ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 4/390-17/47(4/761-4/30) |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. та рішення господарського суду Львівської області від 06.07.2005р.
у справі №4/390-17/47(4/761-4/30)
господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Лізинг”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс”
треті особи Відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління,
Відкрите акціонерне товариство “Фіакр”,
Відкрите акціонерне товариство “Львівське АТП-14630”
про стягнення 894 112,42грн.
за участю представників:
ТОВ “Транс-Лізинг” -. не з’явилися;
ВАТ “Львівавтотранс” –Павловський А.В.;
ВАТ “Державний ощадний банк України” –не з’явилися;
ВАТ “Фіакр” –не з’явилися;
ВАТ “Львівське АТП-14630” - не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю “Транс-Лізинг” звернулося до арбітражного суду Львівської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс” 894112,42грн., у т.ч. 639 872,67грн. основної заборгованості з лізингових платежів, 254 239,74грн. пені
В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказує на не виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором фінансового лізингу від 27.10.97р. №Ма-Л-26-Пж щодо сплати лізингових платежів у встановлений договором строк та у повному обсязі (т.1 а.с.4-5).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач доповнив заявлені ним вимоги та просить стягнути з відповідача також проценти за користування. (т.1 а.с.69,81).
Відповідач у справі – ВАТ “Львівавтотранс” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє. При цьому, відповідач посилається на те, що:
- заборгованість щодо лізингових платежів повністю погашена у січні 2000р.;
- договір фінансового лізингу від 27.10.97р. №Ма-Л-26-Пж є недійсним, у зв’язку з чим не є підставою для виникнення відповідних зобов’язань;
- пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Крім того, відповідач вказує на те, що виступив гарантом виконання позивачем –ТОВ “Транс-Лізинг” зобов’язань за кредитними договорами №16-90 від 28.11.97р. та №16-92 від 03.12.97р., укладеними ним з ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління. У зв’язку з не виконанням позивачем своїх зобов’язань за цими договорами, сума заборгованості по кредитних договорах за рішенням господарського суду Львівської області від 10.08.2001р. у справі №1/331-11/97 стягнута з ВАТ “Львівавтотранс”. Розмір зазначеної заборгованості, зазначає відповідач, повністю перекриває вимоги позивача (т.1 а.с.23,83-84).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Під час нового розгляду справи, ухвалою господарського суду Львівської області від 15.06.2005р. до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору залучено ВАТ “Фіакр”, ВАТ “Львівське АТП-14630”, ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління (т.2 а.с.48).
До прийняття рішення у справі, звернувшись з заявою від 25.06.2005р., позивач відмовився від заявлених ним вимог в частині стягнення пені, а також збільшив розмір вимог в частині основного боргу та трьох процентів річних. Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 720 850,31грн., у т.ч. 620 086,33грн. основної заборгованості, 100 763,98грн. в рахунок трьох процентів річних (т.2 а.с.56).
У подальшому заявою від 06.07.2005р. ТОВ “Транс-Лізинг” уточнив заявлені вимоги та доповнив їх вимогами про стягнення збитків від інфляції. Так, згідно з заявою позивач просить стягнути з ВАТ “Львівавтотранс” 583 568,99грн., у т.ч. 471 900,03грн. основної заборгованості, 48 476,59грн. збитків від інфляції, 63 192,37грн. в рахунок трьох відсотків річних (т.2 а.с.66).
Вищевказана заява відкликана позивачем 06.07.2005р., одночасно ним подано нову, у якій ТОВ “Транс-Лізинг” просить стягнути з відповідача 430443,20грн., у т.ч. 394 902,02грн. заборгованості з лізингових платежів, 35541,18грн. відсотків. Провадження у справі за іншою частиною позовних вимог ТОВ “Транс-Лізинг” просить припинити (т.2 а.с.68,79).
Рішенням господарського суду Львівської області від 06.07.2005р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з ВАТ “Львівавтотранс” на користь ТОВ “Транс-Лізинг” стягнуто 394 902,02грн. заборгованості з лізингових платежів, 35 541,18грн. відсотків; в іншій частині позову провадження у справі припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України (т.2 а.с.83-85).
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо сплати лізингових платежів у повному обсязі та у встановлений договором №Ма-Л-26-Пж від 27.10.97р. строк. При цьому, посилання відповідача щодо припинення зобов’язань з оплати лізингових платежів за спірний період припинені внаслідок заліку, судом першої інстанції відхилені, оскільки позивач заперечує проти такого заліку, посилаючись на відсутність у нього зустрічного зобов’язання перед відповідачем.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. рішення господарського суду Львівської області від 06.07.2005р. залишено без змін (т.2 а.с.130-136).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ “Львівавтотранс” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні заявленого позову відмовити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.10.97р. між сторонами у справі –ТОВ “Транс-Лізинг” та ВАТ “Львівавтотранс” укладено договір фінансового лізингу №Ма-Л-26-Пж.
Дійсність зазначеного договору була предметом розгляду у справі господарського суду Львівської області №3/47-13/108 за позовом ВАТ “Львівавтотранс” до ТОВ “Транс-Лізинг”. Рішенням господарського суду Львівської області від 02.10.2001р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2002р., у позові щодо визнання вищевказаного договору недійсним відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.01.2003р. постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2002р. у зазначеній справі залишена без змін.
При цьому, факти встановлені вищевказаним рішенням є преюдиційними для даної справи в силу ч.2 ст.35 ГПК України.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.
Отже, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін певних прав та обов’язків, визначених ним.
Так, за умовами договору позивач брав на себе зобов’язання придбати відповідно до договору-замовлення ДЗ №Ма-Л-30-Пж від 24.10.97р. 26 мікроавтобусів “Пежо” J9 Карсан та передати їх відповідачу на умовах фінансового лізингу (п.1.1 договору), а відповідач –сплачувати щомісячні лізингові платежі у строки та у розмірах, визначених додатком №1 до договору та доповнень до додатку (пп.5.1, 7.1)
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов’язання, передавши відповідачу 17.01.98р. згідно акта прийому-передачі 26 мікроавтобусів марки Пежо J9 Карсан.
Частина зазначених мікроавтобусів повернута ТОВ “Транс-Лізинг” 30.10.98р. ( 16 автобусів), а інша частина (10 автобусів) –27.11.98р.
В період фактичного знаходження мікроавтобусів у користуванні, що встановлено під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, взяті на себе зобов’язання щодо сплати лізингових платежів у встановлений договором строк відповідач виконував лише частково; заборгованість на момент прийняття рішення у справі становить 394 902,02грн.
Між тим, в силу ст.161 ЦК УРСР (чинному на момент укладення договору та настання строків виконання відповідних зобов’язань щодо сплати щомісячних лізингових платежів, звернення до суду з позовом), зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Такий же обов’язок визначений і діючими на момент прийняття рішення судом нормами.
Так, відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення основної заборгованості суди дійшли з урахуванням положень вищенаведених норм права.
Згідно ст.214 ЦК УРСР (чинному на момент порушення зобов’язання), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Такий же обов’язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов’язання, встановлений і ч.2 ст.625 ЦК України, що діє на момент прийняття рішення у даній справі.
Враховуючи зазначене, судами правильно визнані обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції (в частині платежу, визначеного у гривнах).
При цьому, касаційна інстанція вважає правильним відхилення судами доводів ВАТ “Львівавтотранс” щодо припинення зобов’язання з оплати лізингових платежів внаслідок зарахування його з зустрічною вимогою до відповідача.
Так, ВАТ “Львівавтотранс” згідно договору гарантії від 14.12.98р., який укладено між ним та Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України в особі Львівського обласного управління, виступив гарантом виконання зобов’язань ТОВ “Транс-Лізинг” за кредитними договорами №16/90 від 28.11.97р., №16-92 від 02.12.97р., №375-105 від 30.12.97р., №375/108 від 09.01.98р.
Рішенням господарського суду Львівської області від 10.08.2001р. у справі №1/331-11/97 за позовом ВАТ “Державний ощадний банк України “ в особі Львівського обласного управління до ВАТ “Львівавтотранс”, ТОВ “Транс-Лізинг”, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2001р., з ВАТ “Львівавтотранс” як гаранта стягнуто заборгованість за кредитними договорами.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2002р. судові акти, прийняті у справі №1/331-11/97, залишені без змін.
05.04.2004р. ВАТ “Львівавтотранс” направило ТОВ “Транс-Лізинг” заяву про зарахування вимог позивача щодо сплати лізингових платежів з регресними вимогами ВАТ “Львівавтотранс”, які виникли, як вважає відповідач, внаслідок стягнення рішенням суду з нього заборгованості за вказаними кредитними договорами.
Однак, як встановлено судами, щодо вимог відповідача між сторонами існує спір, оскільки позивач заперечує проти заліку таких вимог. Такий спір розглянутий судом і відповідно до рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2004р. у справі №4/82-15/20 за позовом ВАТ “Львівавтотранс” до ТОВ “Транс-Лізинг” про стягнення 860000грн., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2004р., у позові відмовлено. Отже, вимоги відповідача визнані безпідставними.
Рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2004р. у справі №4/82-15/20 відповідно до ч.4 ст.85 ГПК України набрало законної сили і факти, встановлені таким рішенням, в силу ч.2 ст.35 ГПК України, є преюдиційними.
Провадження у справі за частиною вимог обґрунтовано припинено судом першої інстанції і рішення у цій частині вірно залишено апеляційною інстанцією без змін, враховуючи відмову позивача від частини вимог.
За таких обставин, судові акти прийняті у цій справі з урахуванням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. у справі №4/390-17/47(4/761-4/30) господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс” –без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.