КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" липня 2014 р. Справа№ 910/16908/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рудченка С.Г.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Степанці О.В.,
від позивача - Славов В.О., від відповідача - Калашнюк О.С.,
розглянувши апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю «Рада»
на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року
у справі №910/16908/13
(головуючий суддя Гулевець О.В., судді Пригунова А.Б., Стасюк С.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алтімед», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», м. Київ,
про стягнення 7038,81 грн., -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2013 року ТОВ «Алтімед» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Рада» (далі - відповідач) про стягнення 7038,81 грн. безпідставно перерахованих коштів згідно ст. 1212 ЦК України.
08.04.2014 року позивач подав клопотання про збільшення розміру судових витрат позивача до 7000,00 грн. (т. 2, а.с. 13).
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі №910/16908/13 позов задоволено. Присуджено до стягнення з ТОВ «Рада» на користь ТОВ «Алтімед» 7038,81 грн. грошових коштів, 1720,50 грн. судового збору. В задоволенні витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. відмовлено. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що грошові кошти в сумі 7038,81 грн. отримано відповідачем без достатньої правової підстави, а тому дійшов до висновку про їх стягнення з посиланням на ст. 1212 ЦК України. Також, суд першої інстанції вказав про те, що позивачем не пропущено строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі. При цьому, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що особа, яка надавала таку допомогу, не є адвокатом.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Рада» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі №910/16908/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, зокрема, стверджує, що судом першої інстанції не досліджено обставин щодо наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за 2007-2008 роки.
У своєму відзиві, поданому суду 16.07.2014 року та долученому до матеріалів справи, позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі №910/16908/13 апеляційну скаргу ТОВ «Рада» на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі №910/16908/13 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 16.07.2014 року.
В судовому засіданні 16.07.2014 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві. Також, представник позивача в судовому засіданні 16.07.2014 року подав суду клопотання в порядку ст. 38 ГПК України про витребування з господарського суду міста Києва матеріалів справи №910/1805/13. Вказане клопотання колегією суддів розглянуто в судовому засіданні 16.07.2014 року та відхилено як необґрунтоване та таке, що не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України. При цьому, колегія суддів враховує, що матеріали справи містять копії судових рішень у справі №910/1805/13.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 21.07.2006 року між ТОВ «Рада» (підприємство) та ТОВ «Алтімед» (користувач) було укладено договір на технічне обслуговування комунальних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (т. 1, а.с. 12-14).
31.08.2010 року ТОВ «Алтімед» згідно з платіжним дорученням №176 від 31.08.2010 року перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 7038,81 грн. з призначенням платежу «Оплата за експлуатаційні витрати згідно акта звірки за період 2007-2008 роки» (т. 1, а.с. 11).
Відповідачем подано суду банківську виписку з рахунку ТОВ «Рада», якою підтверджується надходження грошових коштів в розмірі 7038,81 грн. на рахунок відповідача (т. 1, а.с. 106).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що грошові кошти у розмірі 7038,81 грн. одержані відповідачем безпідставно, оскільки документів, які б підтверджували надання відповідачем позивачу послуг у розмірі 7038,81 грн., а також законність отримання вказаних грошових коштів, ТОВ «Рада» не надано. Також, відповідачем не надано позивачу акту звірки за період 2007-2008 роки, на який мається в призначенні платежу.
Позивач звертався до відповідача з вимогою 226 від 27.06.2013 року про повернення грошових коштів у розмірі 7038,81 грн., що отримана відповідачем 30.08.2013 року (т. 1, а.с. 10).
Відповідач вважає, що грошові кошти в сумі 7038,81 грн., що перераховані відповідачу згідно з платіжним дорученням №176 від 31.08.2010 року, підлягають поверненню позивачу як безпідставно одержані згідно ст. 1212 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї статті застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2ст. 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Під належністю доказів розуміється спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що грошові кошти у розмірі 7038,81 грн. були сплачені позивачем на підставі договору на технічне обслуговування комунальних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 року, укладеного між ТОВ «Рада» і ТОВ «Алтімед», та були зараховані відповідачем в погашення заборгованості позивача за вказаним договором.
Разом з цим, ТОВ «Рада» не подано суду акту звірки у період за 2007-2008 роки та доказів наявності експлуатаційних витрат згідно вказаного акту на суму 7038,81 грн., як і доказів, що підтверджують зарахування грошових коштів в розмірі 7038,81 грн. за актом звірки в період за 2007-2008 роки в рахунок заборгованості за договором на технічне обслуговування комунальних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 року.
Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що грошові кошти в розмірі 7038,81 грн. є заборгованістю позивача за договором від 21.07.2006 року, як і доказів наявності експлуатаційних витрат згідно акту звірки в період за 2007-2008 роки на суму 7038,81 грн.
Також, колегія суддів вважає обґрунтованим відхилення посилань відповідача на надання позивачу експлуатаційних витрат в розмірі 7038,81 грн. згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ОУ-0000147 за червень 2008 року на суму 180,00 грн., №ОУ-0000166 за липень 2008 року на суму 649,44 грн., №ОУ-0000194 за серпень 2008 року на суму 649,44 грн., №ОУ-0000222 за вересень 2008 року на суму 649,44, №ОУ-0000250 за жовтень 2008 року на суму 649,44 грн., №ОУ-0000308 за грудень 2008 року на суму 777,11 грн. (т. 1, а.с. 72-77).
Так, вказані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджують надання послуг відповідачем позивачу послуг тільки у розмірі 3554,87 грн. та не підтверджують, що за даними актами у позивача існувала заборгованість.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2013 року не містить відомостей зарахування грошових коштів в розмірі 7038,81 грн., що сплачені позивачем згідно платіжного доручення №176 від 31.08.2010 року, в рахунок погашення заборгованості за договором на технічне обслуговування комунальних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 року 9т. 1, а.с. 107-108).
Окрім наведеного, відповідач зазначав, що заявлені позивачем до стягнення грошові кошти у розмірі 7038,81 грн. були предметом розгляду справи господарського суду міста Києва №910/1805/13 за позовом ТОВ «Рада» до ТОВ «Алтімед» про стягнення 16466,40 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі №910/1805/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2013 року, позовні вимоги ТОВ «Рада» до ТОВ «Алтімед» про стягнення 16466,40 грн. за договором від 21.07.2006 року задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Алтімед» на користь ТОВ «Рада» основний борг в сумі 12295,73 грн., 3% річних у розмірі 704,90 грн., пеню в сумі 116,19 грн. та судовий збір у розмірі 1578,04 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, в рішенні господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі №910/1805/13 не зазначено про те, що заборгованість ТОВ «Алтімед» за договором від 21.07.2006 року сплачувалась згідно з платіжним дорученням №176 від 31.08.2010 року.
Крім цього, вказаним рішенням встановлено, що ТОВ «Рада» заявлено вимоги про стягнення боргу за період з грудня 2011 року по грудень 2012 року та послуги центрального опалення за березень 2010 року, а оплата експлуатаційних витрат за березень здійснена платіжним дорученням №91 від 12.04.2010 року. Оплату експлуатаційних витрат за вказаний спірний період ТОВ «Алтімед» не здійснювало.
У відповідності до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, доводи відповідача про те, що заявлені позивачем до стягнення грошові кошти у розмірі 7038,81 грн. були предметом розгляду справи №910/1805/13 за позовом ТОВ «Рада» до ТОВ «Алтімед» про стягнення 16466,40 грн. спростовуються наведеними вище обставинами.
Враховуючи наведене вище та те, що матеріали справи не містять доказів в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження наявності правових підстав перерахування позивачем відповідачеві грошових коштів у розмірі 7038,81 грн. згідно з платіжним дорученням №176 від 31.08.2010 року, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 7038,81 грн.
Одночасно, колегія суддів вважає обґрунтованим відхилення заяви відповідача про застосування строків позовної давності з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, відповідно до ст. 256 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Матеріали справи свідчать, що 31.08.2010 року ТОВ «Алтімед» платіжним дорученням №176 перерахувало відповідачу грошові кошти у розмірі 7038,81 грн. з призначенням платежу «Оплата за експлуатаційні витрати згідно акта звірки за період 2007-2008 роки».
Отже, строком позовної давності в даному випадку є період з 31.08.2010 року по 31.08.2013 року.
Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 30.08.2013 року (відтиск календарного штемпеля поштового відділення на конверті, в якому надійшла позовна заява, т. 1, а.с. 21). Відтак, строк позовної давності за вимогою позивача не сплив.
Поряд із тим, позивачем подана суду заяву про збільшення розміру судових витрат на суму правової юридичної допомоги у розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу подано суду договір доручення №5/01-14 про надання юридичних і представницьких послуг та правової допомоги від 11.01.2014 року, укладений між позивачем - ТОВ «Алтімед» та суб'єктом підприємницької діяльності Славовим В.О. (т. 2, а.с. 65-70), прибутковий касовий ордер серії 01 АД №760057 від 16.01.2014 року на суму 7000,00 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру з призначенням платежу: оплата юридичних послуг в Господарському суді по справі №910/16908/13 (т. 2, а.с. 50). В матеріалах справи також міститься свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, з якого вбачається, що Славов В.О. здійснює діяльність як фізична особа-підприємець (т. 2, а.с. 47).
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановлено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ст.ст. 4, 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою ст. 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що витрати на правову допомогу в сумі 7000,00 грн. не можуть бути включені до складу судових витрат у даній справі, оскільки позивачем вказані кошти сплачено не адвокату, а підприємцю.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі №910/16908/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі №910/16908/13 залишити без змін.
3. Справу №910/16908/13 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя С.Г. Рудченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз