Апеляційний суд Рівненської області
___________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
29 липня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :
Суддів - Збитковської Т.І, Остапука В.І, Квятковського А.С.
За участю прокурора - Салайчука Т.І.
Секретаря - Зінькової Т.А.
Засуджених - ОСОБА_3 ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_3 на вирок Сарненського районного суду від 31 січня 2014 року.
Цим вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Черногорськ Красноярського краю Російської Федерації, зареєстрований в АДРЕСА_2 громадянин України, з неповною середньою освітою, одружений, не працюючий, раніше судимий Острозьким районним судом: 06 квітня 2001 року за ч. 2 ст. 140 КК України на два роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в два роки і шість місяців та штрафом в розмірі 680 грн; 01 листопада 2001 року за ч. 3 ст. 81, ст. 71 КК України на три роки і шість місяців позбавлення волі; 14 квітня 2006 року за ч. 1 ст. 119 КК України на чотири роки позбавлення волі; 11 листопада 2008 року вироком цього ж суду за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на вісім років позбавлення волі, який ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 25.03. 2009 року змінено з перекваліфікацією дій на ч. 1 ст. 121 КК України і призначенням покарання у виді п"яти років позбавлення волі, -
засуджений за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 307 КК України на шість років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання не відбутої частини покарання за попереднім вироком остаточне покарання призначено - шість років і два місяці позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженка і мешканка АДРЕСА_1, громадянка України, з незакінченою вищою освітою, одружена, не працююча, раніше не судима,-
засуджена за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки з покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_3, відбуваючи покарання у Катеринівській виправній колонії № 46 Сарненського району Рівненської області, протягом лютого- березня 2012 року, під час побачень та телефонних розмов з дружиною ОСОБА_4, шляхом умовляння підбурив останню до незаконного придбання, перевезення і збуту шляхом передачі у місця позбавлення волі наркотичного засобу - каннабісу.
29 лютого 2012 року ОСОБА_4 за домовленістю з ОСОБА_3 в період часу з 10 год. до 12 год. 30 хв. на АДРЕСА_2 отримала від ОСОБА_5 в порушенні кримінальної справи щодо якої відмовлено, для передачі у місця позбавлення волі ОСОБА_3 особливо небезпечний наркотичний засіб - каннабіс, і 3 квітня 2012 року перевезла 5,994 г вказаного наркотичного засобу в с. Катеринівка Сарненського району Рівненської області для передачі засудженому ОСОБА_3
У поданих на вирок суду апеляціях:
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи доведеності вини засуджених у вчинених злочинах та правильності кваліфікації їх дій, покликається на призначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 невідповідного ступеню тяжкості і особам засуджених покарання, яке, на думку обвинувачення, є надто м"яким. Крім того, вказує, що судом було допущено неправильне застосування кримінального закону при призначенні додаткового покарання ОСОБА_4 у вигляді конфіскації майна. Просить скасувати вирок стосовно зазначених осіб та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 307, ст. 71 КК України та призначити йому остаточне покарання у виді семи років і двох місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, а ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 307 КК України - шість років позбавлення волі з конфіскацією майна, в решті вирок залишивши без змін.
Засуджений ОСОБА_3 зазначає, що за відсутності мети збуту наркотичного засобу його дії судом невірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 307 КК України, як не враховано при призначенні покарання і положень ст. 69 КК України, у зв"язку з чим просить скасувати вирок.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляції державного обвинувача в справі, засудженого ОСОБА_3, який при апеляційному розгляді справи, вказуючи про добровільну видачу ОСОБА_4 наркотичного засобу та відсутності внаслідок своїх дій істотної шкоди іншим особам чи суспільству, просить надати правильну кваліфікацію його діям і пом"якшити призначене покарання, думку засудженої ОСОБА_4, яка, щиро розкаюючись, заперечує проти погіршення її становища і підтримує клопотання ОСОБА_3 щодо пом"якшення його покарання, останнє слово засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перевіривши матеріали кримінальної справи й обговоривши викладене в апеляціях, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи, підлягає частковому задоволенню, а апеляція засудженого ОСОБА_3 - відхиленню з таких підстав.
Винність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за обставин, вказаних у вироку, за який їх засуджено, підтверджена сукупністю зібраних у справі й перевірених судом першої інстанції доказів, яким дана правильна юридична оцінка, що не знайшло заперечень з боку засуджених при апеляційному розгляді справи.
Як вбачається з протоколу судового засідання, який, відповідно до вимог ст. 87 КПК України (1960р) є основним засобом перебігу судового розгляду справи ( т. 2 а. с. 319), підсудний ОСОБА_3 показав, що відбуваючи покарання у Катеринівській ВК № 46 Сарненського району, під час побачень і телефонних розмов неодноразово вмовляв дружину ОСОБА_4 про передачу йому в місця позбавлення волі наркотичного засобу, який вона забрала у його матері в м. Остріг і 3 квітня 2012 року привезла в місця позбавлення волі, де в кімнаті для побачень мала передати йому, однак була затримана співробітниками міліції. Підсудна ОСОБА_4 також підтвердила, що під час спілкування з чоловіком на побаченнях і в телефонних розмовах, ОСОБА_3 шляхом вмовлянь і погроз змусив її забрати у його матері в м. Остріг і передати йому у виправну колонію наркотичний засіб - каннабіс, що нею в кінці лютого 2012 року і було зроблено, а 3 квітня 2012 року за вказівкою ОСОБА_3 поміщено наркотичний засіб у футляр від сигари, упаковано в презерватив, сховано та перевезено до ВК № 46 с. Катеринівка Сарненського району Рівненської області для передачі ОСОБА_3 де її було затримано працівниками міліції та в присутності понятих оглянуто особисті речі, в тому числі, і наркотичний засіб - каннабіс, який добровільно представила для огляду (т. 2 а. с. 318), що підтверджується і показаннями понятих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 2 а. с. 311-312).
Дані покази ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в повній мірі відповідають та узгоджуються з іншими, наведеними у вироку доказами.
З протоколу прослуховування аудіозаписів технічного заходу від 17.05.2012 року, складеного на підставі постанови Апеляційного суду Рівненської області від 11.01.2012 року № 10т про проведення негласної слідчої дії, слідує, що ОСОБА_3 схиляв ОСОБА_4 до придбання наркотичної речовини, її зберігання та подальшого збуту, способу збуту, схову та вимірювання даної речовини, а також про домовленість між ними про подальший план передачі у місця позбавлення волі ( т. 1 а. с. 87-117, 120).
Факт спілкування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по мобільному телефону щодо незаконного придбання, зберігання та передачі наркотичного засобу з метою збуту в місця позбавлення волі підтверджується і висновком криміналістичної експертизи матеріалів та засобів звукозапису № 2297/2298 від 12.07.2012 року (Т. 1 а. с. 159-185).
Доводи ОСОБА_3 в апеляції про відсутність в його діях мети збуту, що слугує підставою для перекваліфікації на ст. 309 КК України, не можна визнати обґрунтованими.
За роз"ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, під яким розуміються будь-які способи оплатного чи безоплатного розповсюдження наркотичних засобів або психотропних речовин серед невизначеного кола осіб, може свідчити, як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб'єкта злочину; те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх; тощо.
Зібрані у справі докази свідчать, що ОСОБА_3 підбурив ОСОБА_4 до незаконного придбання, зберігання, перевезення і передачі наркотичного засобу у місця позбавлення волі, яка, в свою чергу, придбавши за вищезазначених обставин наркотичний засіб, упакувала каннабіс за вказівкою ОСОБА_3 і перевезла наркотичний засіб у виправну колонію для передачі ОСОБА_3 а тому кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 307 КК України та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 307 КК України є вірною.
При обранні покарання засудженим суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винних та обставин, що пом"якшують і обтяжують покарання, а також роз"яснень що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно яких, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму чи наркоманії, у складі організованої групи, і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, та тим, які щиро розкаялися, сприяли розкриттю злочину і відшкодували завдані збитки, тощо.
Зокрема, призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд, крім тяжкості злочину, врахував, що ОСОБА_3 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі, і за вчинення тяжких злочинів, негативно характеризується за місцем відбування покарання, його розкаяння у вчиненому, і обрав покарання у виді позбавлення волі, яке в межах закону за скоєне, є мінімальним.
Зважаючи, що ОСОБА_3 скоєно злочин в період відбування покарання, суд правомірно призначив засудженому, відповідно до положень ст. 71 КК України, і остаточне покарання.
Обираючи покарання ОСОБА_4, суд взяв до уваги, що остання вперше притягується до кримінальної відповідальності, і в справі відсутні будь-які дані щодо її притягнення до адміністративної відповідальності, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, скоїла злочин під впливом ОСОБА_3, у якому щиро розкаялася, і з врахуванням положень ст. 69 КК України призначив їй покарання у виді п"яти років позбавлення волі, звільнивши від його відбування з випробуванням - іспитовим строком з покладенням обов"язків, передбачених ст. 76 КК України.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судом першої інстанції призначено покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, і не вбачає підстав для погіршення становища засуджених, як не вбачає підстав і для пом"якшення ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Поряд з цим, правильно встановивши фактичні обставини справи і призначивши в межах закону покарання винним, суд допустився порушень вимог кримінального закону щодо призначення ОСОБА_4, до якої застосовано ст. 75 КК України, додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, про що правомірно йдеться у поданій прокурором, який брав участь у розгляді справи, апеляції.
Відповідно до вимог ст. 77 КК України та п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання лише у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, і не може бути призначена конфіскація майна, як додаткове покарання.
За таких обставин вирок суду стосовно засудженої ОСОБА_4, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 367 КПК України (1960р), підлягає зміні з виключенням з вироку покликання на застосування щодо засудженої додаткового покарання - конфіскації майна.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції , задовольнити частково.
Вирок Сарненського районного суду від 31 січня 2014 року стосовно ОСОБА_4 змінити.
Вважати ОСОБА_4 засудженою до міри покарання, призначеної судом, виключивши з вироку призначення їй додаткового покарання - конфіскації майна.
В решті вирок залишити без змін, а апеляцію засудженого ОСОБА_3 - без задоволення.
С У Д Д І :
Збитковська Т.І. Остапук В.І. Квятковський А.С.