СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
11 січня 2007 року |
Справа № 20-8/214 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Горошко Н.П.,
Щепанської О.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача - ОСОБА_1, довіреність НОМЕР_1 - фізична особа - підприємець ОСОБА_2;
представник відповідача - ОСОБА_3, довіреність НОМЕР_2 - фізична особа - підприємець ОСОБА_4;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Ткаченко М.І.) від 23.11.2006 у справі № 20-8/214
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2)
про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неналежним чином виконав договірні зобов`язання.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.11.2006 (суддя Ткаченко М.І.) позов задоволено частково.
З фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 стягнуто заборгованість у розмірі 727,54грн. (у тому числі орендна плата - 700грн., пеня - 27,54грн.), а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 102грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн.
В решті позову - відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим актом, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду змінити, позов задовольнити повністю.
Основний аргумент апеляційної скарги полягає в тому, що рішення господарського суду прийнято при порушенні норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
29 травня 2005 року сторони уклали договір найму частки не житлового приміщення павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Згідно розділу 1 договору позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування частку не житлового приміщення загальною площею 90м.кв., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_3, павільйон "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Ціль найму -торгівля товарами народного споживання.
Відповідно до пункту 5.1 договору, розмір платні за користування орендованим об`єктом склав 150,00грн в місяць.
Строк дії договору спочатку був погоджений сторонами до 28 травня 2006 року, а потім додатковою угодою від 28 травня 2006 року строк дії договору був продовжений до 5 липня 2006 року.
У відповідності до акту прийому -передачі відповідач отримав приміщення 29 травня 2005 року.
Як вказує позивач, 8 липня 2006 року, відповідач звільнила раніше орендоване приміщення, але акт прийому - передачі позивач не підписав, посилаючись на наявність боргу з боку відповідача за оренду платню та комунальні послуги.
За розрахунками позивача заборгованість відповідача по орендній платі за 13 місяців 10 днів, тобто з 29 травня 2005 року по 8 липня 2006 року, склала 2.000,00грн.(150,00 грн. х 13 місяців + 50 грн. за 10 днів).
Розмір пені нарахований позивачем відповідно до пункту 6.4 договору в сумі 32,76грн.
В зв`язку з тим, що відповідач не оплачував комунальні послуги (електропостачання та водопостачання), сплата яких передбачена пунктами 5.4 та 6.6 договору, розмір заборгованості відповідача в даній частині склав 3.243,11грн.
Всього заборгованість відповідача склала 5.275,87грн. (у тому числи: орендна плата - 2.000,00грн., пеня - 32,76грн., комунальні послуги -3.243,11грн.).
Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 19 червня 2003 року № 980-IV і Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV, що вступив в дію в 1 січня 2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
В процесі розгляду справи судом було встановлено, що 17 лютого 2005 року між тими же сторонами вже був укладений договір найму (оренди) частки не житлового приміщення павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 150м.кв. з орендною платою 4.000,00грн. в місяць.
Строк даного договору був визначений сторонами з дати підписання, тобто з 17 лютого 2005 року до 17 лютого 2006 року.
29 травня 2005 року сторони уклали договір найму частки не житлового приміщення павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 90м.кв. з орендною платою 150,00грн. в місяць.
Строк даного договору з урахуванням додаткової угоди був визначений сторонами з дати підписання, тобто з 29 травня 2005 року до 5 липня 2006 року.
Позивач не надав судовій колегії будь-яких пояснень щодо одночасної дії даних договорів, а також не пояснив, чи одне і теж приміщення здавалося відповідачу в оренду за даними договорами.
Із усних пояснень відповідача та відзиву на позов судовій колегії стало відомо, що відповідач фактично по договорам користувався одним і тим приміщенням та проводив за нього оплату, як орендну, так і по комунальним платежам.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що в травні 2005 року при укладенні договору від 29 травня 2005 року позивач понизив офіціальну оплату з 4.000,00грн. до 150,00грн., тому вже протягом дії двох договорів з попередньої домовленості з позивачем, позивач продовжував сплачувати за оренду щомісячно 4.000,00грн.
Вказаний факт позивач повністю заперечує.
Надані відповідачем копії розрахункових квитанції ІНФОРМАЦІЯ_2 не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги з причини того, що вони підтверджують сплату орендної платні відповідачем за договором від 17 лютого 2005 року.
Посилання відповідача на той факт, що після укладення договору від 29 травня 2005 року позивач насправді понизив офіціальну орендну платню з 4.000,00 грн. до 150,00 грн., є помилковим тому, що відповідно до пункту 5.2 розділу 5 договорів від 17 лютого 2005 року та від 29 травня 2005 року "плата може бути змінена за письмовим узгодженням сторонами".
Відповідно до статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).
При новації сторони повинні обумовити в угоді припинення зобов`язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов`язанням.
Із матеріалів справи вбачається, що ніякого письмового обмовлення сторонами відносно того, що договір від 17 лютого 2005 року припинив свою дію в зв`язку з укладенням договору від 29 травня 2005 року, зроблено не було, з чого випливає, що договір від 17 лютого 2005 року продовжував діяти після укладення договору від 29 травня 2005 року.
Відповідно до змісту статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Оскільки відповідач документально не підтвердив факти сплати орендної платні та комунальних платежів позивачеві по договору від 29 травня 2005 року, то суд при вирішенні питання щодо наявності у відповідача боргу по орендній платні та комунальним платежам виходить з наступного.
Строк договору від 17 лютого 2005 року закінчився 17 лютого 2006 року, тому розмір орендної платні по договору від 29 травня 2005 року повинен бути розрахований з урахуванням даного факту, а тому складає 700,00грн. (4 місяця 20 днів х 150,00 грн.), пеня -27,54 грн.
Щодо стягнення з відповідача комунальних платежів, то судова колегія відмовляє в даній частині з наступних підстав.
Відповідно до пункту 5.4 договору комунальні послуги сплачуються позивачем самостійно на підставі рахунків відповідних організацій, а відповідач відшкодує позивачеві витрати на комунальні послуги.
Позивач не надав судовій колегії належних доказів здійснення ним оплати витрат на комунальні послуги на підставі рахунків відповідних організацій, тому суд не має можливості перевірити правомірність заявленої до стягнення суми витрат на комунальні послуги, заявленої до стягнення з відповідача.
Враховуючи викладене, апеляційна інстанція погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову частково у сумі 727, 54грн. (у тому числи орендна плата -700,00грн., пеня -27,54грн.). В решті позову слід відмовити.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00грн. та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню в сумі 118,00грн.
На підставі висловленого, керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Севастополя від 23.11.2006 у справі № 20-8/214 залишити без змін.
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді Н.П. Горошко
О.А. Щепанська