ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року Справа № 907/54/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаОСОБА_4 дов. від 31.03.2014 року

відповідачівОСОБА_5 дов. від 05.02.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

на постановувід 03.06.2014 року Львівського апеляційного господарського суду

у справі№907/54/14 господарського суду Закарпатської області

за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

доЛазещинської сільської ради

доФізичної особи - підприємця ОСОБА_6 ОСОБА_7

провизнання незаконним та скасування рішення Лазещинської сільської ради від 24.08.2003 року, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 26.12.2003 року, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Лазещинської сільської ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Лазещинської сільської ради від 24.08.2003 року, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 26.12.2003 року, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.03.2014 року (суддя Йосипчук О.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 року (головуючий суддя Мельник Г.І., судді Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.), у задоволенні позову відмовлено.

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваних судових рішень неправильно застосували статті 68, 116, 125, 152, 155 Земельного кодексу України,статті 11, 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

У додаткових поясненнях до касаційної скарги заявник посилається на те, що згідно історичної довідки спірна залізнична колія існує з 1894 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішення та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи рішенням Лазещинської сільської ради 6 сесії 4 скликання від 24.08.2003 року "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" було погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, затверджено вартість земельної ділянки та вирішено продати ПП ОСОБА_6 земельну ділянку, що відноситься до земель промисловості площею 1500 кв.м., для обслуговування лісопильного цеху на території Лазещинської сільської ради Закарпатської області, а також затверджено умови продажу земельної ділянки (а.с.30-31).

26.12.2003 року між Лазещинською сільською радою (продавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_6 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (а.с. 25-28).

07.02.2005 року Приватному підприємцю ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №058625 (а.с.130).

На вказаній земельній ділянці з 2000 року знаходиться нерухоме майно другого відповідача - пилорама, будівництво якої завершено у 2001 році, що підтверджується актом Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації (а.с.93-95).

Позивач звернувся із позовом про захист свого права користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту посилаючись на те, що його право на спірну земельну ділянку підтверджується з 1952 році Планом смуги відведення лінії Вороненко - Теребушани Львівської залізниці і що законодавством вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувались на підставі особливих положень про ці землі. Спірним рішенням і договором зачіпаються права позивача, як належного землекористувача, а відтак підлягають захисту в порядку застосування статей 152, 155 Земельного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно з частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Належних та допустимих доказів оформлення, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, ДТГО "Львівська залізниця" чи її відокремленими підрозділами у встановленому законодавством порядку права постійного користування чи права оренди спірної земельної ділянки позивачем не надано.

Посилання заявника на те, що рішення місцевої ради та виданий на його підставі Державний акт підлягають скасуванню, оскільки його право на земельну ділянку (на якій встановлена пилорама) виникло задовго до набрання чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ніким припинене не було, а також на те, що доказом належності спірної земельної ділянки Залізниці є долучений до позовної заяви "План границ полосы отвода линии Вороненка-Требушаны Львовской ж.д. с 94,7 км по 154,0 км" розроблений у 1952 року апеляційним судом було спростовано з огляду на те, що "Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода", затв. Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 року містить прямі вимоги щодо обов'язковості складення документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування землею підрозділами залізниць, а пункт 10 "Положения о землях, предоставленных транспорту", яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933 року регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством союзних республік.

Касаційна інстанція не може погодитись із таким висновком, оскільки судами не враховано, що згідно пункту 1 Постанови Ради народних комісарів СРСР №5 від 07.02.1933 року "Про затвердження Положення про землі надані транспорту" землями, які надані транспорту, визнаються зазначені у статтях 4-8 цього Положення землі.

Згідно пункту 4 вказаного Положення до залізничних транспортних земель відносяться землі, які зайняті залізничними коліями, у тому числі під'їзними, а також тих, що безпосередньо до них примикають.

Пунктом 9 цього Положення передбачено, що всі землі, які під час видання цієї постанови фактично знаходяться в виключній компетенції органів, вказаних у статті 1, вважаються закріпленими за ними та за відсутності їх погодження, можуть бути вилучені з їх відання тільки в порядку статті 11 вказаної постанови.

Рахівський район, на території якого знаходиться спірна земельна ділянка до складу України увійшов на підставі Закону СРСР "Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її з УРСР" від 01.11.1939 року, рішення з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України від 26.11.1944 року, Указу Президії Верховної Ради СРСР від 27.11.1945 року, Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24.01.1946 року.

А відтак, для вирішення даного спору по суті судам необхідно було встановити чи існувала залізнична колія щодо смуги відведення якої виник спір на момент переходу Західної України у склад СРСР та возз'єднання з УРСР, оскільки Постанова ЦВК та Ради народних комісарів СРСР від 07.02.1933 року №58/50 "Про затвердження положення про землі транспору" втратило чинність згідно з пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 08.01.1981 року №24 "Про затвердження положення про землі транспорту"

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень в цій частині не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 року у справі №907/54/14 господарського суду Закарпатської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач