Номер провадження: 22-ц/785/5481/14

Головуючий у першій інстанції Заверюха В. О.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Виноградової Л.Є., Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, визначення частково недійсним розпорядження органу приватизації, усунення перешкод у користуванні, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

встановила:

15.09.2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, та після уточнення позовних вимог ставила питання про визнання свідоцтва про право власності на 53/100 частин житлового будинку, який розташований АДРЕСА_1 від 19 січня 1996 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 частково не дійсним, виключивши з нього: приміщення IV, площею 1,3 кв.м. - тамбур; приміщення V, площею 4,3 кв.м. - коридор, який є частиною сходів; приміщення VII, площею 2,3 кв.м. - коридор, який до приватизації був коморою; приміщення VIII, площею 1,8 кв.м. - туалет, який до приватизації був коморою; мансарду, площею 25,92 кв.м, а усього приміщення загальною площею 35,62 кв.м.; визнання недійсним розпорядження органу приватизації державного житлового Фонду - виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради за №4006 від 19.01.1996 року в частині розрахунку площі, що підлягала безоплатній приватизації; зобов'язання ОСОБА_3, ОСОБА_4,, ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні усіма приміщеннями загального користування, а саме: приміщенням IV, площею 1,3 кв.м. - тамбуром; приміщенням V, площею 4,3 кв.м. - коридором, який є частиною сходів; приміщенням VII, площею 2,3 кв.м. - коридором, який до приватизації був коморою; приміщенням VIII, площею 1,8 кв.м. - туалетом, який до приватизації був коморою; мансардою, площею 25,92 кв.м.; підвалом, площею 14 кв.м.; сходами та горищем, площею 45,2 кв.м., шляхом забезпечення вільного доступу до вказаних приміщень усіх співвласників житлового будинку АДРЕСА_1

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що згідно договору купівлі-продажу від 14 червня 2005 року вона є власником 33/100 частин житлового будинку, який розташований АДРЕСА_2. в м. Білгород-Дністровському Одеської області. 13 червня 1994 року вказана квартира була приватизована ОСОБА_10 та ОСОБА_11, після яких дану квартиру успадкувала ОСОБА_12,у якої в свою чергу її придбали позивач разом зі своїм чоловіком.

Також позивач зазначала, що під час оглядин придбаної квартири, відповідачка ОСОБА_3 показала їй всі спірні приміщення як приміщення загального користування. Однак, на початку вересня 2006 року, коли позивач намагалася скористатися приміщеннями загального користування, відповідачі не пустили її до цих приміщень.

Пізніше, після звернення до суду з цього приводу, з'ясувалося, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 приватизувати декілька приміщень загального користування, які згідно експлікацій 1965, 1984 років (знаходяться в технічному паспорті за 1988 рік) не належали до квартири №2. Крім вищенаведеного відповідачі самовільно захопили увесь підвал, усі сходи, сходові майданчики та усе горище, які не увійшли у приватизацію та за законом також є приміщеннями загального користування.

Посилаючись на те,що відповідачі забороняють ОСОБА_2 та членам її сім'ї проходити до вказаних приміщень і таким чином не надають можливості ними користуватися просила її позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідачів позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності.

Справа була заслухана за відсутності третіх осіб: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 14 червня 2005 року придбала 33/100 частин житлового будинку, який розташований АДРЕСА_2. в м. Білгород-Дністровському Одеської області.

Враховуючи, що до укладення даного договору всі спірні приміщення, про користування якими ставиться питання в позові, були приватизовані відповідачами у справі ОСОБА_5, то ОСОБА_2. не набула права власності або право користування на цій приміщення, а тому її позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13.06.1994 року, виданого на підставі розпорядження орану приватизації державного жилого фонду від 13.06.1994 року, власниками 33/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 в м. Білгород-Дністровському Одеської області (далі - спірний житловий будинок) були ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в рівних частках (т.3 а.с. 173).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про його смерть (т.3 а.с.174). Після його смерті відкрилася спадщина на належні йому 33/200 частини спірного житлового будинку, яку в установленому законом порядку успадкувала ОСОБА_11, у зв'язку з чим стала власником всієї 33/100 частини спірного житлового будку (т.3 а.с.175), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19.04.1999 року.

В подальшому ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_12 належні їй 33/100 частини спірного житлового будинку, що підтверджується договором дарування від 19.11.2004 року, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13 і зареєстрований в реєстрі за №6930. В свою чергу, ОСОБА_12 у встановленому на той час порядку зареєструвала своє право власності на 33/100 частин спірного житлового будинку (т.3 а.с.176-177).

У відповідності до договору купівлі-продажу, укладеного 14.06.2005 року між ОСОБА_14, який діяв на підставі доручення в інтересах ОСОБА_12, та позивачем ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_15 і зареєстрований в реєстрі за №2334, ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_2 купила 33/100 частини спірного житлового будинку з господарськими спорудами і у встановленому на той час порядку зареєструвала своє право власності (т.3 а.с. 178-180).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позивач ОСОБА_2 14.06.2005 року стала власником 33/100 спірного житлового будинку, які складаються з приміщень, що були приватизовані подружжям ОСОБА_7 13.06.1994 року.

Вирішуючи питання про те, які приміщення були приватизованими подружжям ОСОБА_7 та які в подальшому придбані позивачем ОСОБА_2, колегія суддів встановила наступне.

Колегією суддів в судовому засіданні була оглянута інвентаризаційна справа щодо спірного житлового будинку та було встановлено, що згідно експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку, останній складається із трьох квартир та господарських споруд (т.3, а.с.253).

Квартира № 1 була приватизована подружжям ОСОБА_7, власником якої в подальшому стала позивач ОСОБА_2АДРЕСА_3 приватизована відповідачами ОСОБА_5, та квартира № 3 приватизована третіми особами у справі - ОСОБА_7.

Як вбачається із заяви відповідача ОСОБА_3,15.12.1995 року, вона звернулася із відповідною заявою до керівника органу приватизації, щодо приватизації в рівних частках їй та членів її сім'ї, а саме відповідачів по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 частини займаного ними житлового приміщення, а саме спірного житлового будинку НОМЕР_1 (т.3 а.с. 181-812).

До заяви ОСОБА_3 була додана довідка про склад сім'ї та займані ним приміщення (т.3, а.с.251). Згідно цієї довідки сім'я ОСОБА_3 займала 2 житлові кімнати, 3 коридори, ванну, веранду, тамбур, туалет, підвал, 1/3 частину сараю.

Розпорядженням органу приватизації державного жилого фонду № 4006 від 19.01.1996 року було прийнято рішення про передачу у власність відповідачам ОСОБА_3 у спільну приватну власність частку спірного житлового будинку (т.3, а.с.257), яка складається із приміщень, що перелічені вище та в Акті № 44 (т.3, а.с.252).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19.01.1996 року, виданого на підставі вищевказаного розпорядження орану приватизації, право власності на 53/100 частини спірного житлового будинку набули відповідачі по справі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.3, а.с. 183-184).

У відповідності до вказаних експлікації та Акту до складу приміщень, які підлягають приватизації відповідачами ОСОБА_5, входить: приміщення 2-1 - коридор; 2-2 - житлова; 2-3 - житлова; 2-4 - кухня; 2-5 санвузол, ІV - тамбур; V - коридор; VІ - коридор; VІІ - туалет, 1/3 частина сараю «В»; підвал «а»; споруда № 1; на другому поверсі - веранда.

Таким чином, всі приміщення, відносно яких позивачем заявлено позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні ними, були приватизовані відповідачами ОСОБА_5 19.01.1996 року.

В свою чергу, із вищевказаної експлікації вбачається, що в приватизацію квартири № 1, яка склала 33/100 часток спірного житлового приміщення, та яку займали ОСОБА_10 та ОСОБА_11, та яка 14.06.2005 року перейшла у власність позивача ОСОБА_2, ввійшли наступні приміщення: 2 житлові кімнати, тамбур, веранда, коридор, кухня, ванна, туалет (т.3, а.с. 253).

Як було зазначено вище, позивач ОСОБА_2 не була учасником приватизації частки спірного житлового будинку, а тому Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не може бути застосований стосовно її прав як власника частки спірного житлового будинку, яка була придбана нею за договором купівлі-продажу 14.06.2005 року.

Тобто, позивач ОСОБА_2 вправі користуватися лише тими житловими і нежитловими приміщеннями, які нею були придбані, і не вправі користуватися тими житловими і нежитловими приміщеннями, які належать на праві спільної приватної власності відповідачам ОСОБА_5.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право, в порядку встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду» (далі - Закон) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і

більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

У відповідності до ч.1 ст. 3 Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що правовідносини щодо приватизації житлових приміщень, які віднесені до державного житлового фонду, можуть існувати лише між учасниками приватизації, тобто між громадянами, які мають право на приватизацію та органами приватизації.

З огляду на викладене, доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона та члени її сім'ї мають право користування нежитловими приміщеннями, які знаходяться в спірному житловому будинку та які на думку позивача являються приміщеннями загального користування, є безпідставними, оскільки зазначені в позові приміщення не є приміщеннями загального користування, а належать відповідачам ОСОБА_5.

Та обставина, що ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватись вищевказаними приміщеннями, які належать на праві власності відповідачам ОСОБА_5, не є перешкодою для користування житловими і нежитловими приміщеннями, які належать на праві власності ОСОБА_2

Також є безпідставними доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що приміщення, якими вона бажає користуватись, є допоміжними приміщеннями, оскільки зазначені доводи жодним чином не підтверджені письмовими доказами, які є в матеріалах справи.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що внаслідок приватизації спірного житлового будинку, яка відбувалась у 1994 році, були порушені права ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які приватизували 33/100 часток цього спірного житлового будинку в рівних частках, без підвалу, горища, коридорів, частинами яких є сходи, то вони є безпідставними, оскільки за життя зазначені особи не вважали, що приватизацією порушуються їх права як співвласників спірного житлового будинку, у зв'язку з чим і не заперечували проти приватизації частин будинку всіма його мешканцями, в тому числі і відповідачами ОСОБА_5.

Також жодних претензій щодо законності приватизації не було і в наступного власника 33/100 частин спірного житлового будинку ОСОБА_12, якій 19.11.2004 року ОСОБА_11 подарувала ці частки, та 14.06.2005 року продала їх позивачу ОСОБА_2

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що при покупці 33/100 частин спірного житлового будинку, продавець ОСОБА_12 представляла спірні нежитлові приміщення, як приміщення загального користування, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, так як на такі дії ОСОБА_12 ніхто не уповноважував і вони ніякого правового значення не відіграють, оскільки не відповідають дійсності.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 не була учасником приватизації спірних приміщень, яка відбулася у 1996 році, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання свідоцтва про право власності на 53/100 частин спірного житлового будинку від 19 січня 1996 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 частково недійсним, шляхом виключення з нього: приміщення IV, площею 1,3 кв.м. - тамбур; приміщення V, площею 4,3 кв.м. - коридор, який є частиною сходів; приміщення VII, площею 2,3 кв.м. - коридор; приміщення VIII, площею 1,8 кв.м. - туалет; мансарду, площею 25,92 кв.м, а всього приміщення загальною площею 35,62 кв.м. та визнання недійсним розпорядження органу приватизації державного житлового Фонду - виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради за №4006 від 19.01.1996 року, в частині розрахунку площі, що підлягала безоплатній приватизації.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко