ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 35/406 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Легіон” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. та рішення господарського суду м. Києва від 18.11.2005р.
у справі №35/406 господарського суду м. Києва
за позовом Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
до відповідача Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Легіон”
про стягнення 25 000грн.
за участю представників:
ДП “НАЕК “Енергоатом” –не з’явилися;
Адвокатське об’єднання “Юридична фірма “Легіон” –не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Южно-Української АЕС звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Легіон” 25 000грн. в рахунок повернення авансу, сплаченого за умовами договору №1/2002 від 03.09.2002р.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за цим договором у встановлений ним строк. Вищевказаний договір 31.07.2004р. припинив свою дію, між тим відповідач взятих на себе зобов’язань не виконав і на вимогу не повернув коштів, сплачених йому в якості авансу (т.1 а.с.2-4).
Відповідач у справі – АО “Юридична фірма “Легіон” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:
- перераховані позивачем в якості авансу грошові кошти повністю використані на виконання наданого доручення;
- надане згідно договору №1/2002 доручення не виконано, у зв’язку з наданням позивачем недостовірної інформації (т.1 а.с.100,155-156).
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.11.2005р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з АО “Юридична фірма “Легіон” на користь ДП “НАЕК “Енергоатом” стягнуто 25 000грн. (т.2 а.с.114-119).
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов’язаний повернути відповідачу 25 000грн., оскільки:
- відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за умовами договору доручення №1/2002 від 03.09.2002р. у встановлений договором строк;
- в якості авансу позивачем перераховано відповідачу 25 000грн.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що відповідач має право вимагати відшкодування понесених ним витрат, пов’язаних з виконанням доручення, звернувшись з відповідним позовом, що ним не зроблено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. рішення господарського суду м. Києва від 18.11.2005р. залишено без змін (т.2 а.с.147-150).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, АО “Юридична фірма “Легіон” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судами норм матеріального права.
До розгляду поданої касаційної скарги по суті заявлених у ній вимог, від сторін у справі надійшли клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, враховуючи неможливість участі повноважних представників сторін у засіданні касаційної інстанції, що призначено на 06.06.2006р.
Подані клопотання відхилені колегією суддів з огляду на те, що:
- сторонами не надано доказів існування обставин, на які вони посилаються у поданих клопотаннях;
- явка представників сторін у засідання касаційної інстанції не є обов’язковою і не визнана такою судом;
- у разі зайнятості представників, сторони мали можливість уповноважити інших осіб на представництво їх інтересів під час касаційного перегляду прийнятих у справі судових рішень.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В силу ч.2 ст.82 ГПК України, рішення господарського суду викладається у письмовій формі і підписується всіма суддями, що брали участь у засіданні.
Рішення у даній справі судом першої інстанції прийнято у судовому засіданні 18.11.2005р.
Оскаржуване рішення підписано колегією у складі суддів: Ковтуна С.А. (головуючий), Хрипуна О.О., Якименка М.М. Між тим, з протоколу судового засідання від 18.11.2005р. (т. 2 а.с.113) вбачається, що засідання проведено лише за участю судді Ковтуна С.А. (склад суду).
Відповідно до п.5 ч.2 ст.104 ГПК України, зазначене порушення є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Між тим, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на зазначене порушення норм процесуального права не звернув уваги.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог та переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, суди встановили, що 03.09.2002р. між сторонами у справі –ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Южно-Української АЕС та АО “Юридична фірма “Легіон” укладено договір доручення №1/2002.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.
Отже, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін певних прав та обов’язків, визначених ним.
Судами вірно визначено правову природу укладеного сторонами договору та віднесено його до договору підряду.
В силу ст.386 ЦК УРСР, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Так, за умовами договору, відповідач взяв на себе зобов’язання виконати від імені позивача наступні юридичні дії:
- отримати від ЗАТ “Компанія “СМІТ” (м. Волгодонськ, Росія) технічну та робочу проектну документацію на монтаж та пусконалагодження технологічного обладнання для кондиціонування рідких радіоактивних відходів, розроблену в рамках контракту №1-ЮС-96 від 22.11.96р. та оплачену довірителем;
- витребувати від ЗАТ “Компанія “СМІТ” звіт про виборку ТМЦ та отримання активів в ТОВ “Оферта Плюс” (м. Кишинів, Молдова) за контрактом №ЮСО-1 від 04.05.99р. та передати його довірителю для: зменшення кредиторської заборгованості довірителя перед ЗАТ “Компанія “СМІТ” за контрактом №1-ЮС-96 від 22.11.96р.; зменшення дебіторської заборгованості ТОВ “Оферта Плюс” перед довірителем за передані векселя, емітовані НПХА “ЕЛКО” (сел. Теплодар Одеської області) (п.1.1 договору).
Відповідно до п.3.5 договору розмір винагороди визначається додатковими угодами №№1,2. При цьому, договором передбачена виплата авансу у розмірі 25% від суми винагороди.
Строк дії договору визначений п.3.1 договору до 31.12.2002р., однак, за згодою сторін неодноразово змінювався додатковими угодами.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ДП “НАЕК “Енергоатом” перерахувало АО “Юридична фірма “Легіон” платіжним дорученням №9526 від 16.09.2002р. в якості авансу 25000грн.
Предметом спору у даній справі є повернення відповідачем грошових коштів, перерахованих йому в якості авансу, у зв’язку з невиконанням ним взятих на себе зобов’язань за умовами укладеного договору, строк дії якого визначений до 31.07.2004р.
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти перераховані саме в якості часткової оплати виконаних робіт і повинні бути повернуті відповідачем у зв’язку з припиненням доручення внаслідок відмови позивача від доручення. При цьому, судом відхилені доводи відповідача щодо використання таких грошових коштів на покриття фактичних витрат, пов’язаних з виконанням доручення.
Такий висновок суду першої інстанції підтриманий апеляцією.
Разом з тим, судами не взяті до уваги наступні норми матеріального права.
Так, договір доручення є двостороннім договором, оскільки в силу факту його укладення кожна із сторін набуває певних прав та обов’язків.
Зокрема, обов’язок повіреного виконувати доручення відповідно до вказівок доручителя (ст.388 ЦК УРСР) кореспондується з правом довірителя вимагати від повіреного виконання зазначеного обов’язку; обов’язок довірителя виплатити повіреному винагороду, якщо це передбачено умовами договору (ст.387 ЦК УРСР), кореспондується з правом останнього вимагати виконання такого обов’язку довірителем тощо.
Згідно ст.171 ЦК УРСР (чинному на момент укладення вищевказаного договору), взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше.
Встановлений вказаною нормою порядок виконання зобов’язань передбачає вчинення певних дій, направлених на виконання відповідних зобов’язань сторонами одночасно або безпосередньо одне за одним. Таким чином, кожна із сторін має право затримати виконання зобов’язання, яке вона взяла за умовами договору, до моменту, коли виконання свого зобов’язання запропонує інша сторона, якщо інший порядок виконання зобов’язання не визначений законом, договором або витікає із змісту зобов’язання.
Аналогічне правило щодо виконання взаємних зобов’язань визначене і нормами ЦК України, чинному на момент припинення договору доручення.
Так, в силу ч.2 ст.538 ЦК України, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. При цьому, згідно ч.3 вказаної норми, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Одними із основних обов’язків довірителя, за загальним правилом, визначеним ст.391 ЦК УРСР, є: забезпечення повіреного коштами, необхідними для виконання доручення; відшкодування повіреному фактичних витрат, які були необхідні для виконання доручення, у т.ч. і у разі припинення договору (ст.393 ЦК УРСР, 1009 ЦК України).
Звичайні умови договору доручення, визначені пп.1,2 ч.2 ст.391 ЦК України, сторонами у договорі не змінені. Зокрема, сторонами не передбачені спеціальні умови, що змінюють звичайні умови, визначені вказаною нормою.
Враховуючи суть зобов’язання з доручення, виконання обов’язку щодо забезпечення повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, передує виконанню зобов’язань повіреним за договором доручення.
Таким чином, для правильного вирішення спору у даній справі, судам необхідно було з’ясувати: чи виконав позивач зобов’язання з забезпечення повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, невиконання якого дає повіреному право, зокрема, зупинити виконання; чи приступив відповідач до виконання зобов’язань за договором; які витрати поніс відповідач у зв’язку з виконанням доручення позивача; чи відшкодовані відповідні витрати, у разі їх понесення, позивачем.
Крім того, в порушення вимог ст.47 ГПК України, судами не надана оцінка доводам відповідача щодо фактичної неможливості виконання наданого доручення у зв’язку з повідомленням позивачем неправдивих відомостей.
Неповне з’ясування обставин справи, що підлягали встановленню, є порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст.47 , 38,43 ГПК України, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав та обов’язків сторін.
Враховуючи наведене, прийняті судові акти підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :.
1. Касаційну скаргу Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Легіон” задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. та рішення господарського суду м. Києва від 18.11.2005р. у справі №35/406 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.