ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року Справа № 333/10-05/20-07/15/19/7-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - Ситенок О.Д.,

відповідача третіх осіб ОСОБА_5- не з'явився, - ОСОБА_6, - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.05.2014

у справі№333/10-05/20-07/15/19/7-10

за позовомКиївської обласної спілки споживчих товариств

до (треті особи за участю ОСОБА_5виконкому Бородянської селищної ради - ЗАТ "СТ ІНФОРМАЦІЯ_2", Бородянська районна спілка споживчих товариств, Комунальне підприємство Київської обласної ради "Бородянське БТІ", ОСОБА_8) (заявника апеляційної скарги)

про визнання недійсним рішення від 26.10.2001 №218

встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 15.11.2010 (судді: Антонова В.М., Скутельник П.Ф., Сокуренко Л.В.) позов задоволено повністю у зв'язку з невідповідністю чинному законодавству оспорюваного рішення виконкому Бородянської селищної ради та порушенням ним прав позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 (судді: Чорна Л.В., Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) рішення апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено шляхом скасування рішення від 15.11.2010 в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 щодо визнання права власності на магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1. В решті рішення залишено без змін.

Київська обласна спілка споживчих товариств (далі - Київська облспоживспілка) в поданій касаційній скарзі та поясненнях до неї просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, а саме ст.ст.34,35,80,84,91 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо прийняття рішення від 15.11.2010 стосовно прав та обов'язків ОСОБА_5, оскільки в останнього не було певних прав щодо будівлі "ІНФОРМАЦІЯ_1" на момент прийняття виконкомом Бородянської селищної ради оспорюваного рішення, а тому апеляційне провадження підлягало припиненню. Крім того, на думку заявника, в резолютивній частині постанови зазначається лише про часткове скасування рішення, але не міститься висновку щодо результату розгляду позовних вимог Київської облспоживспілки. Також позивач вказує на підтвердження виникнення у нього права власності на спірний об'єкт нерухомості наявними у справі письмовими доказами, що стосуються будівництва та введення в експлуатацію магазину, та які правильно врахував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, ЗАТ "СТ ІНФОРМАЦІЯ_2" та ОСОБА_5, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - частковій зміні з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішень виконавчого комітету Бородянської селищної ради №№10/1,10/2,10/3,10/4 від 17.02.1995р. державними актами серії КВ 1Е000029 від 31.05.1995р., серії КВ від 22.08.1995р., серії КВ від 28.08.1995р., виданими Бородянською селищною радою Київської області, Бородянській райспоживспілці було оформлено у постійне користування земельну ділянку площею 2,57га для виробничої бази автотранспортного підприємства Бородянській райспоживспілці (зареєстровано у Книзі записів держаків на право постійного користування №3); 0,76га для виробничих баз і організацій РКЗП, ОГХ "Льонок"(ресторан "ІНФОРМАЦІЯ_2", магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1"), хлібокомбінату (зареєстровано у Книзі записів держактів на право постійного користування №9), 5,14га виробничих баз і організацій РКЗП, ОГХ "Льонок", хлібокомбінату (зареєстровано у Книзі записів держактів на право постійного користування №8).

Відповідно до актів прийняття-передачі основних засобів від 01.09.2000, від 18.09.2000, від 01.04.2000 магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташований в АДРЕСА_1; ресторан "ІНФОРМАЦІЯ_2", розташований в АДРЕСА_2; автотранспортне підприємство РайСТ в смт. Бородянка, по вул. Вокзальній, 2, у смт. Бородянка Київської області; хлібохарчокомбінат, розташований у смт.Бородянка Київської області по вул.Гагаріна, 1/2 були передані Бородянською райспоживспілкою та хлібохарчокомбінатом Бородянської райспоживспілки Бородянському районному споживчому товариству.

Оспорюваним рішенням виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 26.10.2001 №218 за результатом розгляду листа Бородянського районного споживчого товариства про визнання права власності на будівлі споживчої кооперації від 02.07.2001 №101 було вирішено визнати право власності на наступні будівлі споживчої кооперації за Бородянським районним споживчим товариством, зокрема, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташований в АДРЕСА_1, кошторисною вартістю 1100491,46 грн., загальною площею 1550 кв.м.; ресторан "ІНФОРМАЦІЯ_2", розташований в АДРЕСА_2, кошторисною вартістю 1115298,28 грн., загальною площею 2000 кв.м.; автотранспортне підприємство РайСТ в смт. Бородянка, по вул. Вокзальній, 2, у смт. Бородянка Київської області, кошторисною вартістю 129680 грн., загальною площею 1226 кв.м.; хлібохарчокомбінат, розташований у смт. Бородянка Київської області по вул. Гагаріна, 1/2, кошторисною вартістю 753635,52 грн., загальною площею 2500 кв.м. Пунктом 2 оспорюваного рішення доручено Бородянському бюро технічної інвентаризації видати свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна будівлі споживчої кооперації, що знаходяться на території Бородянської селищної ради.

11.09.2003р. свідоцтвом виконавчого комітету Бородянської селищної ради серії САА №702194 було оформлено право власності Бородянському районному споживчому товариству на нежитлову будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 2469,5 кв.м. по АДРЕСА_1.

Пунктом 1.1 статуту ЗАТ "СТ Бородянка" передбачено, що дане товариство створене шляхом реорганізації (перетворення) Бородянського районного споживчого товариства, зареєстрованого Бородянською районною державною адміністрацією 22.03.2002р. рішенням №147, у закрите акціонерне товариство на підставі рішення загальних зборів пайовиків Бородянського районного споживчого товариства від 29.05.2004, рішення ЗАТ "СТ Бородянка" (протокол №1 від 29.05.2004). ЗАТ "СТ Бородянка" є правонаступником Бородянського районного споживчого товариства в частині всіх належних останньому майнових та немайнових прав і обов'язків.

18.09.2006р. між ЗАТ "СТ Бородянка" та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_8 набула права власності на магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України (в редакції від 08.05.2014р.) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Апеляційна інстанція, дотримуючись приписів ч.3 ст.35 та ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України, врахувала встановлені рішенням господарського суду Київської області від 19.09.2002 у справі №103/19-02 (за участю Київської облспоживспілки та Бородянського районного споживчого товариства) преюдиціальні факти законності виходу Бородянського районного споживчого товариства зі складу Київської облспоживспілки, оформленого постановою зборів уповноважених пайовиків Бородянського РайСТ від 15.03.2002.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно прийняв до уваги те, що згідно постанови правління "Про власність" від 12.03.2002 №5п1 Київська облспоживспілка безоплатно передала у власність Київської регіональної спілки споживчої кооперації майже все своє майно (за винятком будівлі банку "Укоопспілка") у якості внеску до статутного фонду в обмін на корпоративні права, а в пооб'єктному переліку майна, доданому до вказаної постанови, не значиться спірне нерухоме майно, розташоване у смт. Бородянка.

Відтак, з врахуванням вимог ст.43 ГПК України, акти прийняття-передачі основних засобів від 01.09.2000, від 18.09.2000, від 01.04.2000, постанова правління Київської облспоживспілки "Про власність" від 12.03.2002 №5п1 та рішення господарського суду Київської області від 19.09.2002 у справі №103/19-02 в їх сукупності свідчать про те, що як на момент прийняття оспорюваного рішення від 26.10.2001 так і на час виходу Бородянського районного споживчого товариства зі складу Київської облспоживспілки в березні 2002 року будівля магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", а також інші об'єкти нерухомого майна, зазначені в рішенні виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 26.10.2001 №218 Київській обласній спілці споживчих товариств не передавалися, а отже, й не належали останній на праві власності.

У зв'язку з наведеним, колегія відхиляє недоречні доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом положень ч.3 ст.35 ГПК України шляхом посилання на встановлення рішенням господарського суду Київської області від 19.09.2002 у справі №103/19-02 преюдиціального факту законності виходу Бородянського районного споживчого товариства зі складу Київської облспоживспілки в березні 2002 року разом зі спірним майном, оскільки в дійсності оскаржувана постанова не містить вказівок про встановлення при розгляді справи №103/19-02 фактів майнового характеру в порядку ст.35 ГПК України, а лише свідчить про оцінку судом рішення по справі №103/19-02 в сукупності з іншими наявними у справі доказами, як того вимагає ст.43 цього Кодексу.

Касаційна інстанція враховує те, що в обґрунтування позовних вимог позивач послався на невідповідність оспорюваного рішення виконкому вимогам п.4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. №121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за №399/2839 (в редакції від 04.04.2001р., чинній на дату прийняття оспорюваного рішення), згідно якого оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Проте, в дійсності, вимога щодо підтвердження права власності на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна державним актом про право власності на землю або рішенням про відведення земельної ділянки для цієї мети та актом державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію стосується виключно фізичних осіб.

Водночас, відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Також статтею 393 Цивільного кодексу України закріплено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається незаконним та скасовується.

Таким чином, обов'язковими передумовами для визнання недійсним рішення виконкому Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 є невідповідність останнього нормам чинного на той час законодавства та порушення ним прав і законних інтересів позивача.

Отже, виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсними рішення виконкому, зобов'язаний довести, яким чином спірний акт порушує (зачіпає) його права або законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Уявлення позивача про невідповідність спірного акта нормам чинного на той час законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання таких актів недійсними в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст.1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Колегія зазначає, що наведеної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з недоведеністю порушення прав та інтересів позивача (постанови ВГСУ від 10.07.2012 у справі №5021/2151/2011 та від 23.03.2011 у справі №33/341, у задоволенні заяви про перегляд останньої відмовлено постановою ВСУ від 12.09.2011).

Касаційна інстанція також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що в порушення ст.ст.22,83 ГПК України суд першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог, розглянувши спір про визнання за Київською облспоживспілкою права власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", оскільки суд встановив факт належності позивачу права власності на вказану будівлю, порушуючи при цьому права інших осіб, а саме апелянта (ОСОБА_5) та третьої особи (ОСОБА_8).

До того ж, додатком №1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (в редакції від 04.04.2001, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення) встановлено вичерпний перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна. До цього переліку не входять акт робочої комісії про прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна чи акт державної комісії про прийняття і введення в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, затверджений компетентним державним органом.

З цього приводу апеляційна інстанція правомірно не погодилася з висновками місцевого господарського суду про те, що норми ЦК УРСР, Закону України "Про власність", ЦК України не передбачають таку правову підставу набуття права власності на об'єкт нерухомого майна як проведення процедури оформлення та державної реєстрації права власності, а норма ч.2 ст.331 ЦК України визначає державну реєстрацію права власності лише як момент виникнення у законного (титульного) володільця права власності на майно, але не як підставу його виникнення.

Адже, в будь-якому випадку, право власності юридичної особи на нерухоме майно має підтверджуватися саме правовстановлюючими документами, а не документами, що стосуються лише його створення (будівництва), такими як проектно-кошторисна документація.

Крім того, відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як встановлено апеляційним судом та не спростовано заявником, судом першої інстанції при ухваленні рішення не виконані вказівки касаційної інстанції, вміщені в постанові ВГСУ від 29.06.2010 у даній справі, так як всупереч вимогам ст.34 ГПК України прийнято до уваги в якості належних доказів акт робочої комісії про прийняття в експлуатацію універмагу від 15.04.1979 (замовником, забудовником вказано Управління капітального будівництва Київської облспоживспілки) та архівний витяг з протоколу №13 засідання виконавчого комітету Бородянської районної ради народних депутатів від 16.07.1979, згідно якого рішенням виконкому від 16.07.1979 №216 затверджено акт державної комісії від 30.06.1979 про прийняття в експлуатацію універмагу торговою площею 1100кв.м. в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.84), незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутній вказаний акт державної комісії про прийняття і введення в експлуатацію магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що виключає можливість достовірного встановлення Київської облспоживспілки як замовника чи забудовника універмагу, а значить і висновок суду по визнання позивача власником спірної будівлі магазину є передчасним з огляду на п.3.11 Державних будівельних норм України ("Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ДБН А.3.1-3-94").

Апеляційна інстанція врахувала, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з правовідносин власності за участю організацій споживчої кооперації (постанова ВГСУ від 05.02.2014 у справі №4/291-09). У згаданій постанові касаційна інстанція, з посиланням на норми Земельного кодексу Української РСР 1970 року та постанов Ради Міністрів СРСР від 15.09.1962 №949 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом підприємств, будівель та споруд", від 22.01.1966 №57 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів виробничого призначення", від 13.07.1970 №538 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів житлово-цивільного призначення", зокрема, вказала на необхідність підтвердження Київською облспоживспілкою права власності на нерухоме майно (магазини) актом державної приймальної комісії про прийняття об'єкта в експлуатацію та документом на право користування землею, на якому розташований спірний об'єкт нерухомості.

Як зазначив апеляційний суд, розпорядження правління Київської облспоживспілки, що стосуються затвердження кошторису будівництва і розширення універмагу та уточненого плану капітальних вкладень на 1978 рік, так само як і видана позивачем довідка про вартість виконання робіт по об'єктах, замовником яких є Управління капітального будівництва Київської облспоживспілки станом на 01.12.1979р., не можуть вважатися належними доказами на підтвердження фінансування будівництва магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за рахунок коштів позивача, оскільки останнім не було подано до суду ані жодних банківських документів про оплату будівельних матеріалів та виконаних будівельних робіт, ані жодних доказів того, що Київська обласна спілка споживчих товариств несла витрати по утриманню відповідних об'єктів нерухомого майна за власні кошти (зокрема, договорів с тепло-, газо-, водопостачальними організаціями та іншими службами, які надають комунальні послуги, та відповідних рахунків і платіжних документів). Крім того, в обґрунтування висновків про фінансування будівництва магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" місцевий господарський суд безпідставно послався на положення постанови Правління Центросоюзу "Про затвердження положення про фонд фінансування капітальних вкладень в споживчій кооперації" від 12.04.1982, яка в силу приписів ч.2 ст.5 ЦК України не має зворотної дії щодо магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", будівництво якого було завершено у 1979 році.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав суду жодних правовстановлюючих документів на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", а значить й не надав належних доказів на підтвердження того, яким чином у зв'язку з прийняттям відповідачем спірного рішення порушуються права та охоронювані законом інтереси Київської облспоживспілки.

У зв'язку з цим, Київська облспоживспілка на дату прийняття рішення виконкомом Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 не була власником магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", щодо якого було прийнято оспорюване рішення, у зв'язку з чим не довела порушення цим рішенням своїх прав.

Колегія також не може не погодитися з висновком апеляційного суду про те, що ухвалюючи рішення про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 року, суд першої інстанції порушив права апелянта та третьої особи (ОСОБА_8), як добросовісного набувача будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", оскільки згадана будівля була придбана нею за договором купівлі-продажу від 18.09.2006 у ЗАТ "СТ Бородянка" (продавця), правомірність розпорядження якого спірним майном покупець не мав ніяких підстав піддавати сумніву, зважаючи на наявність у продавця правовстановлюючого документа, а саме свідоцтва серії САА №702194 від 11.09.2003 про право власності на нежитлову будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", виданого виконкомом Бородянської селищної ради Бородянському районному споживчому товариству, правонаступником якого було ЗАТ "СТ Бородянка".

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з правовідносин власності за участю організацій споживчої кооперації (постанова ВСУ від 06.12.2010 у справі №18-03-11-05/2306). Зокрема, у вказаній постанові найвища судова інстанція звертає увагу на необхідність урахування касаційною інстанцією передбачених ст.388 ЦК України умов витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи факт придбання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_8 у вересні 2006 року, тобто під час перебування у шлюбі з апелянтом, зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до імперативних вимог п.3 ч.3 ст.104 ГПК України, якими керувався апеляційний суд при прийнятті оскаржуваної постанови, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Судове рішення, оскаржуване з мотивів незалучення певної (третьої) особи, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є вказана особа, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як роз'яснено в п.52 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія відхиляє недоречні твердження заявника про недоведеність порушення прав апелянта (ОСОБА_5) станом на момент прийняття виконкомом Бородянської селищної ради оспорюваного рішення від 26.10.2001 з причин виникнення цих прав у майбутньому та нібито обумовлену цим необхідність припинення апеляційного провадження у справі, оскільки, по-перше, в розумінні п.3 ч.3 ст.104 ГПК України обов'язковою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є прийняття ним рішення про права і обов'язки особи, не залученої до участі у справі, тобто права такої особи мають порушуватися саме оскаржуваним судовим рішенням, а не рішення органу місцевого самоврядування, недійсність якого є предметом даного спору. Таким чином, скаржник безпідставно ототожнює факти порушення прав апелянта судовим рішенням від 15.11.2010 та оспорюваним рішенням від 26.10.2001.

По-друге, як наявність безпосереднього правового зв'язку між сторонами по справі та ОСОБА_5, так і доведеність порушення прав останнього як співвласника судовим рішенням від 15.11.2010, підтверджується тим фактом, що вказане судове рішення, яким встановлено право власності Київської облспоживспілки на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та незаконність виконкому Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001, було покладено в основу рішення Бородянського районного суду від 11.12.2012 у цивільній справі №2/1006/1085/12 (а.с.166-168 том 8), яким, в свою чергу, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18.09.2006, укладений між ОСОБА_8 та ЗАТ "СТ Бородянка", визнано за Київською облспоживспілкою право власності на цю будівлю та витребувано її з володіння покупця (ОСОБА_8) з мотивів її вибуття з володіння власника на підставі незаконного рішення виконкому №218 від 26.10.2001.

Апеляційний суд достеменно встановив те, що у рішенні від 15.11.2010, яким позов Київської обласної спілки споживчих товариств задоволено повністю, суд першої інстанції фактично частково вирішив питання про мої права і обов'язки стосовно сторін у справі, а саме про право спільної сумісної власності (мене та моєї дружини ОСОБА_8) на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке (право) було набуте за договором купівлі-продажу від 18.09.2006, укладеним між ОСОБА_8 (покупець) та ЗАТ "СТ ІНФОРМАЦІЯ_2" (продавець, правонаступник Бородянського районного споживчого товариства) як тодішнім легітимним власником цього майна. Так, визнавши недійсним рішення виконкому Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001, яким було оформлено право власності Бородянського районного споживчого товариства на об'єкти нерухомості (в тому числі й на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1"), суд встановив незаконність набуття Бородянським районним споживчим товариством права власності на нерухоме майно, що, в свою чергу, піддає сумніву правомірність його подальшого відчуження продавцем на користь ОСОБА_8

Наведене вище переконливо свідчить про існування правового зв'язку між апелянтом і сторонами у справі, що виключає підстави для припинення апеляційного провадження у справі.

Як правильно зазначив апеляційний суд, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є учасниками спірних правовідносин, які склалися між сторонами по справі та з яких виник даний спір, між ними існує правовий зв'язок, так як внаслідок визнання місцевим господарським судом недійсним оспорюваного рішення в частині об'єкта нерухомості (магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1), придбаного дружиною апелянта (ОСОБА_8) як добросовісним набувачем, безперечно порушується їх право спільної сумісної власності на вказане майно, що, в свою чергу, згідно з п.3 ч.3 ст.104 ГПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині, що стосується прав та обов'язків апелянта як особи, не залученої до участі у справі судом першої інстанції.

Натомість наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на переоцінку апеляційним судом доказів по справі (розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про затвердження кошторису на пусково-налагоджувальні роботи по обладнанню Бородянського універмагу» від 17.08.1979р. №71, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про затвердження кошторису на додаткові роботи по розширенню універмагу в смт.Бородянка» від 18.09.1979р. №80, 3) постанова правління Київської облспоживспілки «Про затвердження уточненого плану капітальних вкладень на 1978р.» від 28.02.1978р. №56, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про створення державної комісії по прийманню в експлуатацію універмагу в смт. Бородянка» від 20.06.1979р. №60, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про створення робочої комісії по прийманню в експлуатацію універмагу в селищі Бородянка» від 14.04.1979р. №36, акт робочої комісії про прийняття в експлуатацію універмагу від 15.04.1979р. (замовником, забудовником вказано Управління капітального будівництва Київської облспоживспілки), довідка про вартість виконання робіт по об'єктах, замовником яких є Управління капітального будівництва Київської облспоживспілки станом на 01.12.1979р., техніко-робочий проект на розширення універмагу в Бородянці тощо), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на те, що позивач не надав суду жодних правовстановлюючих документів на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", тобто не надав належних доказів на підтвердження того, яким чином у зв'язку з прийняттям відповідачем спірного рішення порушуються права та охоронювані законом інтереси Київської облспоживспілки, апеляційна інстанція дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення від 15.11.2010 в частині визнання недійсним рішення виконкому Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 в частині оформлення права власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Разом з тим, колегія враховує, що апелянт не вправі поза відносинами представництва звертатися за захистом прав та інтересів відповідача і ЗАТ "СТ Бородянка", та оскаржуване рішення стосується його прав тільки частково, а саме в частині визнання недійсним рішення виконкому Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 щодо оформлення права власності Бородянського районного споживчого товариства на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташовану по АДРЕСА_1, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (щодо решти об'єктів нерухомості) та відмови у визнанні недійсним рішення виконкому Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 в частині оформлення права власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Відповідно до ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дійсно, згідно з п.4 ч.1 та ч.5 ст.84 ГПК України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

Колегія погоджується з твердженням заявника про те, що в резолютивній частині постанови зазначається лише про часткове скасування рішення, але не міститься остаточного висновку щодо результату розгляду позовних вимог Київської облспоживспілки.

Відповідно до п.5 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищенаведене, з метою приведення резолютивної частини оскаржуваної постанови у відповідність з приписами ч.ч.1,5 ст.84 ГПК України та змістом її мотивувальної частини, колегія вбачає підстави для зміни постанови шляхом доповнення її резолютивної частини вказівкою про відмову в позові в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради №218 від 26.10.2001 щодо визнання за Бородянським районним споживчим товариством права власності на магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.84,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 у справі №333/10-05/20-07/15/19/7-10 змінити, виклавши пункт 1 її резолютивної частини в наступній редакції:

"Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення господарського суду Київської області від 15.11.2010 по справі №333/10-05/20-07/15/19/7-10 в частині визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Бородянської селищної ради №218 від 26 жовтня 2001 року щодо визнання за Бородянським районним споживчим товариством права власності на магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 скасувати. Відмовити в позові в цій частині. В решті рішення суду залишити без змін".

Головуючий, суддяВ.Овечкін

Судді:Є.Чернов

В.Цвігун