УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2014 року Справа № 876/6267/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,
з участю секретаря Рак Х.І.,
представників позивача Герасименко В.А., Жук М.А., Мацюк Т.В.,
представника відповідача Мельничука М.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-
в с т а н о в и в:
ПАТ «Електротермометрія» звернулося в суд із адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкових повідомлень - рішень.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 11 лютого 2014 року №0001412201, №0001422201, від 04 квітня 2014 року №0002992201.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області оскаржила її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова є незаконна і необґрунтована та прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, при невідповідності висновків суду обставинам справи і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову, оскільки господарські операції по договору страхування, укладені з страховиком ПрАТ "Страхова компанія «Прогрес-Фонд" є нікчемними, такими, що не підтверджуються, оскільки в ході проведення перевірки ПрАТ "Страхова компанія «Прогрес-Фонд" встановлено, що фактично кошти (страхові платежі) використовувались лише з тим, щоб ці кошти передавались третім особам, які задіяні в схемі мінімізації та приховування доходів, а не для реального захисту майнових інтересів страхувальників.
Представник Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Представник ПАТ «Електротермометрія» в судовому засіданні апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області заперечив, просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що в період з 21 січня 2014 року по 27 січня 2014 року працівниками Луцької ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності визначення об'єкта оподаткування у деклараціях з податку на прибуток за 2012 рік та з питань взаємовідносин з ПрАТ "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатом якої складений акт №579/22-1/00225644 від 31 січня 2014 року (т.1 а.с.11-32).
Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення товариством підпунктів 14.1.27, 14.1.231, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.8.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, чим занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету всього на суму 233 115,00 грн (т.1 а.с.32).
На підставі висновків акту перевірки від 31 січня 2014 року №579/22-1/00225644 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 11 лютого 2014 року №0001412201 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 453 975, 00 грн. (т.1 а.с.8);
- від 11 лютого 2014 року №0001422201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 158 633,00 грн., в тому числі 158 633,00 грн. за основним платежем та 0,00 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.9);
Позивач не погодився з правомірністю податкових повідомлень-рішень від 11 лютого 2014 року №0001412201, №0001422201 та оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Волинській області. Однак, від 17 березня 2014 року №1797/10/03-20-10-04-06 податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2014 року №0001412201, №0001422201 залишено без змін, а скаргу - без задоволення, а також збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за І квартал 2011 року на 2 971,00 грн. і нараховано 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, у зв'язку з чим винесене податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2014 року №0002992201 (т.1 а.с.10, 56-61).
Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 14 квітня 2014 року №6628/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2014 року №0001412201, №0001422201 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення (т.1 а.с. 33-34 зворот).
Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".
Відповідно до п.140.6 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються як витрати подвійного призначення будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
За змістом вказаної статті, умовою для віднесення до витрат сплачених страхових сум при страхуванні фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку є їх пов'язаність із провадженням платником господарської діяльності і такі витрати мають бути в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Згідно з п. 3.18 Характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування, затвердженої Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 09.07.10 № 565,страхування фінансових ризиків - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані зі збитками при здійсненні страхувальником або іншою особою, визначеною страхувальником у договорі страхування, господарської діяльності.
Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок перерви в господарській діяльності, порушення договірних зобов'язань (невиконання або неналежне виконання контрагентом договірних зобов'язань перед страхувальником), крім відшкодування збитків, передбачених страхуванням кредитів та страхуванням інвестицій.
Умови добровільного страхування фінансових ризиків можуть передбачати страхування на випадок завдання матеріального збитку страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування (вигодонабувачу), внаслідок припинення права власності на майно, неможливості здійснення подорожі (поїздки) з причин, визначених у правилах та договорі страхування, непередбачених фінансових витрат (за винятком судових витрат та збитків, пов'язаних з втратою багажу під час подорожі (поїздки)) та фінансових збитків, пов'язаних із ризиками здійснення операцій з використанням платіжних карток.
З матеріалів справи вбачається, що між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" (страховик) та Публічним акціонерним товариством "Електротермометрія" (страхувальник) укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів №1001/05-309 від 01 жовтня 2008 року, згідно з яким страховик здійснює страхування відповідальності перед третіми особами страхувальника за шкоду, яка може бути нанесена страхувальником третім особам під час здійснення підприємницької діяльності. Згідно з умовами даного договору страховий випадок - це подія, яка має ознаки випадковості, а саме пред'явлення третьою особою обґрунтованої майнової претензії про відшкодування завданої шкоди в результаті здійснення страхувальником підприємницької діяльності, наслідком якої стали: шкода життю, здоров'ю третьої особи - фізичної особи (смерть, стійка втрата працездатності чи тимчасова непрацездатність третьої особи), шкода майну третьої особи - фізичної особи, шкода, заподіяна третій особі - юридичній особі. Згідно із пунктами 3.1, 3.3, 3.4 зазначеного договору загальна страхова сума складає 2 422 00,00 грн., з яких за завдання шкоди життю та здоров'ю третіх осіб 484 400,00 грн. (20%), за завдання шкоди майну третіх осіб 968 800,00 грн. (40%) та завдання шкоди майну юридичних осіб - 968 800,00 грн. (40%). Страховий платіж становить 100 997,40 грн., який сплачується до 30 квітня 2012 року (т.1 а.с.35-41).
На виконання генерального договору добровільного страхування вантажів №1001/05-309 від 01 жовтня 2008 року страховику були перераховані страхові виплати, що підтверджується платіжними дорученнями від 01 лютого 2011 року №99, від 09 березня 2011 року №254, від 31 березня 2011 року №442, від 06 травня 2011 року №617, від 14 червня 2011 року №826, від 04 липня 2011 року №1800, від 03 серпня 2011 року №2063, від 31 серпня 2011 року №1141, від 30 вересня 2011 року №2712, від 01 листопада 2011 року №1259, від 19 грудня 2011 року №3576, від 18 січня 2012 року №42, від 23 лютого 2012 року №442, від 27 березня 2012 року №693, від 03 квітня 2012 року №770, від 16 травня 2012 року №1201 (т.2 а.с.110-121).
Фактичне здійснення перевезень, які страхувалися, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме реєстрами перевезень, товаро-транспортними накладними та подорожніми листами (т.1 а.с.72 - т.2 а.с.109).
Враховуючи те, що позивач є виробником інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження і навігації, здійснює поставки товару за власний кошт, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що об'єктивно існує ризик нещасного випадку та втрати вантажу під час здійснення перевезень. З цих підстав для підприємства є економічно доцільним укладення з ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" договору страхування вантажів і такий договір спрямований на досягнення реальної господарської мети.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на момент проведення господарських операцій зі страхування вантажів (жовтень 2008 року - травень 2012 року), ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" мало діючу ліцензію на право добровільного страхування від нещасних випадків.
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи контролюючого органу, що укладення договору страхування має посвідчуватися страховими полісами, оскільки договір страхування може укладатися як у формі одного письмового документу, так і шляхом подачі страхувальником письмової заяви та видачі на підставі неї страхового свідоцтва (поліса).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем і контрагентом ПрАТ "Страхова компанія «Прогрес-Фонд" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок, на думку колегіє суддів, є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел осіб, які діяли від імені позивача на вчинення операцій з контрагентом ПрАТ "Страхова компанія «Прогрес-Фонд" (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи.
Суд першої інстанції вірно відзначив в оскаржуваному рішенні, що позивачем документально доведено виконання зобов'язань.. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.
Колегія суддів звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем дотримані умови формування валових витрат по господарських операціях з ПрАТ "СК " Прогрес-Фонд", відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводи позивача про реальний характер таких господарських операцій, а тому висновки податкового органу про порушення підприємством податкового законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року у справі №826/18310/13-а визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів в місті Києві щодо складання висновків, викладених у акті від 19 липня 2013 року №445/2250/30303336 під час проведення планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року. Постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та набрала законної сили.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.195,198,200,205,206,254 КАС України, суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі №803/799/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий А.Р.Курилець
Судді В.Я.Качмар
О.І.Мікула
Повний текст ухвали виготовлено 17 липня 2014 року.