Справа № 22-а-19 2007р.        Головуючий у 1-й інстанції - Ярмак О.М.

Категорія - 13                           Суддя-доповідач - Данильченко Л.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2007 року січня 9 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючої - Данильченко Л.О.,

суддів          - Ведмедь Н.І., Смирнової Т.В.,

з участю секретаря

судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Конотопського міськрайонного суду від 28 листопада 2006р.

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування в сумі 600 грн.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О. вивчивши матеріали справи, доводи апелянта ОСОБА_1 викладених апеляційній скарзі і не згодного з постановою суду, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА :

30 жовтня 2006р. до Конотопського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення компенсації вартості санаторно-курортного лікування в сумі 600 грн.

Постановою Конотопського міськрайонного суду від 28 листопада 2006р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто на його користь з Конотопського міського управління праці та соцзахисту населення компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в сумі 200 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить задоволити його позовні вимоги в повному обсязі, оскільки з рішенням суду він не згоден.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з слідуючого:

При розгляді справи судом 1 інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 з 16.02.2006р. органами Конотопської МСЕК визнаний інвалідом II групи загального захворювання, безстроково, є непрацездатним. Він є ветераном праці, має право на пільги які встановлені діючим законодавством.

Зокрема, п.З ч.1 ст.7 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів та інших громадян похилого віку в Україні" - ветеранам праці надаються пільги зокрема, переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач з 19.06.06р. по 4.07.06р. лікувався у військовому медичному центрі м.Вінниці, заплатив за путівку 1305 грн., а 18.09.06р. звернувся із заявою до Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення про надання йому грошової компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Позивач, як він зазначав в позові надав всі необхідні документи для проведення виплати, але 9 жовтня 2006р. він отримав відповідь про відмову у виплаті із-за відсутності зворотного талону до путівки на санаторно-курортне лікування.

Все це вимусило позивача звертатися з запитом до військово-медичного центру ПС ЗС України, щоб надіслали зворотній талон санаторно-курортної путівки, але йому була надіслана центром довідка від 15.09.06р. про те, що він перебував на лікуванні в вищезазначеному військово-медичному центрі ПС ЗС України по путівці НОМЕР_1. Дана довідка мала всі реквізити, що і зворотній корінець до путівки, вона завірена печаткою.

Не дивлячись на це, відповідачем було відмовлено у виплаті компенсації.

Проаналізувавши всі матеріали суд 1 інстанції вірно дійшов висновку про те, що відповідач зобов"язаний був провести відповідні виплати позивачу і не було потреби робити запит відповідачу про підтвердження факту перебування позивача на лікуванні в цьому лікувальному центрі, про статус цього військово-медичного центру.

Згідно з ч.З п.6 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян передбачено, що право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування настає з дня звернення із заявою і виплачується один раз на 2 роки.

По даним наданим відповідачем, позивач вперше звернувся із заявою про виплату йому компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Пунктом 7 вищезазначеного Порядку передбачено, що середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінпраці за поданням Фонду соцзахисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку до 15 березня в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на поточний рік".

На 2006 рік наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.03.06р. № 72 "Про встановлення середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування" встановлена середня вартість путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006р." в сумі 200 грн.

Відповідно до цього наказу суд 1 інстанції обгрунтовано частково задоволив позовні вимоги ОСОБА_1 і стягнув компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в сумі 200 грн.

Суд повно всебічно з"ясував всі обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив рішення (постанову) яке відповідає діючому законодавству і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Посилання апелянта на те, що суд 1 інстанції не розглянув питання про покарання осіб за зволікання і байдуже ставлення до ветеранів праці працівників відповідача - безпідставне і не входить в обов'язок суду.

На підставі зазначеного і керуючись ст.ст. 200, 206 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Постанову Конотопського міськрайонного суду від 28 листопада 2006р. - без зміни.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого Адміністративного Суду України в 1 місячний термін з дня його проголошення.