ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2014 року Справа № 915/656/14

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Гриньової-Новицької Т.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Байраченко О.В., дов. №232/11.5.2 від 02.06.2014;

від відповідача: Гутиря М.М., дов. б/н від 07.11.2013;

від третьої особи представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК»,

01004, м. Київ, бул. Т.Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26,

адреса для листування: 73000, м. Херсон, вул. Карла Маркса, 34;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління-22 «Миколаївводбуд»,

55028, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 34-В,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЇР-МИКОЛАЇВ»,

54055, м. Миколаїв, вул. Севастопольська, 66-Б,

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК» (далі - позивач, банк) звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління-22 «Миколаївводбуд» (далі - відповідач, іпотекодатель) шляхом звернення стягнення 16958251 грн. 69 коп. на предмет іпотеки за іпотечним договором №250 від 07.02.2008, укладеним в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЇР-МИКОЛАЇВ» (далі - третя особа, позичальник) перед банком за кредитним договором №05КБ/2008 від 07.02.2008.

Про дату, час і місце судового засідання сторони повідомлені у встановленому ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК) порядку - шляхом надсилання ухвал від 10.06.2014, 01.07.2014 та від 14.07.2014 на юридичні адреси учасників процесу.

Згідно з абзацом третім підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на повернення підприємством зв'язку ухвали від 15.05.2014 про порушення провадження у справі, що направлялась третій особі за повідомленою позивачем суду адресою (яка одночасно є й юридичною адресою), суд вважає, що про дату, час і місце розгляду справи третю особу повідомлено належним чином.

У судових засіданнях 14 та 17 липня 2014 року оголошувались перерви; 25.07.2014 засідання поновлено.

Ухвалою від 14.07.2014 суд задовольнив заяву позивача та продовжив строк вирішення спору на 15 днів.

У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити позов.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд застосувати позовну давність та відмовити в позові.

Третя особа правом участі у судовому засіданні не скористалась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з такого:

07.02.2008 між позичальником та Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк, правонаступником якого є позивач, було укладено кредитний договір №05КБ/2008 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальникові кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії на суму 4920000 грн. під 16% річних з оберненістю траншів не більше 90 днів і строком користування до 07.02.2009.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 Кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити банку суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 процентів річних від простроченої суми , а у разі несвоєчасної (неналежної) сплати плати за користування кредитом - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Банк виконав свої зобов'язання за Кредитним договором у повному обсязі, що підтверджено випискою з особового рахунку позичальника та меморіальними ордерами, які містяться в матеріалах справи.

Позичальник договірні зобов'язання належним чином не виконував і у встановлений строк - 07.02.2009, кредит у сумі 4920000 грн. банку не повернув.

За розрахунками позивача станом на 01.04.2014 загальна сума заборгованості позичальника складає 16958251 грн. 69 коп.

Одночасно з Кредитним договором, 07.02.2008, між відповідачем та Відкритим акціонерним товариство ВТБ Банк, правонаступником якого є позивач, був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №250 (далі - Іпотечний договір), за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку належне йому нерухоме майно в забезпечення виконання третьою особою зобов'язань перед банком за Кредитним договором у повному обсязі: щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, пені, штрафних санкцій, платежів та збитків.

Згідно з п. 3 Іпотечного договору предметом іпотеки є нежитловий об'єкт, що розташований у місті Миколаєві, вул. Новозаводська, 34-В, загальною вартістю 851654 грн. У п. 4 Іпотечного договору сторони погодились оцінити предмет іпотеки в 6154592 грн.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою (іпотекою) кредитор має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

У зв'язку з тим, що позичальник (третя особа у справі) не виконав свої зобов'язання, що були забезпечені Іпотечним договором, позивач звернувся до іпотекодавця з листом-вимогою №130 від 17.02.2009, яким запропонував виконати зобов'язання за Іпотечним договором у 30-денний термін.

У зв'язку з неотриманням відповіді на свою вимогу і недосягненням бажаного результату, позивач розпочав вчинення дій, спрямованих на захист своїх цивільних прав та інтересів:

- 03.04.2009 нотаріусом було вчинено виконавчий напис, який постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2010 у справі №15/274/09, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010, був визнаний таким, що не підлягає виконанню;

- Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.10.2010 у справі №3/126/10 був частково задоволений позов банка про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, однак постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2010, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2011, рішення господарського суду Миколаївської області від 28.10.2010 скасовано, а провадження у справі припинено з підстав наявності між сторонами невизнаної недійсною третейської угоди (п. 13.1 Іпотечного договору);

- Звернувшись до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, позивач отримав рішення від 13.05.2011, яким йому було відмовлено у задоволенні позову до іпотекодавця про звернення стягнення на іпотечне майно з підстав припинення права іпотеки за Іпотечним договором у зв'язку із визнанням позичальника банкрутом та здійсненням державної реєстрації припинення ТОВ «КАЇР-МИКОЛАЇВ»;

- Виконуючи приписи постанови Вищого господарського суду України від 23.02.2011 у справі №3/126/10, позивач знов звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, який 31.01.2014 виніс ухвалу про припинення третейського розгляду справи за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ «БАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління-22 «Миколаївводбуд» про стягнення заборгованості за кредитним договором №05КБ/2008 від 07.02.2008, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ВТБ «БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЇР-МИКОЛАЇВ», шляхом звернення стягнення (переважно перед іншими кредиторами) на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління-22 «Миколаївводбуд», що є предметом іпотеки за Іпотечним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ВТБ «БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління-22 «Миколаївводбуд», що посвідчений 07.02.2008 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №250;

- Справа, що розглядається, порушена за позовною заявою №1262/2300-2 від 06.05.2014, яку позивач направив до суду 07.05.2014.

Відповідно до ст. ст. 256-258 ЦК позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК).

Випадки переривання перебігу позовної давності визначені у ст. 264 ЦК:

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності у даній справі почався зі спливом строку виконання основного зобов'язання, встановленого для позичальника п. 1.1 Кредитного договору, тобто наступного дня після 07.02.2009, і тривав три роки - до 08.02.2012.

Однак з моменту пред'явлення позову до господарського суду, за яким 01.09.2010 порушено провадження у справі №3/126/10, і до винесення Вищим господарським судом України постанови від 23.02.2011 у даній справі, позовна давність була перервана; перебіг нового строку позовної давності почався з 24.02.2011 і тривав три роки - до 24.02.2014. Час, що минув з 08.02.2009 по 01.09.2010 до нового строку не зараховується.

Позовну заяву від 06.05.2014 №1262/2300-2, за якою порушено провадження у даній справі, позивач направив до господарського суду рекомендованим відправленням від 07.05.2014, тобто після спливу позовної давності.

Згідно з ч. ч. 2-5 ст. 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Жодних доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку позовної давності або існування обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне пред'явлення позову, позивач суду не надав. За таких обставин у суду немає підстав для застосування ч. 5 ст. 267 ЦК.

Оскільки з заявою про застосування позовної давності відповідач звернувся до суду 06.06.2014 за вх. №10379/14, тобто до винесення рішення у справі, суд вважає за можливе застосувати позовну давність, а у зв'язку з її спливом - відмовити у позові повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК.

Повне рішення складено та підписано 30 липня 2014 року.

Суддя Т.В. Гриньова-Новицька