ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 918/213/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.

за участю представників: позивача - Мандригеля Р.С.,

відповідача - Буля А.С.,Демидаса Д.А.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області від 26 березня 2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 3% річних в сумі 19 701 252, 76 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача про стягнення 19 701 252,76 грн. 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором №06/10-2839 поставки природного газу від 20 грудня 2010 року.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 26 березня 2013 року (суддя Мамченко Ю.А.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19 701 252,76 грн. 3% річних, судовий збір.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 20 грудня 2010 року між сторонами у справі був укладений договір №06/10-2839 поставки природного газу, згідно умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити покупцеві (відповідачу) імпортований природний газ в обсязі, визначеному п.1.2 цього договору, а покупець зобов'язувався прийняти та своєчасно оплачувати природний газ в строки і на умовах, передбачених даним договором.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, на виконання умов укладеного договору позивачем протягом січня-березня місяця 2011 року було передано відповідачеві природний газ на загальну суму 439 230 676,52 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с.21).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 березня 2012 року у справі №5019/904/11 між тими ж сторонами про стягнення з відповідача на користь позивача 439 230 676,52 грн. заборгованості за отриманий згідно договору №06/10-2839 природний газ, 9 327 240,16 грн. пені, 5 412 641,82 грн. інфляційних та 1 803 853,05 грн. 3% річних, позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 439 230 676,52 грн. основного боргу, 5 412 641,82 грн. інфляційних, 1 803 853,05 грн. 3% річних. В задоволенні позовних вимог позивача про стягнення 9 327 240,16 грн. пені відмовлено (т.1, а.с.45).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 травня 2012 року зупинено провадження у справі №5019/904/11 до набрання законної сили рішення суду у справі №5011-42/2302-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про визнання договору недійсним (т.1, а.с.48).

Поряд з цим, відповідачем було надано суду заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №500-юв від 15.10.2012 року на суму 529 570 806, 25 грн. (а.с.83), яка була прийнята позивачем.

Згідно поданої заяви відповідачем перед позивачем припинено грошові зобов'язання за укладеним договором поставки природного газу №06/10-2839 від 20.12.2010 року (на підставі рішення господарського суду Рівненської області по справі №5019/904/11 від 16.03.2012 року) на загальну суму 446 447 171,39 грн., в тому числі основного боргу в сумі 439230676,52 грн., 5412641,82 грн. - інфляційних, 1803853,05 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 06.02.2011 року по 26.04.2011 року.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності при прийнятті оскаржуваних судових рішень, суди попередніх судових інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав для припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у відповідності до норм статей 203 Господарського кодексу України та 601 Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що місцевий господарський суд при розгляді справи, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, належним чином оцінивши їх в сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про те, що в порушення умов укладеного між сторонами в даній справі договору №06/10-2839 поставки природного газу відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий ним від позивача природний газ виконав лише 25 жовтня 2012 року, тобто з порушенням строку передбаченого умовами укладеного договору, внаслідок чого позивачем за період з 27.04.2011 року по 25.10.2012 року відповідачеві на суму заборгованості в розмірі 439230676,52 грн. були нараховані 3% річних в сумі 19 701 252,76 грн., що і стало підставою для звернення позивача до відповідача з даним позовом до суду. Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення суми основного боргу.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

З огляду на викладене, суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за спірним договором, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 19 701 252,76 грн. 3% річних.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у своїх постановах від 12 вересня 2011 року, від 14 листопада 2011 року, від 24 жовтня 2011 року, від 20 грудня 2010 року по справі №10/25, від 4 липня 2011 року по справі №13/210/10.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити про те, що доводи скаржника про застосування до даних правовідносин Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є необгрунтованими, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

В даному випадку вимоги позивача до ПАТ "Рівнеазот" в даній справі виникли після порушення справи про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак вимоги позивача є поточними і в силу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на них не розповсюджується.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржувані судові рішення судів попередніх судових інстанцій відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Рівненської області від 26 березня 2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді С.В. Бондар

Б.М. Грек