Справа № 249/2811/14-ц
У Х В А Л А
іменем України
04 липня 2014 р. м.Шахтарськ
Шахтарський міськрайонний суд Донецької області в складі :
головуючого - судді Стріжакової Г.В.,
при секретарі – Долинській Я.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шахтарську подання Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина ОСОБА_1 за межі України, -
В С Т А Н О В И В:
Відділ Державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції (далі – ВДВС ШМРУЮ) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України, мотивуючи свої вимоги тим, що на примусовому виконанні у ВДВСШМРУЮ знаходиться виконавчий лист № 2/247/1438/13 від 23.12.2013 року, виданий Торезьким міським судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини Миколи, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мім уму для дитини відповідного віку, починаючи з 19.11.2013 року до досягнення дитиною повноліття. 30.12.2013 року відкрито виконавче провадження ВП № 41391225. В добровільному порядку виконавчий документ боржником не виконано. Платник не виконує рішення суду, таким чином заборгованість по аліментам станом на 01.06.2014 року складає 5310,80грн. 03.04.2014 року боржника особисто ознайомлено з матеріалами виконавчого провадження. Просить вирішити питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, до повної сплати заборгованості, яка станом на 01.06.2014 року складає 5310,80грн., за рішенням Торезьким міським судом Донецької області № 2/247/1438/13 виданого 23.12.2013 року без вилучення паспорту.
Представник відділу державної виконавчої служби повідомлений належним чином про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутність, підтримує заявлені вимоги.
Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що 23.12.2013 року Торезьким міським судом Донецької області видано виконавчий лист по справі № 2/247/1438/13 про стягнення з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини Миколи, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мім уму для дитини відповідного віку, починаючи з 19.11.2013 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.3); 30.12.2013 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (а.с.2); згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданим ВДВС Шахтарського МРУЮ у Донецькій області заборгованість по аліментам, які повинен сплачувати ОСОБА_1 станом на 01.06.2014 року складає 5310,80грн. (а.с.4); 03.04.2014 року боржника особисто ознайомлено з матеріалами виконавчого провадження (а.с.7); 25.06.2014 року винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою заборонено відчужувати все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (а.с.10,11); 25.06.2014 року винесена постанова про арешт коштів боржника (а.с.12).
Вирішуючи обґрунтованість клопотання та визначаючи наявність або відсутність підстав для його задоволення суд виходить з того, що відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).
Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:
- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);
- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).
Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі - ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).
В п.18 ч.3 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Дослідивши матеріали, надані державним виконавцем суд вважає, що саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, а тому відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".
У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника є обмеженням права свободи пересування, вільного обрання місця проживання та вільно залишати територію України, гарантованого ст.33 Конституції України, ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, його застосування має бути виключним заходом, що застосовується за умов доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Суд вважає, що державний виконавець не обґрунтував необхідність додаткового заходу впливу з метою належного виконання боржником виконавчого провадження у вигляді тимчасово обмеження у праві виїзду за межі України, державним виконавцем не здійснено всіх можливих заходів, направлених на виконання виконавчого листа, в тому числі не здійснювався вихід державного виконавця за місцем мешкання боржника, не проведений опис майна за місцем мешкання, не отримано відомостей про наявність рахунків, відкритих на ім’я боржника в установах банку, відсутні докази наявності рухомого, нерухомого майна відповідача, заходів щодо його реалізації. В матеріалах справи відсутні докази того, що боржник має можливість та намір виїхати за межі України. А тому судом не встановлено об’єктивні, беззаперечні докази на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням. У зв’язку із чим необхідно відмовити в задоволенні подання.
Керуючись ст.33 Конституції України, ст.2 Протоколу № 4 до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну», ст. 293 ч.1 п.24-1, 377-1 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
У задоволенні подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Донецької області через Шахтарський міськрайонний суд Донецької області. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Г.В. Стріжакова