ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2014 року Справа № 915/946/14
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Гриньової-Новицької Т.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Рябчук О.В., дов. б/н від 08.09.2010,
від відповідача: ОСОБА_2, паспорт серія НОМЕР_2 від 24.12.1996,
ОСОБА_3, дов. №1653 від 10.07.2014,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,
01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б;
адреса для листування: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81, корп. 20,
ОСОБА_4,
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
АДРЕСА_1,
про стягнення 7319868 грн. 44 коп.,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - позивач, банк) звернулося до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач, позичальник) з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором №К-2004459 від 01.11.2011 в сумі 7319868 грн. 44 коп. та судових витрат в сумі 73080 грн.
Ухвалою від 24.06.2014 суд призначив справу до розгляду та витребував у сторін низку документів.
Позивач на виконання ухвали надав суду всі витребувані документи. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю.
Відзивом від 07.07.2014 відповідач позов заперечив, посилаючись на таке: позивач не надав розгорнутого розрахунку заборгованості по основному боргу; розрахунок пені не відповідає вимогам ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК); розмір пені може бути зменшена судом на підставі ст. 233 ГК; позивач не має правових підстав для стягнення всієї суми наданого кредиту; вимозі про стягнення всієї суми кредиту має передувати вимога щодо дострокового розірвання договору; позивач не надав доказів вручення відповідачу претензії щодо погашення заборгованості. Крім того, відповідач зазначає, що між сторонами на протязі останніх двох років тривають переговори щодо можливості врегулювання питання виконання зобов'язань за кредитним договором, тому доводи позивача, що боржник ігнорує вимоги кредитора є безпідставними.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.
Висновок суду ґрунтується на такому:
01.11.2011 між ПАТ «Дельта Банк», та ФОП ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №К-2004459 (далі - Договір).
За умовами п. 1.1 Договору банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Згідно з п. 1.1.1 Договору кредит надано в сумі 5255091 грн. 23 коп., зі сплатою 17% річних за користування кредитом та кінцевим терміном погашення заборгованості до 14.03.2023.
Згідно з п. 2.7. Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 10.07.2012), сплата процентів за користування кредитом здійснюється позичальником у валюті кредиту щомісячно: до 20 числа в липні 2012 року, в інші місяці - до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок відкритий в банку.
Відповідно до п. п. 3.3.4, 3.3.5 Договору позичальник зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку, визначеному Договором та повернути кредит у повному обсязі зі сплатою можливих штрафних санкцій у терміни, визначені цим Договором.
Свої зобов'язання за Договором позивач виконав повністю, перерахувавши відповідачу за меморіальним ордером №6801048 від 20.02.2012 обумовлену Договором суму - 5255091 грн. 23 коп.
Починаючи з липня 2012 року відповідач свої зобов'язання щодо погашення кредиту виконував неналежним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 5100691 грн. 23 коп. за основним зобов'язанням.
Статтею 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлені наслідки порушення договору, зокрема, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4.3 Договору у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. 3.3 Договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання кредитним договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором дія цього договору припиняється.
Відповідно до п. 5.3 Договору сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання, тощо) позичальником будь - якого свого зобов'язання за Договором та/або за будь - якими іншими договорами, що укладені між позичальником та банком, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує банку проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього банк надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми в термін, встановлений у вимозі, банк по закінченню цього терміну має право звернути стягнення на майно позичальника в порядку, визначеному Договором та законодавством України.
За такого, 14.03.2014 позивач надіслав на адресу відповідача рекомендованим листом претензію №18.2-114 з вимогою належного виконання зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору. Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив.
Станом на 07.03.2014 заборгованість відповідача за Договором складає 7319868 грн. 44 коп., а саме: 5100691 грн. 23 коп. - заборгованість за кредитом; 47215 грн. 72 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 2052648 грн. 38 коп. - відсотки за користування кредитом; 119313 грн. 11 коп. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків.
Пеня нарахована позивачем на підставі п. 4.1 Договору, відповідно до якого у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
Судом перевірено та встановлено, що розрахунок пені здійснено арифметично правильно, відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства, зокрема ст. 230, ч. 6 ст. 232 ГК.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 549 ЦК передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Щодо заперечень відповідача, які викладені у відзиві, то вони не можуть вплинути на висновок суду про задоволення позову з огляду на таке:
Розрахунок суми заборгованості по кредиту (основному зобов'язанню), заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені містяться в матеріалах справи (а.с. 11); в них відображені суми обов'язкового щомісячного платежу та загальна сума боргу в цілому. Крім того, додана позивачем до позову виписка по особовим рахункам відповідача за період з 01.11.2011 по 12.05.2014 (а.с. 20-45), містить розгорнуті та досить змістовні дані щодо суми основного боргу та суми простроченого кредиту.
Щодо порушення, на думку відповідача, шестимісячного строку нарахування пені, суд зазначає, що відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сторони в Договорі та у Додатковій угоді №2 від 10.07.2012 до Договору встановили графік погашення заборгованості - щомісячними платежами в сумі 38000 грн. - тобто відповідач має щомісячне зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми 38000 грн. обов'язкового платежу. Право позивача на нарахування пені виникло з моменту прострочення сплати відповідачем за кожним платежем. Таким чином, позивач цілком правомірно та арифметично правильно нарахував пеню по кожному простроченому платежу в межах строку, встановленого ст. 232 ГК.
Щодо права суду на зменшення пені, яке встановлено ст. 233 ГК, та на яке посилається відповідач у відзиві, суд зазначає, що відповідно до умов вказаної статті у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Жодних документів чи інших доказів, що могли б свідчити про ступінь виконання зобов'язання боржником чи майновий стан, відповідачем до відзиву не додано. Клопотання щодо зменшення розміру пені, яке було б обґрунтовано належними доказами, відповідач також суду не надав. За такого у суду немає підстав для вирішення питання про зменшення розміру пені.
Щодо відсутності доказів отримання відповідачем претензії №18.2-144 від 14.03.2014 з вимогою про повернення кредиту у повній сумі, слід зазначити, що пунктом 5.3 Договору сторони домовились, що таку претензію банк надає позичальнику під розписку або надсилає рекомендованим листом. Доказів отримання боржником такої вимоги Договором не передбачено. До позову позивач додав копію опису вкладення у цінний лист від 14.03.2014 з претензією (а.с. 48), яка направлена на адресу відповідача рекомендованим листом.
Щодо стягнення всієї суми основного боргу: п. 5.3 Договору сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання, тощо) позичальником будь - якого свого зобов'язання за Договором та/або за будь - якими іншими договорами, що укладені між позичальником та банком, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує банку проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. У разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то після прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК).
З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на Договорі сторін, чинному законодавстві України, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
У судовому засіданні 10.07.2014 суд розглянув і відхилив клопотання позивача №18.2-300 від 10.07.2014 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідача в розмірі 7392766 грн. 44 коп. В обґрунтування свого клопотання позивач зазначив, що протягом тривалого часу відповідач не повертає позивачу кредит, не сплачує проценти за користування кредитом, що свідчить про небажання відповідача виконувати зобов'язання за Договором. У позивача є усі підстави вважати, що під час судового розгляду справи відповідачем буде реалізовано майно, яке належить йому на праві власності. При цьому жодних доказів на підтвердження заяви про забезпечення позову заявник не надав.
Згідно зі ст. 66 ГПК господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ч. 2 п. 1, ч. ч. 1, 2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Позивачем до клопотання не додано жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин - відсутні будь-які докази вжиття відповідачем заходів з реалізації майна, яке йому належить. Вказані у заяві №18.2-300 від 10.07.2014 доводи є лише припущенням позивача, які не ґрунтуються на будь-яких фактичних обставинах.
За такого суд відмовив в задоволенні заяви №18.2-300 від 10.07.2014 про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 49 ГПК судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) грошові кошти в сумі: 5100691 (п'ять мільйонів сто тисяч шістсот дев'яносто одна) грн. 23 коп. - основний борг; 47215 (сорок сім тисяч двісті п'ятнадцять) грн. 72 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 2052648 (два мільйони п'ятдесят дві тисячі шістсот сорок вісім) грн. 38 коп. - відсотки за кредитом; 119313 (сто дев'ятнадцять тисяч триста тринадцять) грн. 11 коп. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків; 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. - судовий збір.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК.
Повне рішення складено та підписано 15 липня 2014 року.
Суддя Т.В. Гриньова-Новицька