АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-5438                                          Головуючий у 1 інстанції

2006р.                                                                  Буднікова Н.П.

Суддя-доповідач Савченко О.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2006р.                                                          м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Спас О.В.. Бондаря М.С.

при секретарі: Череватій О.В.

за участю адвокатів: ОСОБА_1. ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3. ОСОБА_4, виконавчого комітету Бердянської міської ради, 3 особа: приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_6. про визнання договору дарування частини нерухомості недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу з переведенням прав покупця на половину нерухомості, про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради та свідоцтва про право власності на нерухомість про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2005 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним вчиненого ним 8.08.2003 року за дорученням ОСОБА_4 договору дарування 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_3, як удаваної угоди, про визнання дійсним договору купівлі-продажу цієї частки нерухомості , який сторони мали на увазі і за яким продавцем виступав ОСОБА_4, а покупцями - позивач та ОСОБА_3 в рівних частках, отже про визнання за ним прав покупця на половину від названої частки. У з"язку з погашенням правовстановлюючих документів на решту 7/20 частин домоволодіння і приведення його до одиниці, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, виділити її у натурі та визначити порядок користування земельною ділянкою.

Доповнивши у травні 2006 року позовні вимоги, просив також визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 2.06.2005 року про видачу свідоцтва про право власності на ціле домоволодіння АДРЕСА_1 на ім"я ОСОБА_3 та про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спірне домоволодіння на ім"я ОСОБА_3

У позові зазначав, що тривалий час підтримував дружні стосунки із

ОСОБА_3 Крім того, дружина останнього та він є співвласниками магазину

у м. Запоріжжі, причому угода про створення спільної власності на магазин

укладалася в усній формі, а оформлення магазину, як   спільної   власності, відбулося шляхом дарування позивачем частки магазину дружині ОСОБА_3

Маючи намір організувати відпочинок своїх родин, вони з ОСОБА_3 усно домовилися . що, діючи за аналогією створення магазину, як спільної власності, частково за доходи з магазину, а також за особисті кошти придбають на ім"я відповідача занедбане домоволодіння АДРЕСА_1, спільно відремонтують та здійснять його реконструкцію , побудують господарські будівлі, тобто створять спільну власність, половину якої після закінчення будівельних робіт ОСОБА_3 повинен буде переоформити на його ім"я, як, у свою чергу, позивач вчинив з оформленням магазину.

З метою реалізації вказаного плану у серпні 2003 року вони спільно заплатили ОСОБА_4. який до того ж був далеким родичем ОСОБА_3, 1500 доларів США за 13/20 частин домоволодіння, що складали спадок ОСОБА_4 За це останній надав на його ім"я довіреність, якою доручав йому оформити спадкове майно на ім"я ОСОБА_4 та від імені останнього розпоряджатися майном на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом. Оформивши свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на 13/20 частин домоволодіння у порядку спадкування, він за договором від 8.08.2003 року подарував їх від імені ОСОБА_4 ОСОБА_3

Решта 7/20 частин домоволодіння була викуплена ним разом із ОСОБА_3 за 3000 доларів США у ОСОБА_7 для зносу. З цією метою ОСОБА_7 після отримання грошей видала довіреність на ім"я ОСОБА_3, на підставі якої останній здійснив у травні 2005 року погашення правовстановлюючих документів на ім"я ОСОБА_7

Враховуючи домовленості про створення спільної власності, поділивши фактично будинок літ. „А-1Ж", разом із ОСОБА_3 вони знесли залишки будинку літ „Б-1Ж", сараї ,,Г" ,.Д"" тамбур „а-1".З  січня до літа 2004 року збудували нові господарчі споруди, розташовані з обох боків двору, які складалися із ізольованих секцій з окремими входами. Йому призначалися розташовані з лівого боку двору секції, які він обладнав та виконав в них косметичний ремонт за власні кошти, а у літні періоди 2004 та 2005 років використовував їх для відпочинку. Про наявність домовленості щодо порядку користування спільною власністю свідчить і власноручне накреслення ОСОБА_3 у отриманому 10.06.2004 році технічному паспорті домоволодіння межі поділу земельної ділянки між ним та позивачем, як співвласниками.

Посилаючись на те, що хоча всі умови договору про створення спільної власності він виконав, у вересні 2005 року ОСОБА_3 став чинити йому перешкоди у користуванні спільною власністю та відмовився визнавати за ним право на 1/2 частину у   домоволодінні, просив задовольнити його позовні вимоїн.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25.07.2006 року позовні вимоги ОСОБА_5 про виділу 1/2 частки домоволодіння в натурі та про визначення порядку користування земельною ділянкою виділені в окреме провадження.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2006 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування ОСОБА_4, від імені якого діяв за дорученням ОСОБА_5, ОСОБА_3    13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений 8 серпня 2003 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційний НОМЕР_1.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 8 серпня 2003 року, з частковим переводом прав покупця на ОСОБА_5, за яким продавець ОСОБА_4 продав, а покупці ОСОБА_3 та ОСОБА_5 купили 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, в рівних частках.

Визнані частково недійсними рішення виконавчого комітету Бердянської

__    міської ради НОМЕР_2 та свідоцтво про право власності на

домоволодіння АДРЕСА_1 на ім"я ОСОБА_3 від 9 червня 2005 року, на 1/2 частку.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається із житлового будинку „А'", сіней „а",ганку до ,.а" піддашка до "А", гаража "В", альтанок „М". .,И". сараїв „Г"', "Є", господарчих будівель "У". "X". літньої кухні „Т", вбиральні - душа ..С". душа „З", хвіртки № 3. воріт № 4. паркану № 5. водопроводу „Ч". замощення №1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати у повному обсязі, а ОСОБА_4 - в частині щодо визнання недійсним договору дарування від 8.08.2003 року, та ставиться питання про постановления нового рішення. яким у задоволенні відповідних вимог ОСОБА_5 - відмовити та стягнути з нього на корить ОСОБА_3 3000 гр. судових витрат з тих підстав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України „Про власність", майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об"єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд виходив з доведеності його доводів про те. що між ним та ОСОБА_3 був укладений усний договір про спільне придбання домоволодіння АДРЕСА_1, його подальший ремонт та будівництво господарських будівель, а понесені у зв"язку з цим кожним із них витрати були рівними, бо для досягнення вказаної мети вони об"єднували грошові кошти, тобто про існування між ними договору про сумісну діяльність.

Суд також прийшов до висновку, що співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_5 став разом із ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, який сторони дійсно мали на увазі, однак з метою його приховання уклали удавану угоду дарування від 8 серпня 2003 року, за якою ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 13/20 частин зазначеного домоволодіння(т.1. а.с.11).

З висновками суду не можна погодитися повністю з таких міркувань.

Так. згідно зі ст. 46 ЦК України(1963 року) та постановою Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 „Про судову практику в справах

про визнання угод недійсними" недодержання передбаченої законом (ст.44 ЦК) простої письмової форми угоди позбавляє сторони права в разі виникнення спору посилатися для підтвердження останньої на показання свідків.

Договір про спільне придбання, ремонт та будівництво господарських будівель домоволодіння АДРЕСА_1 у письмовій формі між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не укладався, отже наявність такої угоди не могла встановлюватися судом лише на підставі показань допитаних по справі свідків, у тому числі як ОСОБА_8. ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших, так і ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 Між тим письмові докази в підтвердження наявності такої угоди суд в достатній мірі не досліджував і доводи сторін з цього питання належним чином не перевірив.

Крім того, відповідно до ст. 58 ЦК України(1963 року), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду(удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Визнаючи замість удаваної угоди дарування від 8 серпня 2003 року дійсним договір купівлі-продажу 13/20 частин домоволодіння поАДРЕСА_1, за яким одна із сторін договору ОСОБА_4 фактично був не дарувальником, а продавцем , друга ж сторона ОСОБА_3 -не обдарованим, а покупцем , суд одночасно частково перевів за цим договором права покупця на ОСОБА_5. Таким чином, визнаючи замість дарування дійсною угоду купівлі-продажу та одночасно визнаючи її і частково недійсною стосовно покупця, суд не врахував, що інтереси ОСОБА_4, якого суд визнав не дарувальником, а продавцем, представляв за договором доручення від 18.07.2003 року ОСОБА_5 (т.1, а.с.10), отже, при переводі на нього, як представника фактичного продавця, частково права покупця, порушуються вимоїн ч.З ст. 62 ЦК України(1963 року), згідно якої представник не може укладати угоди від імені особи, яку він 'представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Крім того, в порушення ст. 214 ЦПК України, ухвалюючи рішення, питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги ОСОБА_5, а отже і самі вимоги, суд у повному обсязі по суті не вирішив.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК України позивач може змінювати протягом часу розгляду справи, є обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування вимог щодо визнання за ним права власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1, позивач посилався на те. що ще до видачі ОСОБА_4 доручення від 18.07.2003 року на його ім"я саме із зазначенням права розпоряджатися частиною домоволодіння на свій розсуд, отже без конкретного зобов'язання подарувати його саме ОСОБА_3, після того, як він оформить спадкові права ОСОБА_4 на це майно, він разом із ОСОБА_3 заплатив ОСОБА_4 за видачу доручення 1500 доларів США. Сам факт отримання ОСОБА_4 грошей . однак з інших підстав і у іншому розмірі, не заперечував і ОСОБА_3 Крім того, у жовтні 2005 року видану на ім"я ОСОБА_5 довіреність від 18.07.2003 року ОСОБА_4 скасував тільки у частині повноважень по оформленню його спадкових прав (т.1, а.с.58), які в його інтересах були реалізовані ОСОБА_5 ще до серпня 2003 року, а не стосовно наданих повноважень розпоряджатися цим майном. Згідно пояснень позивача, удаваним був і договір доручення від 14 квітня 2005 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (т.1, а.с. 244), оскільки за право подавати від її імені документи, у тому числі про погашення правовстановлюючих документів на 7/20 частин домоволодіння(т.1 а.с.243), ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_3 3000 доларів США(т.1, а.с.246), які останньому належали лише частково.

Таким чином, за вимогами позивача, право власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 виникло у нього на підставі участі в якості покупця у насправді вчиненому договорі купівлі-продажу зазначеного домоволодіння, прихованому вчиненням інших договорів. Між тим питання дійсності вказаних договорів, як вимог позивача, суд, окрім договору дарування від 8.07.2003 року, не розглянув, і цей недолік, враховуючи, що ОСОБА_7 до участі у справі в якості сторони суд не залучив, ухваленням додаткового рішення усунутим бути не може.

Враховуючи викладене, постановлене по справі рішення не можна вважати законним та обгрутованим, а тому воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у відповідності до вимог п.5 ч.1 ст. 311 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 307, 311,314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

       Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2006 року по даній справі, - скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду у іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.