Справа №22-2579                                                     оскаржуване рішення ухвалено під

Категорія: 44                                                                головуванням Панчишина А.Д.

Доповідач Чорний В.І.

УХВАЛА ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

6 грудня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Чорного В.І.

Суддів: Морозовського В.І., Оніщука В.В.

При секретарі Мазур Ю.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення майна з акту опису, визнання права власності.ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про виділ частки будинку в натурі для звернення стягнення на неї, -

встановила:

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виключення майна із акта опису задоволений та визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1, виключивши його з акту опису і оренду майна від 13.04.1999 року.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про виділ частки будинку в натурі для звернення стягнення на неї відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що суд не дав належної оцінки зібраним доказам, невірно застосував норми матеріа­льного права, а тому неправильно вирішив спір. Просить ОСОБА_3 ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовити, а його позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частко­вому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрун­тованим.

Вище приведені вимоги процесуального закону судом першої інстанції не викона­ні, що призвело до неправильного вирішення справи.

Встановлено, що рішеннями Барського районного суду від 8 вересня 1998 року і від 20 грудня 1999 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 273000 грн.

В ході виконання судових рішень Барським міськвідділом ДВС від 13 квітня 1999 року був накладений арешт на житловий будинок з господарськими будівлями, що розта­шований в АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з вересня 1982 року.

В січні 2000 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про виключення з акту опису: арешту 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, що належить їй як другому члену з подружжя.

В лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з додатковою позовною за­явою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якому просила виключити з акту опису і арешту будинок в цілому, посилаючись на те, що позивачкою на прохання відповідача ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок належного останньому малого підприємства ВКПФ ІНФОРМАЦІЯ_1 перераховано 44000 грн. як сплата за половину будинку АДРЕСА_1.

В березні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та в змінах до нього, просить виділити ОСОБА_2 в натурі 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 для звернення стяг­нення на неї.

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 розрахувалось з ОСОБА_3 за 1/2 частину вказаного будинку, перерахувавши на рахунок малого підприємства ВКПФ ІНФОРМАЦІЯ_1 22 і 23 травня 2000 року відповідно, 30000грн. і 15000 грн., з яких 44000 грн. скла­дають 1/2 частку вартості вказаного вище будинку, а тому визнав ОСОБА_1 власником будинку.

Проте погодитись з таким висновком не можна з наступних підстав.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи від­мови у прийнятті.

В судовому засіданні ОСОБА_3 зазначав, що отримані МП ВКПФ ІНФОРМАЦІЯ_1 45000 грн. від ВКФ «Скат-ЛТД» це є частковий розрахунок з МП ВКПФ ІНФОРМАЦІЯ_1 від­повідно договору від 29.02.1996 року який був укладений між МП ВКПФ ІНФОРМАЦІЯ_1 і благодійною католицькою громадською організацією «Карітас» та ВКЦ «Декор».

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_3 посилається на запис в платіжно­му дорученні від 22 та 23 травня 2000 року (а. с. 46, 47) який відображає кредиторську за­боргованість за договором від 29.02.1996 року, а також те, що на даний час борг благодій­ної католицької організації «Карітас» і ВКЦ «Декор» перед МП ВКПФ ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 77000 грн. і цей борг визнається підприємствами.

Проте суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК України зазначених доводів не переві­рив і не дав їм правової оцінки.

Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів вважає за необхідне направити спра­ву на новий розгляд з підстав передбачених ч. 1 п. 5 ст. 311 ЦПК України, оскільки суд розглянув не всі вимоги позивача ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 307, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному проваджені до Верховного Суду України протягом двох місяців.