АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/8126/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2067/14

Головуючий у 1-й інстанції Савічев В. О.

Доповідач Карнаух П. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Карнауха П.М.

суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.

при секретарі - Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 травня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1, Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості про визнання формулювання причин звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013року ОСОБА_2. звернулася до місцевого суду з позовом до ФОП ОСОБА_1, Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості про визнання формулювання причин звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 травня 2014 року позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1, Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості про визнання формулювання причин звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування заподіяної моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано дії ФОП ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконними.

Визнано формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з посади продавця за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконним та змінено формулювання, вказавши причину звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України "за власним бажанням" та внесено відповідний запис до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_2.

Визнано незаконними та скасовано накази ФОП ОСОБА_1 № 8 та № 9 від 31.07.2013 року про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2013 року по день постановлення рішення суду в розмірі 11390,08 грн..

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в розмірі 7000 грн.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в прибуток держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив ФОП ОСОБА_1, який в апеляційній скарзі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість внаслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження, оцінки доказів та показів свідків, прохає скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував те, що ОСОБА_2, працюючи на посаді продавця непродовольчих товарів, фактично була допущена до обороту товарних цінностей безпосередньо при виконанні своїх трудових обов'язків; отримані нею грошові кошти, що зникли 17.07.2013 року, ОСОБА_2 в порушення своїх трудових обов'язків не передала роботодавцю, а з 29.07.2013 р. позивач припинила виходити на роботу, на телефонні дзвінки не відповідала.

Вказує, що позивачем не надано доказів про створення їй неможливих умов праці та поважності причин відсутності на робочому місці.

Вважає правомірним звільнення ОСОБА_2 за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, оскільки остання не надала письмових пояснень з приводу зникнення грошових коштів за фактично продані меблі, неналежно ставилась до виконання своїх обов'язків, була відсутня на роботі без поважних причин, категорично відмовилась від надання пояснень стосовно відсутності на роботі, що призвело до втрати довіри до неї з боку ФОП ОСОБА_1

Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд,виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює належність, допустимість,достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами,які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, з 06.01.2004 року ОСОБА_2 на підставі трудового поговору № 47 від 12.01.2004 року була прийнята на роботу до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 продавцем у меблевий салон «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований за адресою: м. Кременчук, АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10).

29.07.2011 року трудовий договір між ОСОБА_2. та ФОП ОСОБА_5 був розірваний, позивач була звільнена з роботи за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. ).

01.08.2011 року ОСОБА_2 згідно трудового договору була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_1 продавцем непродовольчих товарів (т. 1 а.с. 11-12).

Пунктом 2 трудового договору від 01.08.2011 року, який укладено на невизначений строк, на ОСОБА_2 як на продавця непродовольчих товарів було покладено обов'язки по обслуговуванню та наданню послуг покупцям, знання асортименту, класифікації, характеристики, призначення роздрібних цін товарів, а також зобов'язано дотримання правил охорони праці та техніки безпеки.

При цьому, у штатному розкладі відповідача ФОП ОСОБА_1 посада касира не передбачена та на жодного з працівників магазину, в тому числі і на позивача ОСОБА_2, не покладалися обов'язки по веденню касових операцій.

Установлено, що за час роботи у ФОП ОСОБА_1 скарг з боку відповідача на позивача не надходило, до дисциплінарної відповідальності позивач не притягувалась, про що в судовому засіданні не заперечували сторони і було підтверджено показами свідків.

Згідно наказу 1 від 01.09.2002 року, щодо визначення кола обов'язків осіб, які працюють на посаді продавця, у зв'язку з виробничою необхідністю визначено коло обов'язків продавця меблевого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», зокрема, забезпечувати зберігання грошових коштів, отриманих від продажу меблів; та супутніх товарів в період робочої зміни; отримувати від роботодавця та інших працівників інформацію, яка є необхідною для виконання його службових обов'язків; нести відповідальність, передбачену чинним законодавством України щодо неналежного виконання чи невиконання своїх обов'язків (т. 1 а.с. 94).

Установлено, що 17.07.2013 року в меблевому салоні «ІНФОРМАЦІЯ_2» з робочого стола, який знаходився в кабінеті магазину зникли грошові кошти. При цьому, сейф у магазині відсутній, гроші по розпорядженню відповідача ФОП ОСОБА_1 зберігались у робочому столі кабінету, залишались на ніч та не здавались до банківської установи, відеоспостереження в магазині було відсутнє, двері кабінету по розпорядженню відповідача ФОП ОСОБА_1 не замикались і до нього мали доступ всі працівники магазину, що не заперечувалося сторонами та підтверджено показами свідків, допитаних у судовому засіданні.Окрім продавця ОСОБА_2 цього дня в магазині знаходилися продавці ОСОБА_6, ОСОБА_7, вантажники ОСОБА_8, ОСОБА_9, неофіційно працююча прибиральниця ОСОБА_10 та відвідувачі магазину.

По факту зникнення грошей позивач повідомила ФОП ОСОБА_1 та викликала міліцію.

За даним фактом було відкрито кримінальне провадження та відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1 а.с. 17).

Актом від 25.07.2013 р. засвідчено, що ОСОБА_2 25.07.2013 року відмовилась надати письмові пояснення ФОП ОСОБА_1 з приводу зникнення в магазині грошових коштів (т. 1 а.с. 54).

Актами від 29.07.2013 року та 30.07.2013 року зафіксовано, що ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці без поважної причини 29 та 30-го липня 2013 р. (т. 1 а.с. 55,56).

Відповідно до наказу № 8 від 31.07.2013 року за невихід на роботу без поважної причини 29.07.2013 року та 30.07.2013 року їй оголошено догану (т. 1 а.с. 57)

Відповідно до наказу № 9 від 31.07.2013 року за невиконання своїх обов'язків продавця, не забезпечення зберігання грошових коштів, отриманих за продаж меблів та супутніх товарів, залишення в торговому залі без нагляду ключа від місця зберігання коштів в присутності сторонніх осіб, що призвело до зникнення грошових коштів в сумі 20420 грн. та 2000 євро, а також враховуючи категоричну відмову від надання усних і письмових пояснень з приводу зникнення грошових коштів та не вихід на роботу без поважних причин ОСОБА_2 втратила довір'я з боку власника та їй оголошено догану (т. 1 а.с. 58).

Актом від 31.07.2013 року, зафіксовано відмову ОСОБА_2 підписати накази про оголошення догани за порушення трудової дисципліни (т. 1 а.с. 59).

31.07.2013 року ОСОБА_2 звернулась до ФОП ОСОБА_1 з письмовою заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 01.08.2013 року, в реєструванні якої їй було відмовлено та запропоновано залишити дану заяву без реєстрації (т. 1 а.с. 13). 31.07.2013 року заява про звільнення була передана ОСОБА_2 працівнику магазину ОСОБА_7, про що в телефонному режимі було повідомлено відповідача ФОП ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_7

Також 31.07.2013 року, за вимогою відповідача ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 передала ОСОБА_7 ключі від магазину, про що свідчить розписка з підписом останньої (т. 1 а.с.14).

Наказом № 10 від 07.08.2013 року ОСОБА_2 звільнена з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, копія наказу ФОП ОСОБА_1 направлена ОСОБА_2 та 14.08.2013 року отримана нею (т. 1 а.с. 15-16).

У справі наявне повідомлення ФОП ОСОБА_1 від 06.08.2013 року, адресоване ОСОБА_2, про намір розірвати трудовий договір та повідомлення від 08.09.2013 року про її звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ (т. 1 а.с. 91,92).

Як убачається з листа ОСОБА_2 до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 02.09.2013 року, 12.08.2013 року відповідач ФОП ОСОБА_1 повідомив її про звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст.41 КЗпП України, з яким вона не згодна, та провів розрахунок по заробітній платі, про що остання розписалась у відомості про виплату грошових коштів, утримує трудову книжку та її примірник трудового договору (т. 1 а.с. 20).

19.08.2013 року та 27.08.2013 року ФОП ОСОБА_1 повідомив Кременчуцький МРЦЗ про зняття трудового трудового з реєстрації в результаті припинення договору за ініціативою власника (т. 1 а.с. 93-94).

31.08.2013 року ОСОБА_2 направила ФОП ОСОБА_1 вимоги про повернення трудової книжки та її примірника трудового договору, а також просила повідомити її статус як представника (т. 1 а.с. 18,19).

За повідомленням заступника директора Кременчуцького МРЦЗ Кузнєцової Л.М. № 4586 від 05.09.2013 року, трудовий договір № 16511102360 від 01.08.2011 року між ФОП ОСОБА_1 та найманим працівником ОСОБА_2 зареєстрований Кременчуцьким МРЦЗ та діє по теперішній час (т. 1 а.с. 49).

09.09.2013 року ФОП ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 трудову книжку, та у листі від 09.09.2013 року повідомив її, що деякі свої речі та трудову книжку вона залишила на роботі після прогулу (т. 1 а.с. 47).

Листом Кременчуцького МРЦЗ від 10.09.13 р. за № 4663 повідомлено ОСОБА_2 про зняття з реєстрації зазначеного трудового договору за ініціативою ФОП ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 50).

06.09.2013 р. ОСОБА_2 подала заяву до Кременчуцького МРЦЗ, а 10.09.2013 року отримала документи, подані відповідачем ФОП ОСОБА_1 для зняття з реєстрації трудового договору № 16511102360 від 01.08.2011 р., в якому є відмітка про його розірвання з ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст.41 КЗпПУ та втрати довір»я до працівника, який обслуговує грошові та товарні цінності, та про реєстрацію договору в Кременчуцькому МРЦЗ (т. 1 а.с. 60-61).

11.09.2013 р. ФОП ОСОБА_1 направив оригінал трудової книжки та листи від 08.09.2013 р. та 09.09.2013 р. на адресу ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 97).

Згідно Акту перевірки додержання суб'єктами господарювання - ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16-03-47/179 від 20.09.2013 року, виявлено безліч порушень вимог трудового законодавства, зокрема ст. 149КЗпПУ, оскільки відсутнє письмове пояснення працівника ОСОБА_2 про причини відсутності на робочому місці 29.07. та 30.07.2013 р. або Акт про відмову працівника в наданні письмового пояснення (т. 1а.с. 112-114).

Територіальна державна інспекція з питань праці у Полтавській області про вказані порушення ФОП ОСОБА_1 трудового законодавства повідомила ОСОБА_2, про що свідчить лист від 25.09.2013 р. за № 16-Б 1143/03-47 (т. 1 а.с. 115-116).

Згідно Відомості на виплату грошей № 16, ОСОБА_2 отримано розрахунок у сумі 921,12 грн. від ФОП ОСОБА_1 (т.1 а.с. 130).

Середня заробітна плата ОСОБА_2 у період з 01.01.2013 року по 31.07.2013 року становить 1150,00 грн. (т. 1 а.с. 151).

Згідно Табелю обліку використання робочого часу за липень 2013 року, 29.07.2013 р. та 30.07.2013 р. ОСОБА_2 не працювала (т. 1 а.с. 174).

За наявним у справі розрахунком, середній заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу складає 11151,00 грн. (т. 2 а.с. 5).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання дій ФОП ОСОБА_1 щодо її звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконними; формулювання причини звільнення з посади продавця за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконним та зміну формулювання, вказавши причину звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, внесення відповідного запису до трудової книжки; визнання незаконними та скасування наказів ФОП ОСОБА_1 № 8 та № 9 від 31.07.2013 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, стягнення з ФОП ОСОБА_1 на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.07.2013 року по день постановлення рішення суду в розмірі 11390,08 грн., 7000 грн. завданої моральної шкоди та 2000,00 грн. витрат на правову допомогу, місцевий суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні вимог про зобов'язання Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили внести запис до трудового договору № 16511102360 про зміну причини розірвання трудового договору, вказавши в договорі причину звільнення за ч. З ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявленої вимоги.

Такі висновки місцевого суду вцілому відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на законі, проте колегія суддів не погоджується з розміром стягнутої на користь позивача моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У відповідність до ч. 6 ст.43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами ч. 6 ст. 5-1 КЗпПУ, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас, у відповідність п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення.

У відповідність до ч.ч. 1, 3 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст.179 КЗпП України).

У відповідності до ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз'яснено у п. 28. Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року, звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Таким чином, власник або уповноважений ним орган повинні встановити наявність у діях працівника конкретних порушень, і вину працівника в цих порушеннях.

Відповідно до класифікатору професій України / ДК 003:2010 / продавець не є керівною посадою, не відноситься до категорії професіоналів, службовців, а відповідно до встановленої законодавством професії є робітничою професією.

При визначені розміру середньої заробітної плати, яка повинна бути стягнута на користь позивача, суд керується нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, згідно якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

В силу ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Стягнення моральної шкоди передбачено ст. 23 ЦК України.

Як роз'яснено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності».

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких зазнала особа у зв'язку з посяганням на її права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст.ст.3,4,11,31 ЦПК України). Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст..237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (справа №6-23цс12 від 25.04.2012р.).

Як установлено місцевим судом, у штатному розкладі відповідача ФОП ОСОБА_1 посада касира не передбачена та на жодного з працівників магазину, в тому числі і на позивача ОСОБА_2 не покладалися обов'язки по веденню касових операцій. Посадова інструкція по даному місцю роботи позивача на ОСОБА_2 не розроблялась та не оголошувалась останній, договір про матеріальну відповідальність з позивачем не укладався, як і належним чином не оформлювалось сумісництво по виконанню функцій касира, бухгалтера і позивач безпосередньо не обслуговувала грошові або товарні цінності (не займалась їх прийняттям, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо). За повідомлення СВ Автозаводського РВ Кременчуцького МУ УМВС України в Полтавській області, по кримінальному провадженню за фактом нестачі грошових коштів в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» особу, яка вчинила злочин не встановлено, ОСОБА_2 в скоєнні даного злочину не підозрюється та відповідно підозра їй не пред'являлась.

Здійснивши аналіз зазначених правових норм, правильно встановивши обставини справи, місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність у ФОП ОСОБА_1 передбачених п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ підстав для звільнення ОСОБА_2, у зв"язку з чим обгрунтовано задовольнив її позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо її звільнення, формулювання причини звільнення, зміну формулювання, внесення відповідного запису до трудової книжки, визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок та розмір якого за період з 29 липня 2013 року по 20 травня 2014 року (208 днів) 11390,08 грн.), сумніву у колегії суддів не викликає.

Також колегія суддів вважає вірними висновки місцевого суду щодо відмови у задоволенні позову в частині зобов'язання Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили внести запис до трудового договору № 16511102360 про зміну причини розірвання трудового договору, вказавши в договорі причину звільнення за ч. З ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, - оскільки діями Кременчуцького МРЦЗ не вбачається порушення прав позивача, відтак дані вимоги заявлені безпідставно.

Приймаючи до уваги характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок неправомірних дій відповідача, враховуючи те, що протиправне звільнення та поновлення прав вимагало від позивача додаткових зусиль по організації свого життя, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1500,00 грн. моральної шкоди, та вважає саме такий розмір моральної шкоди обґрунтованим та доведеним.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення місцевого суду зміні у розмірі стягнутої моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 не заслуговують на увагу колегії та зводяться до незгоди з рішенням суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Згідно п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 1, 3 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1, - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 травня 2014 року - змінити в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди., зменшивши суму стягнутої моральної шкоди з 7000 грн.. до 1500,00 грн.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 травня 2014 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Карнаух П.М.

Судді: Кривчун Т.О.

Пилипчук Л.І.

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області П.М.Карнаух