УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8   листопада  2006   року  колегія  суддів   судової  палати   в   цивільних   справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді   Берзіньш B.C.,

суддів   М'ясоєдовоїТ.М., Іващенко В.В., при секретарі   Войциховської Е.В. з участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2006 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя, ОСОБА_3 про визнання рішення та акту вводу в експлуатацію недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

5 квітня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя, ОСОБА_3 про визнання рішення та акту вводу в експлуатацію недійсними. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Сімферополя НОМЕР_1 затверджено акт комісії про ' закінчення будівництва та ввід до експлуатації індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення цього виконкому НОМЕР_2 про виділення земельної ділянки на ім'я ОСОБА_5 Акт вводу до експлуатації домоволодіння, що є у іншій справі датований 10.02.2004 року. Проте копія зазначеного акту, що отримана ним особисто із архіву Сімферопольського міськвиконкому не містить в собі дати складання. Також вважає, що акт складений у порушення вимог БНіП 3.01.04-87 і в ньому містяться грубі, неправдиві та фальсифіковані відомості, а саме: в акті не має посилання на договір на право будівництва та проект будівлі; узгоджений з відділом комунального господарства; відсутні відомості про початок та закінчення будівництва будинку. Як зазначено в рішенні НОМЕР_2, будівництво розпочате ОСОБА_5 у 1974 році самочинно, відсоток готовності складає 70%. В рішенні виконкому, що оскаржується зазначено, що будинок приймається з простроченим терміном будівництва, а в рішенні від 13.03.1973 року передбачено, що після здачі будинку до експлуатації відділу комунального господарства видати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1. Таким чином вважає, що оскаржуваний акт свідчить про те, що ОСОБА_5 будинок до експлуатації не здавався та свідоцтво про право власності йому не видавалося з 1973 року по 1994 рік. Окрім викладеного, вважає, що в акті зазначені фальсифіковані відомості щодо стану та комунікацій будинку; відсутні відомості про житлову площу, площу забудови; акт не підписаний членами комісії Аверіною та Єременко. Таким чином, вважає, що акт закінчення будівництва та вводу в експлуатацію домоволодіння, затверджений рішенням виконкому НОМЕР_1 є недійсним, а дії виконкому порушують його права. так як після прийняття будинку до експлуатації ОСОБА_3 було оформлено право власності на 1/2 частку домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, але ОСОБА_7 не може бути спадкоємцем цієї частини домоволодіння, а лише витрачених на його будівництво матеріалів. На підставі викладеного позивач просить суд поновити йому строк для звернення до суду, як пропущений з поважних причин і визнати рішення Київського райвиконкому НОМЕР_1 та акт вводу до експлуатації будинку АДРЕСА_1 недійсними.

Справа №22а-6892/06                            

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 19.08.2006 року позовна заява ОСОБА_1 до виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя, ОСОБА_3 в частині визнання свідоцтва про право власності на частину будинку недійсним залишена без розгляду.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 19 серпня 2006 року у поновленні пропущеного процесуального строку на звернення до суду першої інстанції і задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаною постановою суду. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції від 19.08.2006 року як необгрунтованої, постановленої з порушенням норм процесуального права з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не засновані на матеріалах справи, постанова суду не відповідає вимогам закону, судом зроблені неправильні висновки щодо пропуску строку звернення до суду без поважних причин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги позивача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно зі статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обгрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції.або необгрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Ухвалюючи постанову про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог, виходячи з того, що позивачем пропущений річний строк для звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України без поважних причин.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки вважає їх правильними та заснованими на законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 100 наведеного кодексу встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Сімферополя НОМЕР_1 на підставі рішення міськвиконкому НОМЕР_2 затверджений акт вводу в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1, жилою площею 48,5 кв.м., загальною площею 99,3 кв.м. з цокольним поверхом що належить на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (померлим).

19.04.1994 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на спадщину у вигляді 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 після смерті 23.08.1993 року ОСОБА_5.

На підставі договору-купівлі продажу від 14.03.1997 року посвідченого Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою у власність ОСОБА_3 перейшла і друга половина спірного будинку.

Із копії акта про закінчення будівництва та ввід в експлуатацію домоволодіння та рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Сімферополя НОМЕР_1 вбачаться, що вказані документи отримані особисто позивачем 1 грудня 2004 року, однак з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду

Справа №22а-6892/06

першої інстанції тільки 5 квітня 2006 року, тобто з пропуском встановленого законом строку для звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 4-5, 8-11).

Поважність причин пропуску строку для звернення до суду позивач обґрунтовує тим, що на час отримання ним копій оскаржуваних документів не був прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України.

Однак вказаний довід позивача судовою колегією не приймається до уваги, оскільки до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України питання щодо оскарження рішень дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування розглядалися в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України (1963 року). Положеннями ст. 248-5 наведеного кодексу встановлено, що скаргу може бути подано до суду у двохмісячний строк обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином, встановлений наведеною нормою процесуальний строк на звернення до суду також був пропущений позивачем без поважних причин оскільки, ні -позивач, ні його представник не надали суду першої та апеляційної інстанції доказів на обґрунтування пропуску строку з поважних причин.

Крім того, суд урахував, що ОСОБА_3 наполягала на відмові позивачу в поновленні пропущеного процесуального строку.

Посилання апелянта на те, що ним не пропущений строк для звернення до суду згідно з положеннями ч. 4 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з тим, що відповідь на свою скаргу до виконкому Київської районної ради м. Сімферополя він отримав лише 20 квітня 2006 року, після чого звернувся з адміністративним позовом не може бути прийнято до уваги, оскільки при зверненні до суду він не пов'язував ці обставини з пропуском ним строку, тому вони не були предметом розгляду і оцінки суду першої інстанції, оскільки знаходяться за межами вимог, заявлених позивачем.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про "не •обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і відсутність поважних причин для поновлення позивачу пропущеного процесуального строку для звернення до суди за захистом своїх прав.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, по суті не спростовують висновків . суду першої інстанції і не можуть бути прийняті до уваги, тому що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам закону, в зв'язку з чим оскаржувана постанова не може бути скасована чи змінена по суті.

При розгляді справи суд повно, об'єктивно та всебічно з дотриманням вимог процесуального права дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам.

Додаткових доказів що мають відношення до справи позивачем та його представником суду апеляційної інстанції не надано.

Прийнята судом першої інстанції постанова за змістом відповідає вимогам статей 161, 163 КАС України, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і правових підстав для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції не встановлено.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 195, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала дабирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку у Вищий адміністративний суд України у.місячний строк.