклав шлюб з ОСОБА_2, яка переїхала до його будинку разом зі своїм сином від першого шлюбу. Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося двоє дітей, які також були прописані у спірному домоволодінні, а 4 квітня 2006 року шлюб між подружжям був розірваний. Фактично у спірному будинку проживають окрім позивача двоє осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_4, однак вони не беруть на себе зобов'язань щодо утримання будинку, а на вимоги ОСОБА_1 покинути будинок відповідають відмовою.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 19 вересня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю було відмовлено.

Представником позивача на вказане рішення була подана апеляційна скарга, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов повністю.

В обґрунтування вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення у справі, а також на надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає відхиленню з таких підстав.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ґрунтується на тому, що позивач, якому належить на праві приватної власності спірне домоволодіння, знаходився у шлюбі з ОСОБА_2 в період з 28 січня 1985 року до 4 квітня 2006 року, протягом якого в них народилося двоє дітей. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 переїхала разом зі своїм сином від першого шлюбу - ОСОБА_3 - до будинку позивача і всі відповідачі зареєстровані у спірному домоволодінні. Суд дійшов висновку що відповідачі як члени сім'ї власника житла мають право користуватися жилим приміщенням і виселенню у зв'язку з припиненням сімейних відносин не підлягають.

З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Відповідно до частини 3 статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, а згідно з частиною 4 статті 156 цього Кодексу припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів його сім'ї права користування займаним приміщенням.

Частина 2 статті 405 Цивільного кодексу України містить правило, відповідно до якого член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності члена повалених причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, незважаючи на припинення сімейних відносин між ОСОБА_1 та відповідачами, колегія суддів не вбачає підстав для їх виселення зі спірного будинку, а відтак і підстав позов вважати обґрунтованим, оскільки виселення осіб, які проживають у будинку разом з власником, передбачено лише при підставах, передбачених законом, доказів наявності яких ОСОБА_1 ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді, надано не було.

Доводи апелянти щодо неправомірності посилання суду першої інстанції на норми житлового, а не цивільного, законодавства, не можуть бути взятими до уваги колегією суддів, оскільки відносини, які виникли між сторонами у справі, регулюються не тільки цивільним законодавством України, але й житловим.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2006.року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.