ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"11" січня 2007 р. | Справа № 9/343-06-9505А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Туренко В.Б.
суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача – Гаврюшенко О.Ю.
від відповідача –Лановий Д.А.
від прокуратури –не з’явився, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Одеської області від 30.10.2006р.
у справі № 9/343-06-9505А
за позовом Заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Малого підприємства „Іванна” у вигляді ТОВ
про стягнення 2388,29грн.
встановив:
Заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в вересні 2006р. звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до МП ТОВ „Іванна” про стягнення штрафної санкції в сумі 2388,29грн. за нестворення у 2005 році одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пунктів 3, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, пункту 4 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (а.с.2-4).
Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що підприємство у 2005 році створило одне робоче місце для інваліда, про що повідомило відповідні органи, а також надавало щомісячні звіти за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, але інваліди для працевлаштування уповноваженими органами не направлялись і безпосередньо на підприємство не звертались, тому, на думку відповідача, на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(а.с.13, 24-26).
Постановою господарського суду Одеської області від 30.10.2006р. (суддя Бакланова Н.В.), яка складена у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України 06.11.2006р., у позові відмовлено з мотивів відсутності порушень з боку відповідача вимог діючого законодавства.
Не погодившись із постановою суду, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 07.11.2006р. звернулось із заявою про апеляційне оскарження, а 15.11.2006р. –з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач зазначив про безпідставність доводів скаржника і просив судове рішення залишити без змін.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації.
Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, обов’язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 – інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, про вжиття заходів по створенню робочих місць для інвалідів свідчать Колективний договір на 2005 рік (а.с.14-15), листи підприємства від 26.08.2005р. за вихідними № 69527/1, №69528/0 (а.с.47-49), щомісячні звіти за формою № 3-ПН за 2005 рік про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (а.с.33-44), отримання якіх підтверджено Малиновським районним центром зайнятості м. Одеси(а.с.32).
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтвердив, що відповідач у 2005 році вжив усіх передбачених чинним законодавством заходів по створенню робочого місця для інваліда, однак інвалід не був працевлаштованим, оскільки уповноваженими органами на підприємство не направлявся.
Отже, саме з цієї причини, а не з підстав невиконання підприємством пунктів 1, 3, 5 Положення, інвалід не був працевлаштований відповідачем.
За таких обставин на МП ТОВ „Іванна” не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами, які зобов’язані сприяти працевлаштуванню інвалідів, особи з обмеженою працездатністю для його працевлаштування, згідно ст. 218 Господарського кодексу України.
Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, у зв’язку з чим правомірно відмовлено у задоволенні позову і підстави для скасування постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 30.10.2006р. у справі № 9/343-06-9505А –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Судді Л.І. Бандура
Л.В. Поліщук