АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/5019/14 Головуючий 1-ї інстанції - Сорока О.П.

Справа № 646/3868/14-ц Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 16» липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі: Попій Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 червня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

22 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначила, що 25 квітня 2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № МL-701/511/2007, відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк» зобов'язалося надати їй споживчий кредит в сумі 40 900,00 доларів США, а вона повернути кредит та сплатити відсотки за користування (далі - кредитний договір).

Також 25 квітня 2007 року, з метою забезпечення повного і своєчасного виконання покладених на неї зобов'язань за кредитним договором, між цими ж сторонами укладено договір іпотеки № PCL-701/511/2007 (далі - договір іпотеки).

Під час укладення кредитного договору відповідачем не було надано повної інформації щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом, чим її було навмисно введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Крім того, умови кредитного договору порушують належне їй право на свободу волевиявлення та законодавство України, а саме, п.3 ч.3 кредитного договору встановлено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка. Зазначене положення порушує п.4 ч.5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки річна відсоткова ставка за кредитом в кредитному договорі не визначена. Підпунктом 1.3.2.3.3 п.3 частини № 2 кредитного договору (застереження 2) встановлено, що договори страхування укладаються в страхових компаніях, погоджених банком до співпраці та на весь строк дії кредитного договору. Зазначеним положенням відповідач позбавляє її права вільного обрання страхової компанії. Підпункти 1.3.2.5-1.3.2.7, 1.3.2.12, 1.4.1.5, 1.9.1., 2.3.6., 2.3.7., 4.1.5. частини № 2 кредитного договору (застереження) порушують принцип свободи волевиявлення, п.2 кредитного договору встановлена валюта кредиту - долари США, що порушує законодавство в сфері використання іноземної валюти. Положення п. 1.3.2.8. порушує п.3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Пунктом 2.1.2. порушено право щодо захисту персональних даних. Положення п. 2.2.1. є несправедливими відповідно до п.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Зважаючи на зазначене, просила суд визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки, зобов'язати ЗАТ «ОТП Банк» прийняти у позивача суму залишкової заборгованості у термін, що передбачався сторонами для погашення кредиту, судові витрати покласти на відповідача, звільнити від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, позов задовольнити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам по справі, а її доводам, викладеним в позовній заяві та в апеляційній скарзі належної оцінки не надано.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала.

Представник ЗАТ «ОТП Банк» проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що кредитний договір № МL-701/511/2007 від 25 квітня 2007 року, укладений ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» з дотриманням норм діючого законодавства. ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами договору, погодилась з ними, протягом 7 років договір виконувала. Умови цього договору не порушують права ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що 25 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № МL-701/511/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від ЗАТ «ОТП Банк» кредитні кошти в сумі 40 900,00 доларів США на купівлю нерухомого майна. Для розрахунку процентів за користування кредитом сторони домовилися застосовувати плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованої процентної ставки та процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору (FIDR) (а.с. 11).

Як вбачається з п.3 кредитного договору, фіксований відсоток становить 4,99 %, а з метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатися самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщення банку (як в головній конторі, так і в філіях/відділеннях/представництвах банку) на інформативних стендах (а.с. 11).

Таким чином, зміст п.3 кредитного договору спростовує посилання позивача стосовно того, що відповідачем під час укладення кредитного договору не було надано повної інформації щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом, чим позивача було навмисно введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення. На виконання ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в п.3 кредитного договору міститься інформація щодо типу відсоткової ставки, а саме - плаваюча відсоткова ставка.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з цієї підстави.

Що ж стосується посилань позивача на відсутність правових підстав для використання іноземної валюти як валюти платежу та виконання зобов'язань в іноземній валюті, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним Банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків», є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем надані письмові докази, які свідчать про отримання права на здійснення операцій з валютними цінностями, а саме банківську ліцензію № 191 на право здійснення банківських операцій від 02 березня 1998 року, яку було перереєстровано 05 жовтня 2011 року у зв'язку зі зміною банком своєї назви з ЗАТ «ОТП Банк» на ПАТ «ОТП Банк», дозвіл № 191-1 на право здійснення операцій з валютними цінностями, генеральна ліцензія № 191 на право здійснення валютних операцій (а.с. 49-56).

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо правомірності використання відповідачем іноземної валюти, як валюти платежу.

Колегія суддів також не вважає обґрунтованими доводи позивача щодо порушення п.1.3.2.8. кредитного договору вимог п.3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з наступних підстав.

25 квітня 2007 року, з метою забезпечення повного і своєчасного виконання покладених на ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, між нею та відповідачем укладено договір іпотеки № PCL-701/511/2007, відповідно до якого ОСОБА_1 надає ЗАТ «ОТП Банк» в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 24-29).

Відповідно до абзацу 1 п.3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Як вбачається з п. 1.3.2.8. кредитного договору право позичальника на отримання кредиту виникає з моменту надання банку оригіналу витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно (довідки-характеристики) на предмет іпотеки (а.с. 14).

Зі змісту п. 1.3.2.8. кредитного договору вбачається, що оригінал витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно (довідки-характеристики) на предмет іпотеки необхідний з метою визначення та оцінки фінансового стану позивача, його спроможності виконати зобов'язання за кредитним договором та отримання споживчого кредиту. Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Також колегія суддів вважає неспроможними доводи позивача щодо порушення п. 2.1.2. кредитного договору права захисту персональних даних, відповідно до якого банк зобов'язався не розголошувати третім особам інформацію про позичальника, яка складає банківську таємницю, за виключенням випадків передання такої інформації, в порядку та в об'ємі визначеному чинним законодавством України, в бюро кредитних історій, а також коли розкриття банківської таємниці є обов'язковим для банку у відповідності з чинним законодавством чи необхідне банку для захисту його прав та інтересів.

Відповідно до абзацу 2,3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором. Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій. Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

З аналізу зазначених норм вбачається, що п.2.1.2. кредитного договору не суперечить вимогам чинного законодавства. Крім того, на підтвердження своїх посилань позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення права захисту персональних даних.

Що ж стосується посилання позивача щодо несправедливості п.2.2.1. кредитного договору відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», то колегія суддів вважає їх недоведеними, оскільки на їх підтвердження не надано належних та допустимих доказів.

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Позивачем не зазначено в чому саме полягає істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Колегія суддів також вважає недоведеними посилання позивача стосовно порушення банком свободи волевиявлення у виборі страхової компанії та погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що пункти кредитного договору, що передбачають погодження з банком страхової компанії не є імперативними. Позивачем не доведено бажання обрати будь-яку іншу страхову компанію та факт звернення до підписання кредитного договору з цією вимогою до відповідача.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що встановлення штрафних санкцій та можливість дострокового повернення кредиту за неналежне виконання умов договору, обов'язок надання певних документів та заборона отримання інших кредитів без погодження з відповідачем не суперечить чинному законодавству та є гарантією забезпечення належного виконання умов договору.

Що ж стосується посилань позивача на порушення пунктами 1.3.2.5-1.3.2.7, 1.3.2.12, 1.4.1.5, 1.9.1., 2.3.6., 2.3.7., 4.1.5. Частини № 2 кредитного договору (застереження) умови вільного волевиявлення, у зв'язку з чим кредитний договір та договір іпотеки підлягають визнанню недійсними, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та недоведеними.

Позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення умови вільного волевиявлення та на підтвердження цих посилань не надано належних та допустимих доказів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зміст спірних договорів відповідає вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, під час їх укладення сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, спірні договору були спрямовані на реальне настання правового результату (наслідків), що обумовлені ними.

За таких обставин судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, належних та допустимих доказів в обґрунтування посилань позивачем не надано.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 313, 315, 317, 319, п.1 ч.2 ст.307, ч.1 ст. 312, ч.1 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: