АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-6222 Головуючий у 1-й інстанції: Мазурик О.Ф.
2006 р. Суддя-доповідач: Спас О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" листопада 2006 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Савченко О.В.
суддів: Спас О.В.
Бондаря М.С. при секретарі Череватій О.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Приватного підприємства "Редакція газети "Гривна"
на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Редакція газети 'Гривна", ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
ЗО травня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПП "Редакція газети "Гривна", ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
У позові зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті "Гривна" НОМЕР_1 на сьомій сторінці було опубліковано статтю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, яка містить безпідставні та образливі за формою та змістом вислови, які принижують його честь і гідність.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_2 просив суд зобов'язати ПП "Редакція газети "Гривна" опублікувати у газеті "Гривна" рішення суду із спростуванням та стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 50000грн., яку перерахувати певному дитячому закладу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано безпідставними, образливими та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача три з чотирьох фрагментів статті:
ІНФОРМАЦІЯ_3
- ІНФОРМАЦІЯ_4
ІНФОРМАЦІЯ_5
ІНФОРМАЦІЯ_6
- ІНФОРМАЦІЯ_7
Зобов'язано ОСОБА_4, працюючу директором ПП "Редакція газети "Гривна" - автора статті ІНФОРМАЦІЯ_2, яка опублікована в газеті "Гривна" НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, вибачитися перед ОСОБА_2 шляхом публікації спростування.
Зобов'язано ПП "Редакція газети "Гривна" надрукувати спростування в
тій самій газеті, що і опублікована стаття ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в газеті "Гривна". Спростування має бути
набране тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилось повідомлення, яке спростовується.
Стягнуто з відповідачів солідарно 50000 грн. моральної шкоди на рахунок дитячого закладу.
Не погоджуючись із рішенням суду, ПП "Редакція газети 'Гривна'" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасника апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Одночасно за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд на підставі п. З ч.1 ст. 307 ЦПК України має право змінити рішення.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення с неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадку зміни рішення.
. Згідно Конституції України та ст. ст. 269, 270 ЦК України кожна фізична особа від народження або за законом має особисті немайнові права, до яких відноситься, зокрема, і право на повагу до гідності та честі. Ст. 273 ЦК України вказує, що діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Цивільне законодавство передбачає також, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб (ст. 275 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Частиною 3 ст. 277 ЦК України закріплено презумпцію, згідно з якою вважається, що якщо про особу поширено негативну інформацію, то така інформація є недостовірною.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 7 від 28.09.1990 року" Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" ( п. 3. п. 17) роз'яснив, що при розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст.7 ЦК України (1963 року), суди повинні з'ясовувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають вони дійсності. Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.
Обов'язок доведення, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний лише довести факт поширення відомостей, які його ганьблять, особою, до якої пред'явлений позов.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті "Гривна" НОМЕР_1 на сьомій сторінці було опубліковано статтю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2. З цієї статті позивач вважав безпідставними (недостовірними), образливими та такими, що принижують його честь і гідність чотири фрагмента цієї статті. З них три вищенаведені фрагменти суд обгрунтовано визнав такими, що дали підставу для задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі ПП „Редакція газети „Гривна" зазначає, що суд першої інстанції порушив ст. 11 ЦПК України та вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив визнати публікацію „оскорбительной, неправдивой...", а суд першої інстанції визнав її „безпідставною та образливою..." З таким доводом погодитися не можна, оскільки це лише розбіжність лексичних виразів, яка не стосується суті позовних вимог.
Не можна вважати обґрунтованим і ті доводи апеляційної скарги, що вислови в цій статті є оціночними судженнями, правдивість яких встановити неможливо, а тому суд порушив ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка мала застосуватися судом, як така, що має пріоритет відносно ч. 2 ст. 47-1 Закону України „Про інформацію"
Такі доводи спростовуються тим, що з рішення суду першої інстанції видно, що він дав оцінку цим питанням та застосував ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ет.9 Конституції України є частиною національного законодавства, якою передбачено право особи на вільне поширення інформації та ідей. Проте, частиною 2 названої норми передбачена можливість обмеження цього права - на підставі закону з легітимною метою за умови, що таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві.
Легітимною метою визнається охорона репутації осіб - фігурантів інформації.
З практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є одночасно тлумаченням норм Конвенції і обов'язкові для застосування при розгляді справ національними судами, публічний статус фігурантів інформації, хоч і робить їх більш відкритими для критики, не позбавляє цих осіб права на звернення з позовом про захист репутації.
Отже висновки суду першої інстанції стосовно неможливості застосування у даному випадку правил ч.1 ст. 47 Закону України „Про інформацію" щодо непідсудності оціночних суджень, є правомірним, оскільки оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів.
Одночасно закон передбачає, що оціночними судженнями не можуть бути образи. При цьому, як образа може виступати фраза, яка висловлена не з метою поширення інформації, а з метою принизити особу.
Суд першої інстанції правильно визнав, що відносно позивача досліджувані судом висловлювання в статті носять образливий характер, а сама стаття опублікована не для поширення певної інформації щодо позивача, а з метою розповсюдження негативної інформації про нього.
Під час апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження і ті доводи апеляційної скарги, якими ПП. „Редакція газети „Гривна" намагається спростувати висновки суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог в частині відшкодування заподіяної діями відповідачів моральної шкоди.
Так. ст.280 ЦК України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди фізичній особі, яка завдана їй внаслідок порушення її особистого немайнового права.
Наявність факту спричинення моральної шкоди судом першої інстанції правильно встановлена, виходячи з обставин справи з посиланням на ст. 23 ЦК України, яка визначає, що моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи. Позивачем доведена наявність передбачених цією нормою матеріального права підстав для відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди з урахуванням тих обставин, що умисне поширення в газеті відносно ОСОБА_2 негативної інформації призвело до моральних страждань позивача, порушення стосунків з оточуючими та порушення попереднього активного образу життя, в т.ч. як посадової особи. Суд першої інстанції прийняв до уваги характер завданої моральної травми. її. тривалість, спосіб поширення інформації, тираж газети, тощо.
Зазначення в апеляційній скарзі того доводу, що суд першої інстанції не дотримався ст. 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" і неправомірно стягнув з журналіста суму на відшкодування моральної шкоди спростовується наступним чином.
Так. ч. З ст. 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" прямо вказує, що у разі відшкодування, відповідно до ЦК України журналістом і засобом масової інформації заподіяної ними моральної (немайнової) шкоди на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.
Підставою для стягнення з журналіста компенсації моральної шкоди є наявність умислу журналіста на поширення оспорюваної інформації, а саме - таке її ставлення до поширення інформації, коли журналіст, який в жданому випадку є і службовою особою засобу масової інформації усвідомлював недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.
Відповідач ОСОБА_3 є не тільки журналістом, а й директором другого відповідача - ПП „Редакція газети „Гривна", а тому суд першої інстанції, стягнувши суму компенсації моральної шкоди з обох відповідачів, діяв відповідно до зазначеної норми матеріального права, оскільки ОСОБА_3 в оспорюваних матеріалах навела інформацію, оцінка якої як недостовірної наведена вище в судовому рішенні, а тому її дії є саме умисними, вчиненими з усвідомленням недостовірності опублікованої інформації. Суд першої інстанції правильно визнав рівну міри вини кожного з відповідачів.
Суд першої інстанції не встановив, що журналіст діяв добросовісно та здійснив перевірку інформації, яка були поширена, а тому передбачених ч. 5 ст. 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" підстав для звільнення відповідачів від відповідальності не вбачається.
Відсутні передбачені законом підстави для скасування судового рішення у його вищенаведеної частини. В цій частині рішення суду першої інстанції є таким, що постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
В частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог про перерахування суми компенсації, яка стягнута на відшкодування моральної шкоди, на користь певного дитячого закладу, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права, які не передбачають такої можливості.
В цій частині апеляційна скарга знайшла своє підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині перерахування компенсації моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, на рахунок Цюрюпинського дитячого будинку-інтернату підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. ЦПК 209, 218, 307, 308, 309, 313 - 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШ ИЛА:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Редакція газети "Гривна" задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2006 року по даній справі змінити в частині стягнення моральної шкоди, виклавши вказану частину в наступній редакції:
Стягнути з Приватного підприємства „Редакція газети „Гривна" та ОСОБА_3 солідарно на відшкодування моральної шкоди 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень на користь ОСОБА_2.
В решті судове рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.