АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/5473/14 Головуючий 1-ї інстанції - Бабкова Т.В.

Справа № 645/12870/13ц Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: право власності

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 31» липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Костенко Т.М., Міненкової Н.О.,

при секретарі: Попій Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 травня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та про визнання права власності на житловий будинок, третя особа - ОСОБА_4 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

07 липня 2014 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з клопотанням про забезпечення позову, в якому просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на частину житлового будинку, яка належить ОСОБА_3, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на все майно, яке знаходиться в будинку та надвірних будівлях, на легковий автомобіль - Daewoo Sens, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, передати вказаний автомобіль на відповідальне зберігання ОСОБА_1

В обґрунтування клопотання зазначила, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін та на час розгляду справи перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_3 Відповідачем можуть бути здійснені дії, спрямовані на відчуження рухомого та нерухомого майна на користь третіх осіб, що зробить в майбутньому неможливим або утруднить виконання судового рішення.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 травня 2014 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково, накладено арешт на нерухоме майно, а саме на 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на автомобіль «Daewoo Sens», реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1. Копію ухвали для виконання направлено до Реєстраційної служби ХМУЮ, а також Управлінню ДАІ ГУМВС України в Харківській області.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 травня 2014 року в частині відмови в передачі легкового автомобілю Daewoo Sens, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1 на відповідальне зберігання та передати його на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_1 Зазначає, що висновки суду в частині відмови в забезпеченні позову шляхом передачі легкового автомобілю на відповідальне зберігання ОСОБА_1 є необґрунтованими. Ненадано належної оцінки факту експлуатації ОСОБА_3 транспортного засобу та зменшення у зв'язку з цим його вартості.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримував.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню зважаючи на наступне.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення позову в частині передачі транспортного засобу на час розгляду справи на відповідальне зберігання ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не надано докази того, що перебування у фактичному користування ОСОБА_3 спірного автомобілю може завдати шкоди його цілісності. Також зважаючи на відсутність переліку майна та конкретних його ознак, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання в частині накладення арешту на все майно, яке знаходиться в будинку та надвірних будівлях.

Колегія суддів погоджується з даними висновками, оскільки вони відповідають вимогам ч. 1,3 ст. 151 ЦПК України.

Під час розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, не було надано належних доказів, що зазначають конкретне майно, яке знаходиться в спірному домоволодінні, зважаючи на що відсутні правові підстави для прийняття рішення щодо забезпечення позову в цій частині.

Не ґрунтуються на матеріалах справи й нормах закону вимоги представника ОСОБА_1 стосовно передачі спірного автомобілю на зберігання позивачу.

З заяви представника позивача - ОСОБА_2 вбачається, що відповідач розпоряджається майном на свій розсуд, використовує автомобіль у своїй професійній діяльності як таксист, що може утруднити виконання рішення при його розподілі та змінить вартість автомобілю, що відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України є підставою для передачі їй автомобілю на зберігання з метою запобігання розпорядження ОСОБА_3 цим майном.

Разом з тим, з матеріалів справи та пояснень представників сторін встановлено, що оцінку спірного автомобілю проведено. Представник відповідача в судовому засіданні посилався на те, що спірний автомобіль продовж останнього року не використовується ОСОБА_3 в підприємницькій діяльності. Разом з тим, відповідач користується цим автомобілем для власних потреб.

Таким чином, оскільки автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, то правові підстави для його вилучення із володіння та користування ОСОБА_3 відсутні.

Крім того, відповідно до п.7 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечений передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 щодо передачі їй автомобілю на відповідальне зберігання не відповідають зібраним по справі доказам та вимогам вказаної норми закону.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині.

Того ж часу колегія суддів вважає, що викладені обставини свідчать про те, що судом першої інстанції необґрунтовано обраний такий вид забезпечення позову як арешт зареєстрованої за відповідачем частини будинку і автомобілю, оскільки цей вид забезпечення позову позбавляє сторони користуватися зазначеним майном. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що є правові підстави для зміни виду забезпечення позову.

Колегія суддів вважає за можливе застосувати відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України такий вид забезпечення позову як заборону відчуження ОСОБА_3 спірної частини будинку і автомобілю.

Також, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в клопотанні про забезпечення позову представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила суд накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1. Натомість, суд першої інстанції задовольняючи клопотання в цій частині, припустився помилки в адресі будинку, наклавши арешт на 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що є зовсім іншим окремим об'єктом нерухомості, що також є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 травня 2014 року змінити.

Накласти заборону відчуження 46/100 частин будинку АДРЕСА_1 та автомобілю марки «Daewoo Sens», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, зареєстрованого за ОСОБА_3.

В іншій частині ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до п.2 ч.1 ст. 324 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: