СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
17 січня 2007 року |
Справа № 2-20/13746-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Щепанської О.А.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Атаманчука Василя Михайловича (повноваження перевірені), директор Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти” (Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства);
позивача: Романової Любові Миколаївни, довіреність № 3150 від 12.12.06, Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти” (Алуштинське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства);
відповідача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1;
відповідача: ОСОБА_2, довіреність НОМЕР_2, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1;
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Луцяк М.І.) від 12.10.2006 у справі № 2-20/13746-2006
за позовом Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти” (Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства) (вул. Партизанська, 41,Алушта,98500)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 12121,42 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2006 у справі № 2-20/13746-2006 позов Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та виселення задоволено.
Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства 9698,44 грн. заборгованості за орендну плату, 2422,98 грн. за користування електроенергією, 121,12 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
В основу рішення покладено головний висновок суду про те, що, оскільки матеріалами справи підтверджуються зобов'язання відповідача за договором оренди майна сплачувати орендну плату за користування майном, а також має місто обов'язок відповідача сплачувати по договору на відпуск води та прийом вод в комунальну каналізацію відповідну суму, і, при цьому, не має доказів такої сплати, то, таким чином, позовні вимоги щодо стягнення підтвердженого боргу є обґрунтованими та підлягають примусовому стягненню. Також, рішення постановлене з урахуванням того факту, що після припинення дії договору оренди відповідачем приміщення не звільнювались.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив норми матеріального права. Так, відповідач посилається на те, що господарський суд не мав права задовольняти позовні вимоги у зв'язку зі спливом строку позовної давності, при тому, що суд пропущений строк не відновлював.
Крім того, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зазначає те, що господарський суд в процесі провадження був зобов'язаний добути докази того, що оплата відповідачем не здійснювалась. Також, відповідач вважає, що договором оренди була передбачена умова сплата грошових коштів готівкою особисто директору Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Атаманчуку В.М. щомісячно. При цьому, відповідач посилається на те, що ніяких рахунків на його адресу позивачем не спрямовувались, а якщо таке і було, то суд неправомірно залишив поза увагою той факт, що позивач був зобов'язаний надати суду журнали зареєстрованих рахунків, в яких ведеться облік суми оренди.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Оскільки у виконання наказу Міністерства будівельної політики, архітектури і житлово-комунального господарства від 30.11.2005 № 64 „Про зміну найменування підприємств, віднесених до сфери керування Міністерства будівельної політики, архітектури і житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим”, наказом директора Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Атаманчуком В.М. з 01 грудня 2006 року було наказано вважати Алуштинське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства перейменованим в Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти”, тому апеляційна інстанція вважає необхідним по тексту даної постанови провести необхідні відповідні зміни у назві позивача.
13 грудня 2006 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 17 січня 2007 року.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до договору оренди майна НОМЕР_3 Алуштинське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства передавало, а фізична особа - підприємець ОСОБА_1 приймав в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - частину надбудови КНС площею 47,2 кв. АДРЕСА_2, яке знаходиться на балансі позивача (а.с. 16-20).
Колегією суддів встановлено, що Алуштинське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства зверталося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом щодо звільнення приміщень. Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2006 у справі 2-6/9652-06 вимоги позивача було частково задоволено, зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити орендоване майно.
При цьому, судова колегія не приймає доводи відповідача стосовно того, що даний об'єкт не знаходиться на балансі Кримського республіканського підприємства „виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти”, оскільки рішенням від 18.07.2006 у справі № 2-6/9752-2006 (яке було залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2006) даний факт вже був встановлений. Так, відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Додатковим доказом знаходження на балансі позивача цей прибудови також є інвентарна картка НОМЕР_4 обліку основних засобів, балансова вартість якої, відповідно до експертної оцінки, складає 22859,00 грн.
Оскільки, згідно з пунктом 1.1. Статуту Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти”, майно позивача, яке у нього знаходиться у користуванні, входить до майна Автономної Республіки Крим, тому не підлягає реєстрації у бюро технічної інвентаризації. Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає неспроможними посилання відповідача на недоведеність правомірності знаходження об'єкту оренди на балансі Кримського республіканського підприємства „виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти”.
Строк дії договору оренди був встановлений у 2 роки, а згідно із додатковою угодою від 14.03.2005 до 15.03.2008.
Майно передавалося за актом прийому-передачі від 14.03.2003 (а.с. 22).
Згідно розділу 3 договору оренди орендна платня була визначена у розмірі 228, 59 грн. за перший місяць без ПДВ. Підпунктом 3.2 договору передбачалося виставлення орендодавцем рахунків, проте підпунктом 3.3 договору чітко встановлено, що орендна плата перераховується в державний бюджет і орендодавцю у відношенні 30 % і 70 % щоквартально не пізніше 12 числа місяця, який слідує за звітним кварталом. Така умова договору спростовує посилання відповідача на те, що договором оренди була передбачена умова сплата грошових коштів готівкою директору Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Атаманчуку В.М. особисто.
Відповідно до п. 5.2 договору відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити орендну платню.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 у даній справи суд зобов'язував позивача надати суду журнал реєстрації рахунків з відображенням дати відправки рахунків на адресу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за орендну плату по договору оренди майна НОМЕР_3 та докази перерахування орендної плати до Державного бюджету України, у відповідності з пунктом 3.3 Договору оренди майна НОМЕР_3. Так, 13.12.2006 у судовому засіданні позивачем суду була надана належним чином засвідчена копія журналу реєстрації вихідних документів та роздрук з електронного реєстру рахунків за грудень 2005 року, березень, червень та вересень 2006 року, які, на думку судової колегії, разом підтверджують усвідомленість відповідача про наявність відповідного боргу з його сторони та необхідність його погасити у відповідній строк.
У справі № 2-6/9752-2006 ще встановлений факт того, що згідно письмових пояснень відповідача, орендна плата ним не вносилась з вересня 2005 року, тому, що орендодавцем не виставлялися рахунки. Однак, апеляційною інстанцією посилання орендаря на відсутність у нього рахунків на оплату орендної плати, як на підставу для несплати орендної плати, були визначені неспроможними, тому що вони суперечать самій правовій природі договору оренди, яка передбачає платне користування орендованим майном. Крім того, справа № 2-6/9752-2006 також містить докази, які підтверджують направлення орендарю відповідних рахунків на оплату.
Пунктом 5.8 договору передбачалося укладення договору на відшкодування витрат балансоутримувача по наданих комунальних послугах та утримання орендованого майна.
24.12.2003 між позивачем та відповідачем було укладено договір на відпуск води з комунального водопроводу та прийом вод в комунальну каналізацію.
Листом від 28.03.2006 за вих. НОМЕР_5 позивач відмовився від договору оренди майна НОМЕР_3 з 29.04.2006 у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів та вимагав звільнити приміщення.
У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України).
При цьому, не можуть бути прийняти до уваги посилання суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції повинен був добути докази того, що оплата відповідачем не здійснювалась, оскільки ця думка відповідача спростовується положеннями процесуального законодавства, а саме нормою статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів відповідної оплати відповідач суду не надав.
Посилання суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на те, що господарський суд не мав права задовольняти позовні вимоги у зв'язку зі спливом строку позовної давності, при тому, що суд пропущений строк не відновлював, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Доказів наявності такого клопотання з боку відповідача матеріали справи не містять.
Згідно із підпунктом „г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів встановлюються в таких розмірах:
* із апеляційних скарг і касаційних скарг на рішення та постанови -50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Оскільки рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2006 у даній справі було стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 9698,44 грн. заборгованості за орендну плату, а також 2422,98 грн. за користування електроенергією, і, відповідно, 121,12 грн. державного мита, то, таким чином, за подання апеляційної скарги на це рішення з відповідача повинно бути стягнуто 60,56 грн. в доход Державного бюджету України.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2006 у справі № 2-20/13746-2006 залишити без змін.
3. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) у доход Державного бюджету України (рахунок 31116095600007; банк отримувача: УГК в м. Севастополя, МФО 824509, ОКПО 24035598) 60,56 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді О.А. Щепанська
Н.П. Горошко