ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2014 року Справа № 904/8416/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя -Тищик І.В. (доповідач)

судді - Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М.

при секретарі - Малик С.О.

за участю представників

позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача Касьян І.В.

третьої особи-1 не з'явився

третьої особи-2 не з'явився

розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2014 року у справі № 904/8416/13

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «ДИВОБУД», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - комунальне підприємство житлово-експлуатаційна організація № 20, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару № 4626 від 30.06.2005р., укладеного між КПТМ «Криворіжтепломережа» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як такого, що не відповідав на момент укладання положенням чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2014 року у справі № 904/8416/13 (колегія суддів: головуючий - Ярошенко В.І., судді Мартинюк С.В., Соловйова А.Є.) позов задоволено та визнано недійсним спірний договір на відпуск теплової енергії.

Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору недійсним.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач-КПТМ «Криворіжтепломережа», звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому скаржник не погоджується з висновком місцевого суду про те, що спірний договір в розумінні ст.ст. 275-277 ГК України є договором енергопостачання, за яким позивач не є споживачем теплової енергії, посилається на не встановлення судом фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними та просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Позивач також не погодився з рішенням господарського суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу у розмірі 4900,0 грн. Позивач посилається на те, що факт оплати коштів за послуги адвоката відображений в акті приймання-передачі послуг останнього.

У відзивах на апеляційну скаргу сторони не погодилися з доводами одне одного.

Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак, треті особи процесуальним правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції не скористалися.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як убачається з матеріалів справи, 30.06.2005р. між КПТМ «Кріворіжтепломережа» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Споживач) був укладений договір на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару за № 4626, за умовами якого постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та у вигляді пари на технологічні потреби, а споживач оплачує її вартість за встановленими тарифами в строки, передбачені даним договором.

Позивач вважає, що спірний правочин має бути визнаний недійсним, як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилам надання послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 21.07.2005 року № 630, оскільки:

- постачання теплової енергії у гарячій воді є одним з видів комунальних послуг, тоді як спірний договір надання послуг не передбачає;

- правовідносини між сторонами щодо теплопостачання повинні регулюватися договором, який укладається у відповідності до Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення;

- на споживача покладені обов'язки (п.п. 5.4, 5.5, 5.6, 5.10, 5.11, 5.13, 5.16, 5.19, 5.20, 5.23, 5.25), які споживач, не будучи ні управителем, ні балансоутримувачем багатоквартирного будинку, не має можливості виконувати.

З вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору позивач звернувся до господарського суду.

Відповідач вимоги позивача заперечив та послався на те, що КПТМ «Криворіжтепломережа» розробило спірний договір, конкретизувавши умови Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.04р., Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.07р. та постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.05р. № 630.

Рішенням господарського суду позовні вимоги були задоволені і колегія суддів поділяє даний висновок місцевого суду.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач послався на те, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства у сфері теплопостачання та довів належними та допустимими доказами наявність підстав, передбачених вказаними положеннями статті 203 Цивільного кодексу України для визнання договору про постачання електричної енергії недійсним.

Як убачається з матеріалів справи позивач є власником нежитлового приміщення (офісу) загальною площею 43,4 кв.м. у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Договір на постачання теплової енергії для потреб опалення спірного приміщення був укладений між сторонами 30.06.2005р.

На момент укладання спірного договору відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) і фізичною та юридичною особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.04р.) та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05р. № 630.

Відповідно до положень ст. 19 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла на момент укладання договору) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг Закон визнає власника, споживача, виконавця, виробника. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг являються балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Згідно визначень, наданих статтею 1 даного Закону

- комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

- балансоутримувачем будинку (споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд) є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

- виконавцем являється суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

- виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

- власником приміщення (будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд) є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

- споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

- управителем - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору;

Централізоване опалення за змістом ст.1, п.1ч.1 ст.13 Закону є одним з видів комунальних послуг.

Право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг передбачено п.1 ч.1 ст. 20 цього Закону.

Особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку регламентуються ст. 29 Закону, відповідно до якої договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

З системного аналізу наведених законодавчих норм убачається, що:

- виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є теплопостачальна організація;

- відносини з надання послуг з централізованого опалення регулюються шляхом укладання відповідного договору між теплопостачальником і власником (будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд) або балансоутримувачем (ЖЕК,виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків;

- теплопостачальною організацією надаються виключно житлово-комунальні послуги;

- можливість продажу теплової енергії (як товару) кінцевому споживачу нормами чинного законодавства на момент укладання спірного договору взагалі не передбачалася.

Відповідно до положень п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення послуги з централізованого опалення надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення , постачання холодної та гарячої води та водовідведення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630.

Матеріалами справи посвідчується, що в порушення приписів зазначених законодавчих норм між позивачем та відповідачем був укладений договір з іншим предметом (на продаж теплової енергії, а не надання житлово-комунальних послуг), з іншою особою (кінцевим споживачем), у не передбаченій законом формі (без врахування умов Типового договору).

Посилання скаржника на те, що КПТМ «Криворіжтепломережа» розробило спірний договір, конкретизувавши умови Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.04р., Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.07р. та постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.05р. № 630 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки на момент укладання спірного договору Закон України «Про теплопостачання» не набрав чинності (Закон набрав чинності з 06.07.2005р., тобто, після укладання договору), а Правила користування тепловою енергією № 1198 взагалі не були затверджені Кабінетом Міністрів України ( затвердження відбулося 03.10.07р.).

Відповідно до ч. 4 п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення , то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовується до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Окрім того, колегія зважає на те, що укладаючи спірний договір та погоджуючи предмет договору, сторони домовились, що відповідач продає теплову енергію безпосередньо позивачу. Однак, як правомірно встановлено судом першої інстанції, установки позивача (споживача) не приєднані до мережі енергопостачальної організації, а приєднані до внутрішньобудинкових мереж, обслуговування яких здійснює житлово-експлуатаційне підприємство.

За вказаних обставин позивач взагалі позбавлений можливості забезпечити експлуатацію енергопостачального обладнання, необхідного для використання отриманої теплової енергії та, відповідно, виконати дії, покладені на нього умовами договору, зокрема, відповідати за технічний стан та експлуатацію вузлів вводу та внутрішніх систем теплопостачання (п. 3.5 договору); забезпечувати збереження приладів обліку та автоматичного регулювання, а також герметичність теплових вводів (п. 5.6 договору); вживати заходи до очищення зворотної води (п. 5.9 договору) та таке інше.

Наведені умови спірного договору також суперечать нормам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», положеннями якого виконання вказаних дій покладено на інших осіб (власника, балансоутримувача, управителя).

Оцінюючи спірний договір з точки зору наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, господарський суд дійшов правильного висновку про те, що зміст оспорюваного договору не відповідає ні вимогам закону, ні вимогам форми договору.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір суперечить нормам спеціального законодавства, яке регламентувало правовідносини з теплопостачання станом на момент укладання договору, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

За вказаних обставин колегія суддів не убачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги КПТМ «Криворіжтепломережа» та для скасування рішення господарського суду.

Позовні вимоги задоволені судом першої інстанції правильно, але з невірним посиланням на обставини справи та норми матеріального права, у зв'язку з чим, мотивувальну частину оскаржуваного рішення змінено.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника, викладене в апеляційній скарзі, щодо пропуску позивачем строку позовної давності на захист свого порушеного права.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доказів звернення до місцевого суду з заявою про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відповідач не надав.

Вимога про застосування строку позовної давності міститься лише у апеляційній скарзі та заявлена після ухвалення рішення господарським судом.

В силу ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За вказаних обставин правові підстави для застосування до спірного правочину строку позовної давності відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору по суті.

Щодо апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу у даній справі у розмірі 4900,0 грн., то остання підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 №01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», визначено, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Позивачем було заявлено вимоги про відшкодування витрат на послуги адвоката у даній справі в сумі 4900,0 грн. Господарський суд з посиланням на ненадання позивачем відповідного фінансового документу, як доказу сплати винагороди адвокату, в задоволенні вимог позивача в даній частині відмовив.

Рішення місцевого суду в даній частині колегія суддів вважає необґрунтованим і передчасним, оскільки суд не був позбавлений права витребувати вказані докази у позивача. Факт сплати винагороди адвокату підтверджується актом виконаних робіт, підписаним сторонами, який містить примітку про виплату адвокату суми винагороди і знаходиться в матеріалах справи та приходним касовим ордером, доданим до апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято правильно, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні. Водночас, вирішуючи питання відшкодування судових витрат у справі (оплата послуг адвоката), колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду належить доповнити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» залишити без задоволення

Апеляційні скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2014 року у справі № 904/8416/13 змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом четвертим наступного змісту:

«Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, буд. 9, код ЄДРПОУ 03342184) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 4 900,0 (чотири тисячі дев'ятсот) грн. витрат на послуги адвоката.»

В решті рішення залишити без змін.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.В. Тищик

Судді Ю.Б.Парусніков

Л.М. Білецька