АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

Справа № 22-ц-2237-ф/06                                Головуючий суду першої інстанції Бердієва Б. А.

Суддя-доповідач Полянська В.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого   - Моісеєнко Т.І.,

суддів               - Полянської В.О.,

Іщенка В.І., при секретарі -  Цендра О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровського Комунального підприємства про відновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати й відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Кіровського Комунального підприємства на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2006 року,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кіровського КП, просив відновити його на посаді головного інженера Кіровського КП, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 6620 грн. 33 коп., стягнути моральну шкоду в сумі 2000 грн. Вимоги мотивовані тім, що він працював головним інженером Кіровського комунального підприємства, у травні 2006 року звернувся до адміністрації з заявою про надання чергової відпустки з подальшим звільненням. Наказом НОМЕР_1 йому була надана відпустка з 06 червня по 06 липня 2006 року, з подальшим звільненням від посади з 06 липня 2006 року. Він, передумавши звільнятися, 26 червня 2006 року, передав відповідачу заяву про відкликання заяви про звільнення. Проте, начальник Кіровського КП не допустив позивача до роботи, за тих підстав, що він пропустив строк на відкликання заяви про звільнення.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 20 вересня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Відновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера Кіровського комунального підприємства. Стягнуто з Кіровського комунального підприємства на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 6620,33 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 червня 2006 року по 20 вересня 2006 року включно, компенсація за моральну шкоду в розмірі 500 грн., та повернення держмита в розмірі 47 грн.

В апеляційній скарзі Кіровське КП просить рішення суду скасувати в частині поновлення на роботі, стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за моральну шкоду, ухвалити в цій частині нове

2

рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Кіровське КП посилається на те, що судом не враховане те, що ОСОБА_1 був пропущений встановлений ст. 38 КЗпП України порядок відкликання заяви про звільнення, не враховані вимоги ст. З Закону України „Про відпустки", а також те, що на місце позивача була прийнята інша особа, яка приступила до роботи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відновлення на посаді головного інженера Кіровського КП, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за моральну шкоду, суд виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача були порушені вимоги ст. 38 Кзпп України.

Згідно цієї статті, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Кзпп України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи й не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Водночас працівникові дається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це - безумовне право працівника.

Відповідно до ст. З Закону України „про відпустки" на прохання працівника в разі його звільнення йому може бути надана невикористана відпустка зі звільненням в останній день відпустки. Причому, у цьому випадку днем звільнення буде вважатися останній день відпустки, навіть у разі, якщо цей день буде за межами встановленого в цій статті двотижневого строку попередження про майбутнє звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював у Кіровському КП на посаді головного інженера з 11 січня 2004 року. 23 травня 2006 року він звернувся із заявою про надання щорічної відпустки за час, що працює, з подальшим звільненням.

Наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 була надана відпустка з 06 червня по 06 липня 2006 року, з подальшим звільненням від посади з 06 липня 2006 року.

26 червня 2006 року позивач, знаходячись у відпустці, скористувався своїм правом на відкликання заяви про звільнення й подав таку заяву до адміністрації Кіровського КП.

Незважаючи на те, що відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про відпустки», під час знаходження робітника у відпустці за ним, зберігається місце роботи (посада), відповідач відмовив ОСОБА_1 в задоволенні заяви, посилаючись на порушення строку відкликання заяви про звільнення, і до роботи 06 липня 2006 року його не було допущено (а.с. 13).

З матеріалів справи, також, вбачається, що наказом № 15 від 06 червня 2006 року наказ НОМЕР_1 по Кіровському КП про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 та про його звільнення був скасований.

Був виданий наказ НОМЕР_2 про надання щорічної відпустки позивачу з 06 червня по 24 червня 2006 року, з послідуючим звільненням з 24 червня 2006 року.

З приказами НОМЕР_3 та НОМЕР_2 позивач ознайомлений не був. Ці обставини підтверджуються його заявою на відгук заяви про звільнення від 26 червня 2006 року, листом - відповіддю на цю заяву від 27 червня 2006 року, в якому ні жодного слова не сказано, про скасування наказу НОМЕР_1 та зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 24 червня 2006 року.

Судом першої інстанції був досліджений акт від 09 червня 2006 року про відмову позивача ознайомитися з наказом НОМЕР_2, якому була дана належна оцінка. Так судом встановлено, що акт підписаний тільки начальником Кіровського КП, підписи інспектора ВК ОСОБА_2 та головного бухгалтеру ОСОБА_3 відсутні. Крім того, дата наказу НОМЕР_2 в акті вказана не вірно - 06 вересня 2006 року, що свідчить про те, що акт був складений під час розгляду справи в суді.

Не можна погодитися с доводами апеляції про те що, звільнення ОСОБА_1 є законним, так як на його місце 14 червня 2006 року був прийнятий інший працівник. Оскільки на час прийняття іншого працівника на посаду головного інженера, це місце ще не було вакантне, бо ОСОБА_1 знаходився у трудовій відпустці і не був звільнений.

Згідно до вимог частини другої ст. 38 КЗпП України, працівник лише в одному випадку позбавляється права відкликати заяву про звільнення за власним бажанням. Такого права він не має тоді, коли у зв'язку з подачею заяви про звільнення власник запросив на його місце такого працівника, якому не можна відмовити в прийнятті на роботу. Відповідно до ч. 5 ст. 24 і п. 1 ч. 2 ст. 232 КЗпП України в прийнятті на роботу не може бути відмовлено особам, запрошеним на роботу в порядку переведення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не надав доказів, що особа, яка була прийнята на місце ОСОБА_1 запрошена на роботу в порядку переведення.

Враховуючі наведене, колегія суддів вважає, що адміністрація Кіровського КП не мала підстав для відмови у продовженні трудового договору з ОСОБА_1 Судом першої інстанції зроблені правомірні висновки, щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера Кіровського КП. З такими висновками погоджується колегія суддів.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений з посади з 24 червня 2006 року, вимушений прогул на час розглядання справи у суді першої інстанції складає два місяці 27 днів. Судом першої інстанції правомірно ухвалене рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає, що при звільненні ОСОБА_1 були порушені вимоги трудового законодавства, які спричинили позивачу моральні страждання, змусили його докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Тому рішення суду першої інстанції про стягнення компенсації моральної шкоди на користь позивача у сумі 500 грн. відповідає вимогам трудового законодавства.

4

Не можна погодитися з доводами апелянта про те, що судом першої інстанції ухвалене рішення з порушенням норм діючого законодавства і суперечить фактичним обставинам.

Судова колегія вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 213 ЦПК України. Доводи апеляційної скарп: не спростовують висновків суду, тому скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кіровського комунального підприємства відхилити. Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Кіровського комунального підприємства про відновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати й відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.