ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.07.2014 року Справа № 904/1563/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Євстигнеєва О.С., Павловського П.П.
секретар судового засідання : Назаренко С.Г.
за участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 22.07.14 р. :
від позивача: Максюта М.О. (дов. № 3/20-361 від 04.03.14 р.);
від відповідача -1: Книшенко Е.М.( дов. № 68 від 07.04.14 р.)
прокурор та представник відповідача-2 в судове засідання не явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014р. у справі № 904/1563/14
за позовом: Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України м. Київ
до: В-1: Закритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії «Альмірус і К» м. Дніпропетровськ;
В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вереск і К» м. Дніпропетровськ
про визнання права власності
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 27.05.2014 р. у справі № 904/1563/14, яке підписано 29.05.14 р. і оформлено відповідне до ст. 84 ГПК України (суддя Євстигнеєва Н.М.), відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, пред'явленому в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України м. Київ до: В-1: Закритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії «Альмірус і К» м. Дніпропетровськ; В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вереск і К» м. Дніпропетровськ про визнання за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України м. Київ права власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську.
Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері не погодився з вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення по даній справі, в частині відмови визнання за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України м. Київ права власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2 в м.Дніпропетровську.
Визнати за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (код ЄДРПОУ 08803498) право власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську.
Скаржник вважає рішення суду першої інстанції не обґрунтованим та таким, що свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням (порушенням) норм матеріального права, а саме ст.ст. 92, 317, ч. 1 ст. 328 ЦК України.
ЗАТ фінансово-будівельна компанія «Альмірус і К» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Вереск і К» відзив на апеляційну скаргу не надали. Відповідач-2 в судове засідання не з'явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, не повідомив суд про поважні причини неявки. Неявка відповідача-2 не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній матеріалами.
Відповідач-1 в судовому засіданні просив скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що спірні квартири ним були передані до статутного капіталу Товариству з обмеженою відповідальністю «Вереск і К».
Розпорядженням секретаря судової палати від 21.07.2014 р. № 433-1, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Кощеєва І.М. - члена постійно діючої колегії суддів, змінено склад колегії суддів, замість Кощеєва І.М. справу буде розглядати суддя Павловський П.П.
Відповідач -1 подав заяву про залучення до матеріалів справи копію Постанови ВГСУ від 02.07.2014 р. у справі № 904/5470/13.
Позивач надав письмове пояснення від 21.07.2014 р. № 3/20/1-1629, до якого додав ксерокопії платіжних доручень від 31.05.2002 р. № 80, від 02.07.2002 р. № 101, від 06.11.2002 р. № 152, 3 180 від 06.11.2002 р.. від 07.04.2003 р. № 4, Довідки про зміни річного розпису асигнувань бюджету (кошторису) на 2002 р., кошторис на 2003 р.
В судовому засіданні оголошено перерву до 29.07.2014 р. до 10 год. 25 хвилн.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що 08 травня 2002 р. між Закритим акціонерним товариством фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К" (сторона - 1) та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (сторона - 2) укладений договір №347 на будівництво житла в порядку пайової участі, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є спільна діяльність сторін у завершенні будівництва житла, розпочатого до 01.07.1997 року в м. Дніпропетровську загальною орієнтованою площею 518,8 м2 з метою забезпечення житлом безквартирних військовослужбовців ВВ МВС України у Дніпропетровському гарнізоні. Внесок, який необхідний для закінчення будівництва, складає 140 000,00 грн.
Сторона-1 зобов'язується збудувати і передати стороні-2 квартири загальною площею 518,8 м2 у м. Дніпропетровську, а також сприяти залученню підприємств-інвесторів на суму інвестицій пайової участі сторони-2 в розмірі 640 718,00 грн. для фінансування завершення вищезазначеного будівництва житла, у відповідності з адресним переліком, що додається (Додаток №1) (п.1.2 договору).
Відповідно до п.6.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання. Термін дії договору - до повного виконання умов договору, але не пізніше 01.10.2002 року (п.6.4 договору).
За умовами п.2.1 договору сторона-2 фінансує будівництво житла, що буде передано стороною-1, за договірною ціною будівництва 1 235,00 грн. за 1 м2 загальної площі, загальна орієнтовна сума пайової участі в будівництві складає 640 718,00 грн. Загальна площа квартир (відповідно - загальна вартість пайової участі сторони-2 в будівництві), що передаватиметься стороною-1 для сторони-2, підлягає уточненню після проведення обмірів БТІ фактичних площ збудованого житла. Вартість 1 м2 загальної площі житла є остаточною і зміні не підлягає.
Відповідно до п.3.1 договору сторона-1 зобов'язана: оформити і передати стороні-2 правовстановлюючу документацію на квартири, а також самі квартири загальною площею 518,8 м2 в термін до 01.07.2002 року (п.3.1.1); вимагати прийняття загальної площі стороною-2 і сплати нею її вартості, за рахунок переданих інвестицій підприємств, що залучені до інвестування за допомогою сторони-1 (п.3.1.2); надати допомогу стороні-2 в залученні підприємств-інвесторів на загальний обсяг інвестицій в сумі 640 718,00 грн. (п.3.1.5); у разі відсутності інвестиційних надходжень від підприємств, залучених за допомогою сторони-1 до інвестування будівництва житла для військовослужбовців, завершити будівництво житла у відповідності до адресного переліку (Додаток № 1), власними силами або за рахунок інших пайовиків, з метою введення будинків в експлуатацію до 01.07.2002р. та передачі стороні-2 житлової площі на суму перерахованих коштів у відповідності з умовами дійсного договору (п.3.1.6).
В доповненнях до договору №347 на будівництво житла в порядку пайової участі від 08.05.2002 року сторони прийшли до згоди про збільшення обсягу фінансування на 254 163,00 грн. Загальний об'єм фінансування за даним договором складає суму 882 066,64 грн. Загальна кількість квартир, що підлягають передачі стороні-1 у результаті здійснення передбачених договором дій сторони-2, складає 13, загальною площею 728,8 м2 за договірною ціною 1 210,30 грн. Для виконання доручення, передбаченого даним договором, сторона-1 забезпечує сторону-2 необхідними грошовими коштами. Згідно з додатком 1 та додатком 2 до договору (адресний перелік квартир) відповідач зобов'язався передати позивачу 13 квартир загальною площею 728,8 м2.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2013 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р., позовні вимоги було задоволено: присуджено до витребування у ЗАТ ФБК "Альмірус і К" на користь ГУ ВВ МВС України квартири № № 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 79, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2 у м. Дніпропетровську.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідні квартири повинні були бути введені в експлуатацію до 01.07.2002 року і передані відповідачем позивачу на підставі Договору про пайову участь у будівництві на платній основі, на виконання чого позивачем було перераховано відповідачу суму в розмірі 882 066, 64 грн.; крім того, остаточні розрахунки між сторонами проведені не були, відсутні докази надання відповідачем позивачу актів взаємозвірки та приймання-передачі житлової площі, акта державної приймальної комісії, а тому не можна вважати, що відповідач належним чином виконав свої обов'язки в контексті п. 2.4 Договору від 08.05.2002 року № 347 та положень ст. 526 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Вереск і К" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року і припинити провадження у справі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, вважає, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів було не повно досліджено обставини у даній справі, зокрема, не надано належної правової оцінки тій обставині, що вищевказані квартири, що знаходяться за адресою: вул. Дементьєва, 2 у м. Дніпропетровську, ЗАТ ФБК "Альмірус і К" і є предметом даного спору, належать іншій особі на праві власності.
Постановою від 02.07.2014 р. Вищий Господарський Суд України по справі № 904/5470/13 частково задовольнив касаційну скаргу.
Рішення господарського суду Дніпропетровської обл. від 01.10.2013 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі № 904/5470/13 скасовано.
Справу № 904/5470/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської обл.
З матеріалів справи (а.с. 132-157) вбачається, що квартири, на які позивач просить визнати право власності за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, що знаходяться за адресою: вул. Дементьєва, 2 у м. Дніпропетровську, належать ТОВ «Вереск і К» на праві власності, про що свідчать свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст.13 Конституції України, норми якої є нормами прямої діє, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно до ч. 4 ст. 41 Конституції та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений права власності.
На підстав викладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, колегія суддів приймає до уваги той факт, що спірні квартири на момент вирішення справи по суті вже належали ТОВ "Вереск і К" на праві приватної власності.
Колегія суддів вважає, що господарський суд Дніпропетровської обл. відмовив у задоволенні позову по даній справі з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.
Відповідно до частини 1 статті 139 Цивільного кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів (частина 3 статті 139 Господарського кодексу України).
Відповідно до приписів частини 1 статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.
Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти (частина 2 статті 141 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (стаття 137 Господарського кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року №383/2011, Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України входить до системи органів виконавчої влади.
Згідно з п.1.2 Положення про Головне управління внутрішніх військ МВС України, затвердженого наказом МВС України від 18.10.2006 року №1022, Головне управління внутрішніх військ МВС України є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України з питань реалізації державної політики у сфері забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України.
З наведеного вбачається, що спірне майно (квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську) є об'єктом державної власності управління яким здійснює центральний орган виконавчої влади - Міністерство внутрішніх справ України, позивач у справі (Головне управління внутрішніх військ МВС України) є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України, якому надано право оперативного управління спірним майном.
Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Таким чином, позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України про визнання за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України право власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську задоволенню не підлягають, так як Головне управлінням внутрішніх військ МВС України має право оперативного управління на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську, а не права власності на спірні квартири.
При цьому, господарський суд зазначив, що заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері не позбавлений права завернутися до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську та в інтересах держави в особі Головного управлінням внутрішніх військ МВС України про визнання оперативного управління на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську.
22.05.2014 р. заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подав заяву про уточнення позовних вимог (вих.. № 05/2-272 вих14 від 17.05.2014 р.), в якій просив:
- залучити до розгляду справи Міністерство внутрішніх справ України та визнати за Міністерством внутрішніх справ України право власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську;
- визнати за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України право оперативного управління квартирами №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську.
27.05.2014 року заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подав заяву про уточнення позовних вимог (вих. №05/2-342 вих. 14 від 23.05.2014 року), якою просив:
- визнати право власності за державою в особі Міністерства внутрішніх справ України на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську;
- визнати право оперативного управління квартирами №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України.
Відповідно до п.3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
У заявах про уточнення позовних вимог (за вих. №05/2-272 вих. 14 від 17.05.2014 року та за вих. №05/2-342 вих. 14 від 23.05.2014 року) заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері змінено предмет позову (при поданні позову просив визнати право власності, в уточненнях просить визнати право оперативного управління та право власності за іншою особою, не позивачем у справі), вказані заяви подані до господарського суду Дніпропетровської області 22.05.2014 року та 27.05.2014 року відповідно.
Між тим, розгляд справи №904/1563/13 розпочався по суті у судовому засіданні, яке відбулося 08.04.2014 року, про що зазначено у протоколі судового засідання від 08.04.2014 року.
Таким чином, заяви про уточнення позовних вимог (за вих. №05/2-272 вих. 14 від 17.05.2014 року та за вих. №05/2-342 вих. 14 від 23.05.2014 року), подані заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до господарського суду Дніпропетровської області 22.05.2014 року та 27.05.2014 року відповідно, відповідно до приписів п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи.
На підстав викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері м. Київ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. у справі № 904/1563/14 залишити без змін.
Стягнути з Головного управління внутрішніх військ МВС України (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9А, ідентифікаційний код 08803498) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 34 599 грн. 35 коп.
Доручити господарському суду Дніпропетровської обл., відповідно до вимог статей 116-117 ГПК України, видати наказ.
Повний текст постанови підписано 29.07.2014 р.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Р.М. Бахмат
Судді: О.С. Євстигнеєв
П.П. Павловський