Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №2/257/1779/14

03 липня 2014 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Лях М.Ю.,

при секретарі - Ранкової О.О.,

за участю представників відповідачів - Чугріної Л.В., Чернишенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Шахта ім. О.Ф.Засядька», відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Шахта ім. О.Ф.Засядька», відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання в розмірі 60000 грн. Посилаючись на те, що з 1984 року він працював на підприємстві вугільної промисловості Донецької області на шахті «ім. О.Ф.Засядько». Відповідно до наказу №719-к від 01.12.1980 року він був прийнятий на роботу підземним гірником з повним робочим днем у шахті ім. Засядька, 01.11.1981 року звільнений у зв'язку з призивом до Радянської Армії. Відповідно до наказу 44-к від 02.01.1984 року прийнятий на роботу підземним прохідником 5 розряду з повним робочим днем у шахті ім. Засядько. Працюючи на вказаній посаді він піддавався впливу підвищеного запилення повітряного середовища, важкій фізичній праці, несприятливим мікрокліматичним умовам, а так само впливу підвищеного запилення повітряного середовища, несприятливому мікроклімату підземних гірських виробок, через неефективність роботи системи вентиляції, засобів пилоподавлення, колективних та індивідуальних засобів захисту від пилу. Внаслідок роботи в таких умовах у нього розвинулось професійне захворювання, а саме: хронічна вертеброгінна пояснично-хрестова радікулопатія в стадії загасаючого загострення з помірним больовим м*язо-тонічним синдромом. 27.12.2002 року за фактом його професійного захворювання було складено акт №163 розслідування хронічного професійного захворювання - форма П-4. Також вищезазначений діагноз йому було встановлено під час лікування в стаціонарі комунальної лікувально-профілактичної установи «Донецька обласна клінічна лікарня профзахворювань». Разом з тим йому було встановлено супутній діагноз: Остреохондроз Л4-Л5, Л5-СІ з протрузією дисків. Незважаючи на лікування, стан його здоров'я не поліпшувався. Наслідки професійного захворювання негативно позначилися на стані його здоров'я і його загальному самопочутті. Він був направлений на МСЕК, за висновком якого - 07.03.2003 року йому було встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання, 10% стійкої втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Загальний ступень втрати працездатності йому було встановлено у розмірі 60% безстроково. Пошкодженням його здоров'я у зв'язку з професійним захворюванням та нещасного випадку на виробництві йому завдано значну моральну шкоду. Він майже постійно відчуває біль в легенях, в результаті чого страждає. Він став дратівливим, із-за чого виникають конфлікти з навколишнім оточенням. Йому необхідно звикати жити по новому з тими змінами в його організмі які виникли після отримання професійного захворювання. Порушений його спокій та відпочинок. Він не має можливості за станом свого здоров'я вести активний спосіб життя, коло його спілкування і коло спілкування його сім'ї звузилися. Він майже не виїжджає за межі міста, спілкування з його родичами, які проживають поза містом, стало проблематичним. Він не може виконувати важку фізичну роботу по дому, допомагати дружині вести домашнє господарство. Для виконання важкої фізичної роботи по будинку доводитися вдаватися до послуг найманої робочої сили, через це матеріально страждає його сім'я. Якщо ж він перебуває на стаціонарному лікуванні з приводу професійного захворювання, він самостійно оплачує своє знаходження в стаціонарі, а також харчування. Незважаючи на це, він вимушений працювати, щоб забезпечити себе і сім'ю. Він відчуває страх від того, що може стати непотрібним для своїх рідних та близьких. Його обтяжує необхідність звертатися до них за допомогою, він дуже сильно переживає з приводу того, що його рідні та близькі змушені залишати свої справи і виконувати ту роботу, яка раніше була його обов'язком. Він змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Невідомо як наслідки захворювання позначаться надалі на стані його здоров'я іі його загальному самопочутті. Шкоду, яка була заподіяна його здоров'ю, він вважає непоправною, оскільки пошкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Просить позов задовольнити.

В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує та просить задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Чугріна Л.В., яка діє на підставі перевірених судом повноважень позов не визнала в повному обсязі та пояснила, що відділення ВД ФССНВВ у Київському районі м. Донецька не заперечує проти наявності у позивача втрати працездатності внаслідок професійного захворювання, але вважає, що відділення повністю виконує свої обов'язки перед потерпілим на виробництві і підстав для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок Фонду немає. 03.05.1985 року з позивачем під час роботи на ПАТ «шахта ім. О.Ф.Засядько» стався нещасний випадок.23.01.2001 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено вперше 10% втрати працездатності. 27.12.2002 року відносно позивача складено акт розслідування професійного захворювання за №163. 04.02.2003 року позивач пройшов переогляд МСЕК, де йому було встановлено 40% втрати працездатності по сукупності, з них: 30% вперше по професійному захворюванню з 17.01.2003 року, 10% - повторно по виробничій травмі. 07.03.2003 року позивач пройшов переогляд поширеної МСЕК, за результатами якого йому встановлено 60% втрати працездатності по сукупності: 50% вперше по професійному захворюванню з 17.01.2003 року, 10% повторно по виробничій травмі. позивач перебуває на обліку у відділенні фонду з 01.04.2001 року по теперішній час. за цей період йому була виплачена одноразова допомога у зв'язку з встановленням стійкої втрати працездатності, виплачуються щомісяця страхові виплати, надаються соціальні послуги у вигляді фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, здійснюється індексація доходів. Щорічно, станом на 01 березня відділення фонду відповідно до статті 29 базового Закону здійснюється перерахунок страхових виплат потерпілим, у тому числі і позивачу, тобто розмір страхових виплат у позивача щорічно. Протягом 2012 року позивачу тричі проводилося підвищення щомісячної страхової виплати. Позивач жодного разу не висував претензії до фонду щодо наданих йому соціальних послуг і страхових виплат. Відповідно до Закону України від 23.02.2007 року №717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20.02.2007 року, внесені відповідні зміни щодо виплати моральної (немайнової) шкоди потерпілому. У статті 21 Закону України від 23.02.2007 року №717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підпункт «е» пункту 1 частини першої, який передбачив виплату Фондом потерпілому грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди, виключений з 20.03.2007 року. Таким чином, з 20.03.2007 року не має правових підстав для відшкодування потерпілому моральної шкоди за рахунок Фонду. У даному випадку факт заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди не підтверджений висновком компетентних органів. Факт наявності моральної шкоди встановлюється на підставі медичних документів, що підтверджують наслідки перенесеного стресу-депресії чи інші негативні прояви стану потерпілого з урахуванням важкості трудового каліцтва чи професійного захворювання. Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 25.05.2001 року при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Фонд не є особою, яка спричинила шкоду позивачеві. Втрата працездатності у позивача сталася не в зв'язку з неправомірними діями або бездіяльністю фонду. Просить у задоволені позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача Чернишенко Н.В., яка діє на підставі перевірених судом повноважень позов не визнала в повному обсязі та пояснила, що ПАТ «шахта ім. О.Ф.Засядька» позов не визнає з наступних підстав, ОСОБА_3 працював на ПАТ «шахта ім. О.Ф.Засядька» з 01.12.1980 року по 11.03.2003 року. В наслідок професійного захворювання ОСОБА_3 був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання від 27.12.2002 року №163. Дійсно, підставою для встановлення втрати професійної працездатності є акт розслідування хронічного професійного захворювання, а підтвердженням ступеня втрати професійної працездатності є довідка МСЕК. Так, згідно з довідкою МСЕК від 07.03.2003 року позивачу встановлено 60% ступеню втрати професійної працездатності. Посилання позивача на довідки МСЕК, в якій визначається ступінь втрати професійної працездатності ніяким чином не є доказом спричинення моральної шкоди. Більш того, довідка МСЕК є підставою для отримання страхових сум та медикаментозного, амбулаторного лікування, що проводяться фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Позивач не надав ніяких доказів спричинення моральної шкоди та не довів якими саме неправомірними діями або бездіяльністю було спричинено йому моральні страждання. Ніяких доказів факту спричинення моральної шкоди, які б можна було дослідити у судовому засіданні, позивач не надав. Документи, на які він посилався, не можуть бути єдиним доказом заподіяння моральної шкоди. Вважає, що документи які містяться в матеріалах справи ніяким чином не можуть бути єдиним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. просить у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку представників відповідачів, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Шахта ім. А.Ф.Засядько» з 01.12.1980 року по 11.03.2003 року, працював у якості підземного прохідника з повним робочим днем під землею, звільнений за ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з переходом на пенсію (а.с.4-5).

Під час роботи на шахті позивач захворів на професійне захворювання: хронічна вертеброгінна пояснично-хрестова радікулопатія в стадії загасаючого загострення з помірним больовим м*язо-тонічним синдромом, також було встановлено супутній діагноз: Остреохондроз Л4-Л5, Л5-СІ з протрузією дисків (а.с.12-20) .

Відповідно до акту №163 розслідування хронічного професійного захворювання від 27 грудня 2002 року (а.с.11) причина професійного захворювання ОСОБА_3 є недосконалість технологічного процесу, тяжка фізична праця в умовах несприятливого клімату, відсутність коштів малої механізації для заміни ручної праці.

Згідно копії виписок із акту МСЕК від 23 січня 2001 року позивачу ОСОБА_3 встановлено безстроково 10% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовою діяльністю; від 04 лютого 2003 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких: 30% - хронічна вертеброгінна пояснично-хрестова радікулопатія в стадії загасаючого загострення з помірним больовим м*язо-тонічним синдромом, 10% - трудове каліцтво 03.05.1983 року та встановлена 3 група інвалідності; від 07 березня 2003 року ОСОБА_3 встановлено 60% з 17.01.2003 року безстроково встановлена третя група інвалідності у зв'язку з профзахворюванням та визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 60% з яких: 50% - хронічна вертеброгінна пояснично-хрестова радікулопатія в стадії загасаючого загострення з помірним больовим м*язо-тонічним синдромом, 10% - трудове каліцтво 03.05.1983 року та протипоказана робота в підземних умовах в контакті з пилом, газами, в несприятливих метеоумовах, важка фізична праця (а.с.9-10).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами. Які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1\. Визнання права; 2\.визнання правочину недійсним; 3\.припинення дії, яка порушує право; 4\.відновлення становища, яке існувало до порушення; 5\.примуслве виконання обов'язку в натурі; 6\.зміна правовідношення; 7\.припинення правовідношення; 8\.відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9\.відшкодування моральної (немайнової) шкоди….

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» (надалі Закон) від 15.05.1996р. охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров»я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно ст. 4 Закону державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технологічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; тощо.

Згідно ст.2 КЗпП України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці.

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Розглядаючи справу, суд виходить з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.

Разом з тим, за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 04 лютого 2003 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена втрата професійної працездатності з професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.

На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 04 лютого 2003 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідачів про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, є такими, що не ґрунтуються на законі.

На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, що регулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок професійного захворювання, а тому доводи відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька про те, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належні умови праці, на підставі ст. 1167, ст. 237-1 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.

Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

Доводи відповідачів про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на медико-соціальні експертні комісії дійсно було покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акти про розслідування професійних захворювань, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.

Що стосується доводів представника відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька стосовно того, що по справі треба було призначити медико-соціальну експертизу для встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу, то наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.

«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто діяв на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», а тому підстави для направлення позивача на МСЕК з метою встановлення факту заподіяння моральної шкоди відсутні.

Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач, працюючи тривалий час на підприємстві вугільної промисловості, а саме на ПАТ «шахта ім. А.Ф.Засядько» підземним прохідником з повним робочим днем під землею, загальний стаж роботи складає 23 роки, із них в умовах впливу шкідливих факторів 19 років 10 місяців, отримав внаслідок впливу шкідливих факторів на організм хронічне професійне захворювання та йому встановлений діагноз: хронічна вертеброгінна пояснично-хрестова радікулопатія в стадії загасаючого загострення з помірним больовим м*язо-тонічним синдромом, також було встановлено супутній діагноз: Остреохондроз Л4-Л5, Л5-СІ з протрузією дисків. Вказані факти, підтверджені актом розслідування хронічного професійного захворювання, в якому чітко зазначено, що позивач працював у шкідливих умовах праці і професійне захворювання у позивача виникло через недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля. Тривала робота в умовах дії шкідливих факторів виробництва. Причини професійного захворювання: недосконалість технологічного процесу, тяжка фізична праця в умовах несприятливого клімату, відсутність коштів малої механізації для заміни ручної праці.

Враховуючи вищенаведене, та аналізуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу завдана моральна шкода, оскільки він відчуває постійний сильний фізичний біль, який не дає йому нормально жити. Внаслідок отриманого професійного захворювання були порушені його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, праці за обраною професією, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі з колегами по роботі, родичами, яким раніше він міг чимось допомогти, а зараз внаслідок захворювання не в змозі цього зробити. Внаслідок захворювання він не може навіть виконувати домашню роботу тому, що біль постійно дається взнаки. В результаті цього страждають і його близькі, яким доводиться частину домашньої роботи виконувати самим. Він змушений також часто звертатися до лікарів, багато часу він витрачає на пошуки та придбання ліків, порушений нормальний спосіб його життєдіяльності, у зв'язку з чим він вимушений докладати додаткові зусилля для нормалізації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначені розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід»ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров»я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров»ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. А тому суд, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача ОСОБА_3, погіршення його здібностей, ступень вини відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька в заподіянні шкоди, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також ту обставину, що за висновком МСЕК позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 60%, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди частково, стягнувши на його користь з відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька 18 000 гривень.

Доводи представника відповідачів - Чугріної Л.В. та Чернишенко Н.В., з приводу відсутності доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, обґрунтування її розміру суд вважає необґрунтованими, некоректними та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно з п. 18 ч.1 ст. 5 Закону України «про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і його відділення.

Відповідно до ч.2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 59, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.15, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 3, 43 Конституції України, ст. 1, 4 ЗУ «Про охорону праці», ст. 2, 153, 237-1 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Шахта ім. О.Ф.Засядька», відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.

Стягнути з відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, ІПН НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Київського районного суду

м. Донецька М.Ю. Лях