ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року Справа № 915/49/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Приватного підприємства "Виробниче-комерційне підприємство "Каро"

на постановувід 29.05.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду

у справі№915/49/14 господарського суду Миколаївської області

за позовомПриватного підприємства "Виробниче-комерційне підприємство "Каро"

доФермерського господарства "Оазис"

про- стягнення насіння соняшника вартістю 913 856,35 грн.; - стягнення зерна кукурудзи вартістю 82790,37 грн.

за участю представників:

позивача: Лушков В.П., дов. від 22.10.2012 №1;

відповідача: Плечій В.В., дов. від 03.01.2014 б/н;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.04.2014 (суддя Т. Дубова), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 (судді М. Мирошниченко, В. Головей, В. Шевченко) позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства "Оазис" (вул. Степова, 1а, с. Іванівка, Первомайський район, Миколаївська область, код 19292583) на користь Приватного підприємства виробничо-комерційне підприємство "Каро" (вул. Кооперативна, 21, смт. Врадіївка, Врадіївський район, Миколаївська область, код 20892727) зерно кукурудзи в кількості 1209 кг (одна тисяча двісті дев'ять кг) вартістю 1269,45 грн. (одна тисяча двісті шістдесят дев'ять грн. 45 коп.) та 23,93 грн. (двадцять три грн. 93 коп.) - судового збору.

В частині стягнення 309311 кг (триста дев'ять тисяч триста одинадцять кг) насіння соняшника вартістю 913856,35 грн. (дев'ятсот тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість грн. 35 коп.) та 69179 кг (шістдесят дев'ять тисяч сто сімдесят дев'ять кг) зерна кукурудзи вартістю 81 520,92 грн. (вісімдесят одна тисяча п'ятсот двадцять грн. 92 коп.) в позові відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Приватне підприємство "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 01.04.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 в частині відмови у стягненні 309311 кг насіння соняшника та зерна кукурудзи. Прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Суди дійшли неправильного висновку, що з 07.09.2009 р. між сторонами виникли правовідносини пов'язані не з наданням послуг по зберіганню, а з притримання речі, які регулюються спеціальними нормами ЦК України. Зберігач майна та особа що притримує річ, мають різний обсяг відповідальності за зберігання речі. Притримувач не має обов'язку зберігати майно на підставі договору, а виключно в межах зберігання, яке здійснюється на підставі закону.

Судами неправильно застосовані ст.ст. 595, 947, 954, розділ 66 ЦК України.

Звернення стягнення на рухоме майно, що є об'єктом притримання здійснюється у відповідності до ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Згідно зі статтею 24 цього закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, яким згідно зі ст.21 цього ж закону є притримання, здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку (визначеному Законом). Таким чином, кредитор, що притримує річ може набути право власності на неї в установленому законом порядку, а не на підставі договору про надання послуг по зберіганню. Така ж позиція висловлена в постановах ВГСУ №4/452-пн-08, №40/520-07 та інші).

Вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 49, 509, 594-597, 936, 943, 944, 949, 950, 953, 954, 976 ЦК України, ст.ст. 4, 42, 43, 43, 84 ГПК України.

Фермерське господарство "Оазис" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення ?без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

02.09.2008 р. між Приватним підприємством "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" та Фермерським господарством "Оазис" було укладено договір на послуги по зберіганню зерна за умовами якого позивач (за договором замовник) зобов'язувався передати (поставити на склад відповідача) сільськогосподарську продукцію, а відповідач (виконавець) надати послуги по цій продукції, а саме прийняти її для визначення якості, підробки, сушки, відповідального зберігання, знешкодження шкідників у разі необхідності і відвантаження.

Відповідно до розділу 2 договору, Приватне підприємство "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" було зобов'язане забезпечити поставку продукції на склад Фермерського господарства "Оазис" (с. Іванівна, Первомайський район), своєчасно розрахуватися за надані йому послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням продукції, а відповідач в свою чергу, не мав права розпорядження продукцією, що передавалась на зберігання.

Пунктами 3.1, 3.2, договору сторони встановили, що оплата послуг здійснюється замовником після підписання акту приймання-передачі виконаних послуг протягом 2-х днів з часу отримання розрахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача. У разі несплати позивачем наданих послуг, він має право утримати належну йому в оплату послуг частину продукції, що знаходиться на зберіганні, про що складається односторонній акт розрахунок, який посвідчує належну оплату наданих відповідачем послуг.

Вартість продукції, яка утримується в оплату послуг, визначається на основі ринкових цін, які склалися на момент зарахування продукції в рахунок оплати.

Згідно п. 5.3 договору, він вступив в дію з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (а.с.20, т.1).

Додатком №1 від 02.09.2008 року до договору сторони узгодили обмежувальні норми якості продукції, що передається на зберігання. (а.с. 96 т.1)

На виконання умов Договору замовник (позивач) передав, а виконавець (відповідач) прийняв на зберігання в період вересень - листопад 2008 року: 654 т.314 кг. (залікова вага) насіння соняшника; 149 т.654 кг. (залікова вага) зерна кукурудзи та 25 т. 923 кг. відходів соняшника. (а.с.21-23.т.1)

14.04.2009 р. відповідач виставив позивачу рахунок №1404-1 на оплату послуг за договором на суму 38 927,21 грн.(в т.ч. ПДВ -6487,87 грн.) по очищенню та сушки соняшника та кукурудзи (а.с.24.т.1).

З накладної №2 на збереження сільськогосподарської продукції від 14.04.2009 р. вбачається, що 30.03.2009 р. позивач отримав за 5 т соняшника та 25923 кг відходів соняшника грошові кошти в сумі 25528 грн., а також на підставі накладних протягом квітня 2009 р. позивач одержав від відповідача та вивіз 314080 кг насіння соняшника. Станом на 14.04.2009 р. на збереженні відповідача залишилось 309, 311 т. зерна соняшника і 0 кг. відходів. (а.с.25,т.1).

Листом №36 від 07.09.2009 р. позивач просив відповідача в семиденний термін повернути належну йому продукцію, а саме: 654,314 т. - насіння соняшника та 140.654 кг. - зерна кукурудзи, хоча як вбачається з вищезазначеної складської накладної №2 він вже отримав назад частину цієї продукції, а частину її продав відповідачу, тобто вимога позивача про повернення йому відповідачем продукції у визначених в листі розмірах (вагою) є необґрунтованою.

Відповідач, незважаючи на вказане звернення позивача, не повернув належну позивачу сільськогосподарську продукцію і, починаючи з 18.09.2009 року, на думку позивача, незаконно утримує її, відмовляючи повернути, та незаконно за період з 18.09.2009 року по 28.08.2013 року нараховує рахунки за послуги зберігання зазначеної сільськогосподарської продукції.

При цьому він посилається на те, що згідно протоколу огляду від 13.03.2013 року, проведеного Первомайським РВ УМВС України в Миколаївській області, на підставі звернення позивача щодо розтрати посадовими особами належної ПП ВКП "Каро" сільськогосподарської продукції, що знаходилася на зберіганні ФГ „ОАЗИС", було встановлено факт відсутності належного позивачу 303156 кг. насіння соняшника та часткової відсутності зерна кукурудзи, тобто на зберіганні відповідача за договором від 02.09.2008 року належна позивачу сільськогосподарська продукція за період з 13.03.2013 року не перебувала і фактично послуг на зберігання насіння соняшнику не надавалося, оскільки дана продукція була розтрачена посадовими особами відповідача, в зв'язку з чим кошти за зберігання зерна кукурудзи та насіння соняшнику відповідачем було нараховано та стягнуто з позивача безпідставно.

Позивач вважає, що повинен був відповідачу оплатити послуги, передбачені договором в сумі 125372,34 грн. станом на 18.09.2009 року, тобто після отримання його листа № 36 від 07.09.2009 р., який надійшов на адресу відповідача 10.09.2009 року, а тому, відповідач мав право на притримання лише частини належної позивачу сільськогосподарської продукції на суму заборгованості, що складала 125372,34 грн.

Проте з цією позицією позивача апеляційний суд не погодився з огляду на таке.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 року у справі №6/229/09 встановлено, що станом на 14.04.2009 року на зберіганні у відповідача залишилося 309,311 тон насіння соняшнику та 149,654 тон кукурудзи. Цією ж постановою та постановою Вищого Господарського Суду України від 25.11.10 у справі №6/229/09 також було встановлено, що відповідач на законних підставах притримав сільгосппродукцію, що належить позивачу, як це передбачено ст.594 ЦК України, до повного з ним розрахунку за надані послуги.

Позивач не розрахувався із відповідачем за послуги по зберіганню сільськогосподарської продукції, надані у відповідності до договору від 02.09.2008 року, а зарахування зерна в оплату послуг по зберіганню є правом зберігача і використовується ним на власний розсуд, про що також зазначено в постановах Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.11 р., Вищого господарського суду України від 24.05.12 р., 12.08.13 р. по справах №№ 5016/758/2011(17/42), 5016/2280/2012(17/83).

Згідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вказані обставини суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що твердження позивача, що відповідач був зобов'язаний на його першу вимогу повернути продукцію, відмовився повертати належну позивачу сільськогосподарську продукцію і, починаючи з 18.09.2009 року, незаконно утримує її, відмовляючи повернути, та незаконно за період з 18.09.2009 року по 28.08.2013 року нараховує рахунки за послуги зберігання зазначеної сільськогосподарської продукції не заслуговують на увагу.

У вересні місяці 2013 року відповідач повернув позивачу частину сільгосппродукції, що знаходилася в нього на зберіганні, а саме - 79246 кг зерна кукурудзи.

На час розгляду цієї справи в суді першої інтонації відповідач не повернув позивачу зі зберігання 70388 кг. зерна кукурудзи та 309311 кг. насіння соняшнику, оскільки зарахував її в рахунок заборгованості позивача за надання послуг за договором, в т.ч. за весь час притримання цієї продукції.

За час зберігання з вересня 2008 р. до серпня 2013 р. відповідачем на виконання п. 2.2.3. договору, додатку № 1 до нього, а також вимог ДСТУ 7011:2009. виконувались роботи по доочистці та примусової вентиляції партії соняшника, заміні продукції у зв'язку зі спливом гарантійного строку зберігання.

ДСТУ 7011:2009 передбачає, що гарантійний термін довготривалого зберігання насіння соняшнику становить 6 місяців, тому з врахуванням норм викладених вище відповідач зобов'язаний періодично відновлювати обсяги продукції належної якості після спливу терміну зберігання та недопущення втрати нею споживчих властивостей, якості передбачених договором.

У відповідності до п. 2.1.4 договору замовник зобов'язаний визнавати за виконавцем природні збитки продукції в межах норм при зберіганні, а також втрату ваги за рахунок покращення якості по домішках і вологості.

Станом на 06.02.2013 року на зберіганні відповідача залишалося 300,731 тон соняшнику та 148,457 тон кукурудзи, про що свідчить складська довідка № 1-13 від 06.02.2013 року (т.2 а.с.10).

Згідно наданого відповідачем розрахунку вартості послуг, наданих відповідачем (т.2 а.с. 177-180) та доданих до нього документів первинного бухгалтерського обліку за період з 14.04.2009 р. до 27.08.2013 р. відповідачем надіслано позивачу рахунків та актів виконаних робіт на загальну суму 913449.27 грн.

Встановлено, що позивач систематично ухилявся від виконання своїх обов'язків, передбачених п.3.1 договору, акти приймання-передачі виконаних послуг не підписував, своїх заперечень щодо виконання (невиконання) цих послуг не висловлював, кошти не перераховував.

З початку зберігання сільгосппродукції відповідачем виставлялись рахунки, виходячи з вартості послуг, узгоджених в п.3.3 договору.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 23 жовтня 2009 року № 2310-1 (т.2 а.с.20, 21) відповідач повідомив позивача про зміну вартості послуг зберігання по договору від 02.09.2008 року, в зв'язку зі змінами тарифів на енергоносії, матеріальні та інші ресурси, згідно п.3.4 договору.

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В пункті 3.4 договору сторони передбачили, що відповідач залишає за собою право змінювати тарифи за надані послуги у разі зміни цін на енергоносії, матеріальні та інші ресурси. У такому разі відповідач зобов'язаний попередити позивача про зміни у підвищенні вартості послуг, надати документально підтверджене обґрунтування змін у витратах.

Отже, підвищуючи вартість послуг за зберігання та відвантаження сільгосппродукції, відповідач скористався своїм правом, передбаченим п.3.4 договору.

Станом на 28.08.2013 року вартість наданих відповідачем позивачу послуг становила 913 449,27 грн., що підтверджується актом-розрахунком утримання сільгосппродукції за період з 02.09.08 р. до 20.08.13 р.(т.1 а.с.268-270), складеним відповідно до вимог п. 3.2 договору, згідно якого відповідач зарахував частину продукції в рахунок оплати наданих позивачеві послуг.

Зарахування виконано по ринкових цінах дійсних на момент розрахунку: соняшник по ціні 2800,00 грн. за 1метричну тону, кукурудза по ціні 1050,00 грн. за 1 метричну тону на підставі довідки Центру "УкрАгроКонсалт" від 27.08.2013 року № 89/13, про що було повідомлено позивача листом № 2808-1 від 28.08.13 р.

Визначені відповідачем ціни відповідають середній ціні за вересень 2013р., наведеній в довідці ГУ статистики у Миколаївській області від 19.03.14 р.

Як зазначалось вище, згідно п.3.2 договору, у разі несплати позивачем наданих послуг, відповідач має право утримати належну йому в оплату послуг частину продукції, що знаходиться на зберіганні, про що складається односторонній акт розрахунок, який посвідчує належну оплату наданих відповідачем послуг.

Вартість продукції, яка утримується в оплату послуг, визначається на основі ринкових цін, які склалися на момент зарахування продукції в рахунок оплати.

Позивач не довів помилковість вказаного розрахунку.

Позивач зазначив у позові, що за цим договором перерахував відповідачу кошти в сумі 11920,00 грн. 07.06.2010 року платіжним дорученням № 150, а 27.12.2013 р. перераховано ще суму 112689.25 грн. при цьому визначив вартість послуг за своїм розумінням.

Умови договору не передбачають права позивача самому розраховувати вартість послуг, а порядок оплати визначений у п.3.1 договору.

Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

11920 грн. перераховані по платіжному дорученню від 07.06.2010 р. повернуті позивачу як помилково перераховані, про що його було повідомлено листом від 16.05.2011 року №1605-1.

Перераховані позивачем 27.12.2013 року кошти в сумі 112689,25 грн., тобто після складення відповідачем 28.08.2013 року акту-розрахунку утримання сільгосппродукції за період з 02.09.08 р. до 20.08.13 р. та вивезення позивачем 02.09.2013 року 79,246 тон зерна кукурудзи, відповідач повернув 27.12.2013 року платіжним дорученням № 174, як сплачені помилково (т.1 а.с.279-281).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 28.08.2013 року відповідачем було надано послуги на загальну суму 913449,27 грн., за які позивач повністю не розрахувався.

Доводи позивача про відсутність сільгосппродукції у відповідача з 13.03.2013 р. суди до уваги не прийняли з огляду на наступне.

79,246 тон зерна кукурудзи позивач отримав у відповідача у вересні 2013 року, тобто, після складення протоколу огляду від 19.03.13 р. Первомайським РВ УМВС України в Миколаївській області, тобто після нібито встановлення факту відсутності зерна.

Договором не обмежено місце зберігання насіння соняшнику та кукурудзи, а протокол огляду від 19.03.2013 року, на який посилається позивач, стосується лише частини складів належних відповідачу с. Іванівка Первомайського району. Не були оглянуті складські приміщення оброблені фумігантами, а також розташовані в селах Соколівка, Філімонівка Врадіївського району, про що також зазначено в ухвалі про відмову у тимчасовому доступі до речей і документів від 29.04.13 по справі № 484/1954/13-к. (т.2 а.с.38-40).

В зв'язку з обробленням отрутохімікатами не було оглянуте складське приміщення №2 за адресою с. Іванівка, вул. Степова, 1-Б, про що відображене в зазначеному протоколі огляду від 19.03.2013 року.

В зв'язку з зараженням кліщем амбарним насіння соняшнику відповідач припинив нарахування плати за зберігання сільськогосподарської продукції з 07.02.2013 року, що підтверджується відповідними рахунками №№0602-1, 0602-2 від 06.02.2013 р. та актом-розрахунком утримання сільськогосподарської продукції (а.с. 252, 256, 270).

Згідно договору позики від 15.03.2013 року відповідач позичив 303 тони насіння соняшнику у ФГ "Основа" (т.2 а.с.166) та відновив нарахування плати за зберігання соняшнику.

16.05.2013 року відповідач припинив нарахування плати за зберігання насіння соняшнику до заміни його на продукцію нового врожаю (т.1 а. с. 243).

Згідно акту від 10.05.2013 року було встановлене псування зерна кукурудзи, що перебувало на зберіганні та наказом № 8-ОС від 15.05.2013 р. прийнято рішення про заміну зерна кукурудзи (т.2 а.с. 173, 174), в зв'язку з чим плата за послуги по зберіганню кукурудзи не нараховувалась (т.1 а.с. 255-257).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що твердження позивача про те, що нарахування оплати за послуги потрібно було здійснювати лише по вересень 2009 року є безпідставним. А з часу отримання позивачем 2 та 3 вересня 2013р. залишків кукурудзи 79,246 тон, у відповідача відсутнє зобов'язання щодо зберігання продукція, в зв'язку з повним розрахунком за надані послуги та вивезенням позивачем сільгосппродукції, що йому належала.

Посилання скаржника на те, що належна йому продукція вибувала з володіння відповідача і відповідно право на притримання припинилось і що відповідач не мав права замінювати передану на зберігання йому продукцію іншою суди до уваги не взяли.

По-перше, право відповідача на притримання продукції встановлено у справі №6/229/09, а тому цей факт згідно ст.35 ГПК України слід вважати встановленим.

По-друге, зберігання зерна, враховуючи специфічні властивості зерна, поряд з нормами ЦК України які регулюють загальні договірні відносини зі зберігання також регулюються і спеціальними нормами, а саме Законом України "Про зерно і ринок зерна в Україні" та вищезазначеним ДСТУ 7011:2009, який передбачає, що гарантійний термін довготривалого зберігання насіння соняшнику становить 6 місяців, тому відповідач зобов'язаний був періодично відновлювати обсяги продукції належної якості та недопущення втрати нею споживчих властивостей, якості передбачених договором.

З викладеного а також враховуючи приписи ч. 1 ст. 949 ЦК України відповідач (зберігач) не зобов'язаний повернути позивачу те ж саме зерно та насіння, яке позивач передав йому на збереження, а зобов'язаний повернути зерно та насіння, які за родовими ознаками, характеристиками та кількістю відповідають переданому на зберігання зерну та насінню, з урахуванням наданих послуг з його просушки, очистки та інших, передбачених договором.

Посилання позивача на те, що внаслідок того, що відповідач, зловживаючи своїм правом притримав належну позивачу сільськогосподарську продукцію в повному обсязі, а саме 309311 кг. насіння соняшника та 149654 кг. зерна кукурудзи, що призвело до відсутності у нього коштів на оплату послуг за договором від 02.09.2008 року, не прийняті судами до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Позивач, у порушення приписів ст.ст.33 і 34 ГПК України, не довів належними та допустимими доказами підстави, визначені в позові, а тому суди частково відмовили позивачу в задоволенні його вимог.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін як з моменту укладання договору, так і після пред'явлення позивачем вимоги про повернення продукції (18.09.2009 р. ) і до 03.09.2013 р. (вивезення позивачем залишків кукурудзи 79,246 тон, та зарахуванням відповідачем решти продукції в рахунок погашення заборгованості за надані послуги) регулювались умовами договору та нормами цивільного законодавства, які регламентують договірні відносини.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки він суперечить іншому висновку судів попередніх інстанцій, де зазначено, що правовідносини сторін оцінені як притримання.

Притримання виникає лише з закону. Суди не з'ясували, чи можливо сторонам у даному випадку розраховуватися по умовам договору.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів також зазначає наступне.

Між сторонами у справі укладений договір на послуги по зберіганню зерна від 02.09.2008 р. На виконання його умов позивач просить повернути йому насіння соняшника та кукурудзи. Відповідач заперечує з тих підстав що позивач не розрахувався за надані послуги по їх зберіганню.

З посиланням на судові рішення по справі №6/229/09 від 25.11.2010 р. між цими сторонами і по цьому договору, застосувавши ст.35 ГПК України, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач у справі №6/229/09 на законних підставах притримав сільгосппродукцію, а саме 643 124 кг насіння соняшника та 149 654 кг кукурудзи. Разом з тим, судами було встановлено, що фактично на зберіганні фермерського господарства станом на 14.04.2009 року залишилось 309311 кг насіння соняшника. Сторони не оскаржували у встановленому порядку встановлені обставини справи оцінені судами як притримання.

Відповідно до ст.595 ЦК України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує у себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. До нього не переходить право власності на неї (ст.596 ЦК України). Право притримання рухомого майна відповідно до ст.21 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є забезпечувальним обтяженням, тому обсяг вимог які можуть ним забезпечуватись, закріплений в ст. 22 зазначеного закону.

Притримання, як спосіб забезпечення виконання зобов'язання виникає безпосередньо із закону. Отже, не вимагається, щоб таке право було передбачено договором. Притриманням забезпечується, як правило, вимоги кредитора, виражені в грошовій формі.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 ЦК України (публічні торги та інше).

У даній справі в позові пред'явлено до стягнення 309311 кг насіння соняшника та 70388 кг зерна кукурудзи. Суди встановили, що це рухоме майно відповідач зарахував в рахунок заборгованості позивача за надання послуг по договору, в тому числі за весь час притримання цієї продукції.

Разом з тим, суди не надали належної юридичної оцінки Акту державного виконавця від 01.07.2013 р. (том. 2, арк.33) по виконанню рішення суду у справі №5016/2280/2012 де зазначено, що у ФГ "Оазис" відсутнє 303,156 тон насіння кукурудзи та 149,634 тони кукурудзи.

Крім цього, зважаючи, що притримання виникає лише з закону (тобто умови договору не застосовуються) суди не встановили чи правомірно відповідач притримував майно 5 років, оскільки в ст.594 ЦК України ризик знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Суди не встановили що притримане зерно реалізовано ним у розумні строки у відповідності до вимог ст.591 ЦК України. З чиєї вини зростали витрати по зберіганню. Зарахування зерна в рахунок оплати за послуги при притриманні речі діючим законодавством не передбачено. Суди взагалі не з'ясували за чий рахунок і на яких умовах відповідач мав право притримувати рухоме майна позивача (ст.ст. 595,596 ЦК України).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 594-597, 591 ЦК України, безпідставно при розгляді справи керувалися умовами договору щодо зарахування зерна в рахунок боргу, встановивши що відповідач правильно притримав соняшник та кукурудзу.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини є обґрунтованими. Судами порушені також вимоги процесуального права, зокрема ст.ст.34, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ними не з'ясовано обставини справи, що відповідають кваліфікації дій сторін як притримання.

Неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права відповідно до ст.11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд. При новому розгляді справи необхідно усунути зазначені вище порушення, дослідити наявні в матеріалах справи докази та витребувати нові. Колегія суддів зауважує, що суддя, в порядку ст. 65 ГПК України, має право зобов'язати сторін звірити розрахунки та надати відповідний акт суду.

До встановлених обставин справи застосувати норми права, що регулюють спірні правовідносини та винести законне, обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 1115 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" ? задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.04.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 у справі №915/49/14 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Головуючий, суддяВ. Овечкін

Судді:Є. Чернов

В. Цвігун