Судове рішення #37832745

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 910/4545/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рудченка С.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - Бортник О.О., від відповідача - не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року

у справі №910/4545/14 (суддя Спичак О.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Солді і Ко», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр», м. Київ,

про стягнення 5955,42 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року ПАТ «Солді і Ко» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «ТСК Центр» (далі - відповідач) про стягнення 5290,70 грн. основного боргу, 529,07 грн. штрафу, 26,45 грн. інфляційних збитків та 109,20 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки №23/04-13 від 23.04.2014 року. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на наявність у відповідача боргу згідно договору поставки №23/04-13 про перевезення вантажів від 23.04.2013 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4545/14 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «ТСК Центр» на користь ПАТ «Солді і Ко» 5290,70 грн. основного боргу, 529,07 грн. штрафу, 109,20 грн. 3% річних, 26,45 грн. інфляційних нарахувань та 1827,00 грн. судового збору. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у відповідача простроченої заборгованості перед позивачем згідно укладеного договору у вказаній останнім сумі, а також про правомірність та правильність нарахування позивачем на суму боргу відповідача штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «ТСК Центр» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4545/14 в частині стягненні штрафу у розмірі 529,07 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні штрафу у розмірі 529,07 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що п. 9.2. договору, в якому йдеться про одночасне нарахування пені та штрафу, суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.

У своєму відзиві, поданому суду 08.07.2014 року та долученому до матеріалів справи, позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі №910/4545/14 апеляційну скаргу ТОВ «ТСК Центр» на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4545/14 прийнято до провадження та призначений розгляд справи на 09.07.2014 року.

В судовому засіданні 09.07.2014 року представник позивача заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві. В судове засідання 09.07.2014 року представники відповідача не з'явились, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення. 08.07.2014 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто в судовому засіданні 09.07.2014 року та відхилено як необґрунтоване та таке, що не підтверджено жодними доказами. Приймаючи до уваги обізнаність відповідача про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів, враховуючи положення ст. 102 ГПК України, дійшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 23.04.2013 року між ТОВ «ТСК Центр» (покупець) та ПАТ «Солді і Ко» (продавець) було укладено договір поставки №23/04-13 (далі - договір, а.с. 8-11), згідно п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити у зумовлені строки) другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом поставки є метизи, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В п. 2.1 договору вказано, що товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями (видатковими накладними) постачальника, які є невід'ємними частинами договору.

Умовами п. 4.5. договору передбачено, що постачальник веде один зведений рахунок по всіх оплатах та поставках згідно цього договору. При наявності передоплати по одному рахунку та заборгованості по іншим специфікаціям (видатковим накладним) покупець погоджується на першочергове зарахування платежу в рахунок погашення заборгованості, незалежно від тексту платежу в платіжному дорученні. Усі специфікації (видаткові накладні) підписані сторонами починаючи з дати укладання договору і до закінчення строку його дії є невід'ємною частиною, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір.

Позивачем згідно видаткових накладних №039983 від 27.05.2013 року на суму 7054,10 грн., №043165 від 10.06.2013 року на суму 3236,60 грн. та №044553 від 14.06.2013 року на суму 971,50 грн. було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 11262,20 грн.

Згідно п. 4.3. договору, оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості товару отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 21 календарних днів з моменту одержання товару покупцем. Можлива попередня оплата товару згідно рахунків, виставлених постачальником.

Відповідачем по вказаним накладним сплачено лише 5971,50 грн. Таким чином загальна вартість поставленого та неоплаченого товару складає 5290,70 грн.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за отриманий від нього товар в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 5290,70 грн. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Також, позивач за прострочення відповідачем строків оплати за поставлений товар, керуючись п. 9.2 договору, просив суд стягнути з відповідача 529,07 грн. штрафу.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Умовами п. 9.2 договору встановлено, що за порушення строку оплати, визначеного в п. 4.3 договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості несплаченого вчасно товару.

Враховуючи, що відповідачем було прострочено виконання зобов'язання з оплати понад 21 день, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення 529,07 грн. штрафу.

Доводи відповідача про те, що п. 9.2. договору, в якому йдеться про одночасне нарахування пені та штрафу, суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 109,20 грн. 3% річних та 26,45 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 109,20 грн. 3% річних та 26,45 грн. інфляційних нарахувань. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4545/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/4545/14 залишити без змін.

3. Справу №910/4545/14 повернути до господарського суду міста Києва.


Головуючий суддя С.Г. Рудченко


Судді О.В. Агрикова


М.Г. Чорногуз



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація