АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді              Ломанової Л.О.,

суддів:                                     Притуленко О.В.,

Мудрової В.В.,

при секретарі                         Цендра О.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування та розпорядження квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_2 доОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль" про встановлення факту спільного проживання, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання недійсним договору іпотеки, за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 03 травня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА  :

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, про визнання за ним права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язання усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою. Вимоги мотивував тим, що відповідно договору про іпотечний кредит НОМЕР_1, укладеного між ним та банком АППБ „Аваль" він є іпотекодателем, а його батько ОСОБА_5 - майновим поручителем, який в якості забезпечення його зобов'язань заставив вище вказану квартиру. Відповідно до п.4.2.1. вказаного договору він має право володіти та користуватися предметом іпотеки на протязі строку дії договору. Після смерті його батька ІНФОРМАЦІЯ_1 ключі від квартири опинились у дружини останнього - ОСОБА_2, яка чинить перешкоди позивачу у володінні та користуванні квартирою.

ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, АППБ „Аваль", в якому просила визнати факт спільного проживання її та ОСОБА_5 однією сім'єю, визнати квартиру спільною сумісною власністю, а договір іпотеки недійсним. В якості доводів заяви вказує на порушення укладання договору іпотеки, що усуває підстави, на які посилається ОСОБА_1 у своїй позовній заяві.

Вважаючи порушеними свої майнові права, ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в якому, посилаючись на те, що вона та ОСОБА_5 з 29.03.1975 року до 09.08.2001 року перебували в шлюбі, просила визнати за нею право власності на 2/3 частки спірної квартири. .

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 03 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Суд визнав договір іпотеки, укладений 27.09.2004 року між ОСОБА_1, ОСОБА_5 та АППБ „Аваль" недійсним. У задоволенні решти позову ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також відмовлено.

Справа № 22-Ц-1446-Ф/06

Головуючий суду першої інстанції                            Пономаренко А.В.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції               Притуленко О.В.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю її з ОСОБА_5 та визнання квартири спільною сумісною власністю скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В решті рішення суду просить залишити без змін.

На думку апелянта висновки суду щодо недоведеності її позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив з того, що остання не надала суду достатньо доказів того, що 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 були придбані нею і померлим ОСОБА_5 у спільну сумісну власність.

Колегія суддів вважає, що суд першої - інстанції повно і всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дав належну правову оцінку наданим доказам та ухвалив правильне по суті рішення.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення ОСОБА_5 договору про придбання 2/3 часток спірної квартири (19.09.2001 року), ОСОБА_2 не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Отже до правовідносин, виниклих між сторонами у 2001 році не застосовуються норми СК України, який набрав законної сили з 01.01.2004 року. Ці правовідносини регулюються нормами діючого на той час законодавства, зокрема і нормами ЦК України в редакції 1963 року та закону України „Про власність".

Право спільної сумісної власності виникає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором.

Так, за змістом ч.І ст. 17 Закону України „Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Апелянт посилається на те, що вона є співвласником спірного майна в силу зазначеної норми закону з тих підстав, що з 1998 року вона була членом сім'ї ОСОБА_5 Проте ці доводи апелянта безспірними доказами не підтверджуються. Жоден із свідків, які були допитані у судовому засіданні, зокрема і ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, не визначив ознак фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_5. Пояснюючи про спільне проживання вказаних осіб, свідки не посвідчили фактів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов'язки. Ніхто зі свідків не пояснив також чи була між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 угода про створення спільної сумісної власності у вигляді спірної частки квартири, за чиї кошти квартира була придбана та чи брала ОСОБА_2 трудову участь у придбанні цього майна.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 03 травня 2006 року залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення,

 однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців після

набрання законної сили.